МЕДИЧНI ПРОБЛЕМИ МАСОВОÏ ФIЗИЧНОÏ КУЛЬТУРИ

ЛIКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ I САМОКОНТРОЛЬ
Перш нiж приступитися до оздоровчого тренування, людям середнього й
лiтнього вiку варто пройти медичний огляд iз записом ЕКГ до й пiсля (або
пiд час проведення) функцiональноï навантажувальноï проби, щоб
виявити можливi порушення в дiяльностi системи кровообiгу.
Лiкарський контроль у процесi занять фiзичною культурою спрямований на
рiшення трьох основних завдань: виявлення протипоказань до фiзичного
тренування; визначення Уфi для призначення адекватноï
тренувальноï програми; контроль за станом органiзму в процесi
занять (не менш двох разiв у рiк) .
У зв'язку з можливiстю варiювати величину тренувальних навантажень
(починаючи з ходьби) у широких межах, абсолютнi протипоказання до
тренування на витривалiсть досить обмеженi: —i вродженi пороки
серця й стеноз (звуження) предсердно-желудочкового отвору; —i
серцева або легенева недостатнiсть будь-який етиологии; —i
виражена коронарна недостатнiсть, що проявляється в спокоï
або при мiнiмальному навантаженнi; —i хронiчнi захворювання
бруньок; — високий артерiальний тиськ (200/120 мм рт. ст.) , що не
вдається знизити за допомогою гiпотензивних засобiв; —i
раннiй перiод пiсля перенесеного iнфаркту мiокарда ( 3—6 мiсяцiв i
бiльше —i залежно вiд ваги захворювання) ; — вираженi
порушення серцевого ритму (миготлива аритмiя й т. д.) ; —
тромбофлебiт; —i гiперфункцiя щитовидноï залози
(тиреотоксикоз) .
Заняття фiзкультурою тимчасово протипоказанi також пiсля будь-якого
гострого захворювання або ж загострення хронiчноï хвороби. Важливим
засобом лiкарського контролю є дiагностика УФС шляхом проведення
субмаксимальной велоергометричеськой проби (75 % ДУМАЮ, що
визначає верхнiй рiвень толерантностi (переносимости) фiзичного
навантаження. При проведеннi цього тесту навантаження на велоергометре
збiльшується схiдчасто (по 4 хв кожний щабель) доти, поки ЧСС
випробуваного не досягне рiвня, що вiдповiдає 75 % МПК; наприклад,
для здорових чоловiкiв середнього вiку 300—600 —i 900
кгм/хв. Динамiка цих показникiв у процесi лiкарського контролю
об'єктивно вiдбиває змiни функцiонального стану органiзму й
ефективнiсть використання оздоровчих програм. Додаткова коштовна
iнформацiя при медичному оглядi буде отримана також при вимiрi
артерiального тиську, запису ЕКГ у спокоï й пiсля навантаження,
визначеннi ЖЕЛ i маси тiла.
Не менш важливе значення при рiшеннi питання про дозування тренувальних
навантажень, ïхньоï ефективностi має й грамотний
самоконтроль, що дозволяє занимающимся оперативно й регулярно
контролювати поточний функцiональний стан. Вiн включає визначення
об'єктивних показникiв дiяльностi серцево-судинноï системи й
оцiнку суб'єктивних вiдчуттiв. Основним об'єктивним
критерiєм переносимости й ефективностi тренування є ЧСС.
Величина ЧСС, отримана за першi 10 з послу закiнчення навантаження,
характеризує ïï iнтенсивнiсть. Вона не повинна
перевищувати середнiх значень для даного вiку й рiвня тренованостi.
