Виклад: Собор Паризькоï богоматерi. Загибель Эсмеральди

…Эсмеральда спав Але усе бiльше бiльший шум навколо Собору й
тривожне бекання кiзки, що прокинулася ранiше, незабаром розбудили
ïï…
… Поступово перший переляк розвiявся. Iз щораз вiд шуму й
багатьох iнших проявiв реального життя дiвчина зрозумiло: неï
обступають не примар, а живi iстоти. Вiд этого жах не пiдсилився, а
придбав iншу форму. Ïй спала на думку думка, що, можливо, народ
повстав, щоб силомiць взяти ïï iз притулку…

• - … Ми вашi друзi й прийшли врятувати вас. Iдiть за нами
• - Невже це правда? — викликнула вона, уражена
• - Щира правда. Тiкаємо скорiше.
• - З радiстю, — промурмотала вона. — Але чому ваш приятель мовчить?..
• - Його батьки були диваками й залишили йому в спадщину мовчазний характер, — вiдповiв Гренгуар.

Эсмеральде довелося задовольнятися цим поясненням. Гренгуар взяв ïï за руку, його супутник пiдняв лiхтар i пiшов спереду. Страх приголомшував дiвчину; вона дозволила повестися. Кiзка, пiдстрибуючи, побiгла за ними: тварина так радувалася зустрiчi iз Гренгуаром, що раз за разом тикала йому в колiна рiжками, примушуючи поета спотикатися

• - От вона, життя! — говорив фiлософ щораз, коли спотикався. — Найчастiше саме найкращi друзi пiдставляють нам нiжку…
• - … Ми робимо гiдний похвали вчинок, рятуючи цю дiвчину, а якщо нас пiймають, то повiсять iм'ям короля. На жаль!..