Сумарним показником величини навантаження (обсяг плюс iнтенсивнiсть)
є величина ЧСС, виморена через 10 i 60 хв послу закiнчення
заняття. Через 10 хв пульс не повинен перевищувати 96 уд/хв, або 16
ударiв за 10 з, а через 1 год повинен бути на 10—12 уд/хв (не
бiльше) вище до робочоï величини. Наприклад, якщо до початку
перегони пульс був 60 уд/хв, те у випадку адекватностi навантаження
через 1 год послу фiнiшу вiн повинен бути не бiльше 72 уд/хв. Якщо ж
протягом декiлькох годин пiсля тренування значення ЧСС значно вище
вихiдних, це свiдчить про надмiрнiсть навантаження, виходить,
ïï необхiдно зменшити. Тривале збiльшення ЧСС (протягом
декiлькох доби) звичайно спостерiгається пiсля подолання
марафонськоï дистанцiï.
Об'єктивнi данi, що вiдбивають сумарну величину тренувального
впливу на органiзм (за тижневий i мiсячний цикл занять) i ступiнь
вiдновлення, можна одержати, щодня пiдраховуючи пульс ранком пiсля сну,
у положеннi лежачи. Якщо його коливання не перевищують 2—4 уд/хв,
це свiдчить про гарний переносимости навантажень i повнiм вiдновленнi
органiзму. Якщо ж рiзниця пульсових ударiв бiльше цiєï
величини, це сигнал перевтоми, що починається; у цьому випадку
навантаження варто негайно зменшити.
Ще бiльш iнформативна ортостатичеськая проба. Порахуйте пульс, лежачи в
постелi; потiм повiльно встаньте й через 1 хв знову порахуйте пульс у
вертикальному положеннi за 10iз iз наступним перерахуванням за 1 хв (для
цього отриману величину потрiбно помножити на 6) . Якщо рiзниця пульсу у
вертикальному й горизонтальному положеннi не перевищує 10—12
уд/хв, виходить, навантаження цiлком адекватне й органiзм вiдмiнно
вiдновлюється пiсля тренування. Якщо прирiст пульсу становить
18—22 уд/хв, виходить, стан задовiльне. Якщо ж ця цифра бiльше
зазначених величин, це явна ознака перевтоми, що крiм надмiрного обсягу
тренування може бути викликано iншими причинами (бiльшi виробничi й
побутовi навантаження, постiйне недосипання, перенесене захворювання й
т. п.) . Незадовiльнi результати ортостатичеськой проби звичайно
спостерiгаються людей, що страждають вiд гiподинамiï й повнiстю
детренированних, а також у починаючих фiзкультурникiв. З ростом
тренованостi поступово знижується реакцiя серцево-судинноï
системи на цей тест —i так само, як i ЧСС у станi спокою. Так,
наприклад, за спостереженнями автора, у починаючих аматорiв оздоровчого
бiгу перехiд у вертикальне положення (пiсля сну) викликає
збiльшення ЧСС на 20—30 уд/хв, а в добре пiдготовлених бiгунiв з
багаторiчним стажем занять —i всього на 8—16 уд/хв.
Для оперативного контролю за iнтенсивнiстю навантаження, крiм даних ЧСС,
доцiльно використовувати також показники подиху, якi можуть визначатися
безпосередньо пiд час перегони. До них ставиться тест носового подиху.
Якщо пiд час перегони подих легко здiйснюється через нiс, це
свiдчить про аеробний режим тренування. Якщо ж повiтря не вистачає
й доводиться переходити на змiшаний носоротовой тип подиху, виходить,
iнтенсивнiсть перегони вiдповiдає змiшаноï аеробно-анаеробной
зонi енергозабезпечення й швидкiсть варто трохи знизити. Так само
успiшно може використовуватися розмовний тест. Якщо пiд час перегони ви
можете легко пiдтримувати невимушену розмову з партнером, виходить, темп
оптимальний. Якщо ж ви починаєте задихатися й вiдповiдати на
питання односькладовими словами, це сигнал переходу в змiшану зону. Цi
тести пiдтверджує заповiдь родоначальника оздоровчого бiгу,
знаменитого новозеландського тренера Артура Лидьярда —i бiгти
легко Не менш важливе значення для самоконтролю мають i
суб'єктивнi показники стану органiзму (сон, самопочуття, настрiй,
бажання тренуватися) . Мiцний сон, гарне самопочуття й висока
працездатнiсть протягом дня, бажання тренуватися свiдчать про
адекватнiсть тренувальних навантажень. Поганий сон, млявiсть i
сонливiсть протягом дня, небажання тренуватися є вiрними ознаками
перевантаження. Якщо не вжити вiдповiдних заходiв i не знизити
навантаження, пiзнiше можуть з'явитися бiльше серйознi симптоми
перетренованостi —i болю в областi серця, порушення ритму
(екстрасистолия) , пiдвищення артерiального тиську й iн. У цьому випадку
треба на кiлька тижнiв припинити заняття й звернутися до лiкаря. Пiсля
зникнення зазначених симптомiв i поновлення занять необхiдно починати з
мiнiмальних навантажень, використовувати реабiлiтацiйний режим
тренувань. Для того щоб уникнути таких неприємностей, потрiбно
правильно оцiнювати своï можливостi й збiльшувати тренувальнi
навантаження поступово.
Бiльшу допомогу що займається може зробити регулярне ведення
щоденника самоконтролю, що дозволить виявити раннi ознаки перевтоми й
вчасно внести вiдповiднi корективи в тренувальний процес. Поточний
самоконтроль i перiодичний лiкарський контроль пiдвищують ефективнiсть i
забезпечують безпека занять оздоровчою фiзичною культурою.
БIГ ПРОТИ ХВОРОБ
Якщо доцiльнiсть використання повiльного бiгу здоровими людьми (як
засобу профiлактики захворювань i пiдвищення функцiональних можливостей)
нi в кого не викликає сумнiвiв, то примi — спiв його хворими
викликає палкi суперечки. Однак останнiх данi закордонних i
вiтчизняних авторiв свiдчать про можливiсть занять оздоровчою ходьбою й
бiгцем при рiзнiй патологiï — за винятком випадкiв, наведених
у спиську абсолютних протипоказань (Ш. Ш. Арасланов, 1985; Е. Г.
Мильнер, 1985; В. М. Волков, Е. Г. Мильнер, 1987, i iн.) . Питання про
допуськ до занять у цьому випадку повинен вирiшуватися строго
iндивiдуально залежно вiд форми й характеру плину захворювання. У
зв'язку iз цим при наявностi того самого дiагнозу (наприклад,
iшемiчноï хвороби серця) в одних випадках бiг може бути
рекомендований, а в iншi -категорично заборонений. Допуськ до занять
може дати тiльки лiкар, добре знайомий з особливостями захворювання
свого пацiєнта. Характер тренувальних навантажень i рiвень
фiзичного стану уточнюється фахiвцем зi спортивноï медицини в
лiкарсько-фiзкультурному диспансерi, де виконується функцiональна
проба (велоергометричеський тест) iз записом ЕКГ. Тiльки пiсля
спецiалiзованого обстеження можна починати оздоровче тренування пiд
спостереженням досвiдченого методиста —i будь-яка самодiяльнiсть у
цьому випадку неприпустима.
За таких умов тренування на витривалiсть (ходьба й бiг) у рядi випадкiв
може бути досить ефективна при деяких серцево-судинних захворюваннях,
тому що має виражений позитивний вплив на апарат кровообiгу.
Насамперед це ставиться до хворих гiпертонiчною хворобою 1—11
стадiï й нейроциркуляторной дистонiєю.
Бiг є ефективним засобом нормалiзацiï пiдвищеного
артерiального тиську —i в результатi розширення кровоносних
посудин у працюючих м'язових групах i зниження загального периферичного
опору (ОПС) . Так, у здорових нетренованих чоловiкiв пiсля виконання 14-
тижневоï тренувальноï програми (бiг 3 рази в тиждень по 30 хв)
спостерiгалося зниження тиську в середньому з 132/86 до 124/81 мм
(Реппу, 1981) . В. П. Мишенко (1988) спостерiгав зниження
систоличеського тиську з 147 до 130 мм рт. ст. через рiк пiсля початку
занять оздоровчим бiгом; причому зниження артерiального тиську
починалося лише через 5—6 мiсяцiв пiсля початку занять. За даними
автора, досвiдченi бiгуни з багаторiчним стажем занять у вiцi старше 40
рокiв мають артерiальний тиськ у межах 120/70 —i 130/85 мм рт. ст.