… Штовханина навколо Собору пiдсилювалася. Утiкачi прислухалися. До них виразно долiтали переможнi вигуки. Раптом сотнi смолоскипiв, при свiтлi яких заблищали шоломи воïнiв, замигтiли по всiх ярусах Собору, на вежах, на галереях, пiд опорними арками. Очевидно, когось шукали, i незабаром до втiкачiв виразно донеслися вiддаленi вигуки: “Циганка! Вiдьма! Смерть циганцi!..”
Квазiмодо побачив, що келiя спорожнiла, що циганки там нi, що, поки
вiн захищав дiвчину, неï украли, схопився обома руками за волосся й
затупотiв ногами вiд несподiванки й горя. Потiм став бiгати по всiй
церквi, розшукуючи циганку, дико викрикуючи по всiх завулках, кидаючи на
плити Собору своï рудi волосся. Це було саме в ту мить, коли
королiвськi стрiльцi переможно вступили в Собор i теж почали шукати
циганку. Бiдолашний допомагав ïм, не догадуючись про ïхнi
намiри; вiн думав, що ворогами циганки були волоцюги. Вiн сам повiв
Тристана по всiх завулках Собору, вiдчиняв йому всi таємнi дверi,
провiв його за вiвтар i у внутрiшнє примiщення ризниць. Якби
нещасна була тодi в Соборi, вiн сам би ïï зрадив…
…Чудове, привабливе видовище являє собою Париж —
особливо Париж того часу, — з висоти вежi Собору Богоматерi, коли
першi променi сонця пронизують свiжий лiтнiй ранок. Був липень.
Безхмарне, погоже небо. Кiлька запiзнiлих зiрок гаснули те тут, те там,
i лише одна, дуже яскрава, свiтила на сходi, де небо було яснiше. От-от
повинне було з'явитися сонце. Париж просипався…
… Квазiмодо дуже хотiлося запитати в нього, що вiн зробив iз
циганкою. Але архiдиякон, здавалося, поринув у зовсiм iнший свiт. Вiн,
видно, переживав один з гострих моментiв життя, коли людина не здатна
був би навiть вiдчути, як пiд ним розступається земля. Направивши
погляд в одну крапку, вiн стояв мовчазний i нерухомий… I в цiй
мовчазностi, у цiй нерухомостi було щось таке жахливе, що навiть
вiдлюдний дзвонар затремтiв i не насмiлився ïх порушити. Вiн тiльки
простежив очами за напрямком погляду священика, — це, зрештою, теж
було питання, — i побачив Гревскую площа
Побачив те, на що дивився архiдиякон. Бiля постiйноï шибеницi
стояла драбина. На площi виднiлися, купки людей i багато стрiльцiв.
Якийсь чоловiк тяг по брукiвцi щось бiле, за ним тяглося щось чорне.
Бiля пiднiжжя шибеницi той чоловiк зупинився. Тут вiдбулося щось, чого
Квазiмодо не мiг добре розглянути. Не тому, що його єдине око
втратило пильнiсть, а тому, що зосередження стрiльцiв бiля шибеницi
заважало йому бачити, що там дiялося. У цю хвилину зiйшло сонце. I такий
потiк свiтла ринувся з обрiю, що здавалося, всi верхiвки Парижа —
дзвiницi, димарi й шпилi — запалали разом з ним. Тим часом чоловiк
почав лiзти по драбинi. Тепер Квазiмодо виразно розглянув його. На плечi
вiн нiс дiвчину в бiлому одязi; на шию була накинута петля. Квазiмодо
довiдався ïï. Це була вона
Чоловiк долiз до верху драбини. Там вiн поправив петлю. Тут священик,
щоб краще бачити, став на балюстраду. Раптом чоловiк рiзким рухом ноги
вiдiпхнув драбину, i Квазiмодо, що уже кiлька хвилин стримував подих,
побачив, як на кiнцi мотузки, на висотi двох туазов над брукiвкою
захиталося тiло нещасноï дiвчини iз чоловiком. Мотузка
перекрутилася кiлька разiв у повiтрi, по тiлу циганки пробiгли страшнi
судороги. Священик теж, витягнувши шию й витрiщивши ока, дивився на цю
жахливу групу, на чоловiка й дiвчину — на павука й муху
И в найстрашнiша мить диявольський регiт, у якому не було нiчого
людського, скривив мертвотно-блiду особу священика. Квазiмодо не чув
того реготу, але побачив його. Дзвонар вiдступив на кiлька крокiв за
архiдияконом i раптом, люто кинувшись на нього, штовхнув його
своïми могутнiми руками в безодню, над якою нахилився Клод.

• - Проклiн! — крикнув священик i полетiв униз. Жолоб, над яким вiн стояв, затримав його падiння. Клод судорожно вчепився за нього й, роззявивши рот, щоб крикнути вдруге, побачив над краєм балюстради нахилене над своєю головою страшна, мстива особа Квазiмодо. I вiн замовк…

… Квазiмодо дивився, як вiн падає. Падiння з такоï висоти рiдко буває плавним. Архiдиякон спочатку падав униз головою, витягнувши руки, потiм кiлька разiв перевернувся в повiтрi. Вiтер вiднiс його на покрiвлю одного iз сусiднiх будинкiв, об яку нещасний ударився. Але в ту мить, коли долетiв до неï, вiн був ще живою. Дзвонар бачив, як священик чiплявся пальцями, намагаючись затриматися за виступ даху. Але поверхня була нахилена, а сил уже не залишилося. Вiн швидко покотився вниз по даху, начебто черепиця, що вiдiрвалася, i впав на брукiвку. Там уже не поворухнувся. Тодi Квазiмодо перевiв погляд на циганку, тiло якоï пiд бiлим одягом билося на шибеницi в останнiх передсмертних судорогах. Потiм знову глянув униз на архiдиякона, що лежав розпростертим бiля пiднiжжя вежi, втративши всяку людську подобу, i промовив з риданням, що сколихнули його потворнi груди:

• - От усе, що я любив!