; з вiком цi показники не збiльшуються.
Зниження артерiального тиську пiд впливом дозованого тренування на
витривалiсть у здорових людей послужило передумовою для ïï
використання при артерiальнiй гiпертонiï. За даними огляду
закордонноï лiтератури, зробленого Л. А. Ланиберг (1988) , заняття
оздоровчою ходьбою й бiгцем з iнтенсивнiстю 60—75 %. МПК приводили
до зниження систоличеського тиську (у хворих гiпертонiчною хворобою
1—11 стадiï) у середньому на 10 мм рт. ст., а
диастоличеського —i на 7—8 мм рт. ст. У рядi робiт
пiдкреслюється, що зниження ПЕКЛО сполучалося з ростом МПК. Так,
збiльшення аеробних можливостей у результатi тренування на витривалiсть
у хворих артерiальною гiпертонiєю на 32 % привело до зниження
систоличеського тиську на 16 мм рт. ст. i диастоличеського —i на
11 мм рт. ст. (Намел, 1970) . При збiльшеннi МПК на 67 % тиськ
знизилося: систоличеськое — на 28 мм рт. ст. i диастоличеськое
—i на 16 мм рт. ст. (Копан, 1981) .
Зниження артерiального тиську й збiльшення функцiональних показникiв у
гiпертонiкiв вiдзначено навiть пiсля 4-тижневi тренування в ходьбi й
бiгу в умовах кардiологiчного санаторiю (Е. И. Чазов, 1972) . Для
стiйкоï нормалiзацiï дуже важливий ефект тривалого втримання
зниженого артерiального тиську —i протягом декiлькох годин пiсля
закiнчення тренування. Так, у хворих зi стабiльною гiпертонiєю
(диастоличеськое тиськ 91—110 мм) пiсля бiгу на тредбане протягом
30—50 хв (iнтенсивнiсть 70 % МПК) знижене артерiального тиськ
зберiгався протягом 4—10 ч. При цьому ступiнь гiпотензивного
ефекту в гiпертонiкiв була вище, нiж у здорових, i зростала при
повторних навантаженнях. Ученi з Копенгагенського унiверситету
спостерiгали 10 жiнок зi стiйкою гiпертонiєю. Пiсля 20 хв роботи
на велоергометре (ЧСС 130 уд/хв) у них вiдзначене зниження середнього
тиську з 103 до 95 мм, ОПС —i з 1,13 до 0,91 ед. опору. Знижений
рiвень тиську втримувався протягом бiльше 4 год пiсля тренування. От
чому, на думку деяких авторiв, для швидкого досягнення гiпотензивного
ефекту доцiльно проводити два такi тренування в день. Купер (1985)
наводить цiкавi данi про порiвняльне вивчення ефективностi використання
медикаментозноï терапiï (контрольна група) i повiльного бiгу
(експериментальна група) в 105 хворих гiпертонiчною хворобою. У
пацiєнтiв, що приймали сильнi гiпотензивнi препарати,
диастоличеськое тиськ знизився на 20 мм, а в бiгунiв —i на 15 мм.
Крiм того, в експериментальнiй групi спостерiгалося зменшення маси тiла
в сполученнi з нормалiзацiєю холестеринового обмiну (чого не
вiдзначалося у хворих, що одержувала препарати) . У зв'язку iз цим у цей
час уважається, що при прикордоннiй формi артерiальноï
гiпертонiï (до 160/90 мм рт. ст.) бiльше доцiльне застосування
фiзичних методiв зниження тиську —i зокрема, тренування на
витривалiсть (бiг, ходьба, робота на вело — ергометре) . При
бiльше вираженiй гiпертензiï оздоровче тренування може сполучатися
з медикаментозною терапiєю (хоча є численнi данi про успiшне
використання вправ на витривалiсть без застосування фармакологiчних
препаратiв.
Автор спостерiгав 46 хворих гiпертонiчною хворобою 1—11
стадiï (артерiальний тиськ у межах вiд 160/95 до 180/110 мм рт.
ст.), якi займалися оздоровчою ходьбою й бiгцем по спецiально
розробленiй методицi (Б. Г. Мильнер, 1985) . Як правило, пiсля
закiнчення заняття майже в усiх спостерiгалося зниження систоличеського
тиську на 10—40 мм, а диастоличеського — на 5—10 мм.
Через 1—2 роки регулярних занять у всiх пацiєнтiв наступало
виражене зниження артерiального тиську (у бiльшостi —i до
повноï нормалiзацiï) ; причому позитивний терапевтичний ефект
вiдзначений навiть при використаннi тiльки оздоровчоï ходьби.
Стiйка нормалiзацiя тиську дозволила всiм що займається
вiдмовитися вiд прийому гiпотензивних препаратiв.
Це пiдтверджується й даними iнших авторiв, якi спостерiгали
виражений гiпотензивний ефект у хворих гiпертонiчною хворобою при
заняттях приськореною ходьбою з iнтенсивнiстю 40—50 %.
Зменшення маси тiла й втрата солей пiд час бiгового тренування також
сприяє зниженню артерiального тиську. Таким чином, оздоровча
ходьба й бiг можуть виявитися ефективним засобом не тiльки профiлактики,
але й лiкування гiпертонiчноï хвороби.
Iнтенсивная фiзичне тренування для хворих iшемiчною хворобою серця
представляє значнi труднощi. Однак ïï доцiльнiсть i
необхiднiсть пiдтверджується величезним закордонним досвiдом
реабiлiтацiï хворих ИБС. Нерiдко вона є єдиним
чинником, здатним позитивно вплинути на плин захворювання й запобiгти
iнфаркту мiокарда. Фiзiологiчним обґрунтуванням тренування на
витривалiсть у коронарних хворих є пiдвищення ськорочувальноï
функцiï мiокарда, полiпшення утилiзацiï кисню й бiльше
ощадливе його використання серцевим м'язом, а також полiпшення
кровопостачання серця пiд дiєю аеробних вправ. У результатi значно
полiпшується загальний стан пацiєнтiв, зменшуються клiнiчнi
прояви (напади стенокардiï) , нормалiзується артерiальний
тиськ, пiдвищується рiвень загальноï фiзичноï
працездатностi. Крiм того, у результатi стимуляцiï лiпiдного
обмiну, зниження холестерину й збiльшення ЛВП у кровi в рядi випадкiв
можлива затримка розвитку атероськлерозу аж до його зворотного розвитку.
Позитивний вплив фiзичного тренування на хворих ИБС
пiдтверджується даними Всесоюзного кардiологiчного центра АН СРСР
(Д. М. Аронов, 1983; М. Г. Шарфнадель, 1980, i iн.)
Висновок
Снижениe рiвня захворюваностi вiдбувалося, насамперед, за рахунок
зниження смертностi вiд серцево-судинних i ракових захворювань; ця
тенденцiя значно пiдсилювалася з вiком. Самий тiсний зв'язок смертностi
з Уфi вiдзначений у групi чоловiкiв у вiцi 50—59 рокiв. Таким
чином, середнiй рiвень фiзичноï пiдготовленостi (МПК 35 мол/кг у
чоловiкiв i 32 мол/кг у жiнок) дозволяє значно знизити ризик
передчасноï смертi, але не рятує вiд численних хронiчних
захворювань. У зв'язку iз цим, якщо ви хочете не тiльки прожити довге
життя, але й зберегти мiцне здоров'я до глибокоï старостi,
необхiдно досягти як мiнiмум 4 рiвнi фiзичного стану —i вище за
середнє (МПК 42 мол/кг у чоловiкiв i 35 мол/кг у жiнок) . I це
залежить тiльки вiд вас самих!