Лорелея центральний персонаж романтичноï поезiï
Лорелея (нiм. Lore Lay) — центральний персонаж романтичноï
поезiï. Мiфологiчний прообраз: Л. — дiва-чародiйка, рiчкова
фея, героïня нiмецьких народних легенд. Iм'я Л. походить вiд назви
крутоï кручi. Лурлей (Lurlei) на Рейнi поблизу Бахараха. Ця назва,
буквально означало сланцева скеля, пiзнiше було двiчi переосмислено:
спочатку як сторожовий скеля, а потiм як скеля пiдступностi. Лурлея
згадується в нiмецьких текстах X Шв.
За свiдченням мiннезiнгер XIII Шв. Марнер, саме у цiєï скелi
хитрi карлики (Luri, Lurli) оберiгають скарби Нiбелунгiв. Легенда про Л.
довгий час залишалася лише мiсцевим переказом: У стародавнi часи в
сутiнки i при мiсячному свiтлi на скелi Лурлей з'являлася дiвчина, яка
спiвала настiльки звабливо, що полонила всiх, хто ïï слухав.
Багато плавцi розбивалися об пiдводнi каменi або гинули в пучинi, тому
що забували про свою човнi, i небесний голос спiвачки-чарiвницi як би
виносив ïх вiд життя (Алоïз Шрейбер. Довiдник для подорожуючих
по Рейну. 1818). У рiзних версiях легенди з'являлися мотиви помсти за
вiддану любов, договору з царем-демоном Рейну, кам'яного серця,
пробудження вiд зачарованого сну (див.: ЕЛабуле. Нiмецькi казки минулих
часiв. 1869; Народнi легенди, зiбранi Вернером Янсеном, 1922). -
1) Лiтературну життя образу Л., як i саме лiтературне iм'я, дав
нiмецький поет-романтик, учасник Гейдельберзького гуртка Клеменс
Брентано у вiршованiй баладi Лорелея (Die Lore Lay ), включеноï
ïм спочатку в роман Годвi (1801-1802). Л. в Брентано — не
просто чаклунка, русалка, байдуже губить людей, — це нещасна
жiнка, тяготящийся своïм фатальним чарами. Л. полонить кожного,
хто наблизиться до неï, але цi перемоги ïй не потрiбнi,
тому що коханий покинув ïï. Вона сама є на суд до
єпископа i просить спалити ïï на вогнищi, але
зачарований нею священик примовляє Л. лише до монастирського
ув'язненню. По дорозi до монастиря Л. тiкає вiд супроводжуючих
ïï лицарiв i злiтає на неприступний скелi.
Ïй здається, що десь по Рейну пливе ïï коханий,
— вона кидається вниз i гине у водах Рейну. Смерть вiд туги
чекає i лицарiв. На думку Н. I. Балашова, Лорелея Брентано стала
для читачiв втiленням романтичноï лiрики початку XIX столiття. 2)
Героïня одного з найбiльш знаменитих вiршiв Г. Гейне Лорелея
(1823), включених ïм у цикл Знову на батькiвщинi (1824). У вiршi
Гейне зберiгається трагiчна серйознiсть почуттiв, але трагедiя
стає вже долею плавця, а не Л. Сама героïня тут постає
як осередок романтичних тривог i скорбот, як уособлення
невблаганноï долi, згубного року. Вiрш закiнчується стали
сакраментальними словами: I кожен так гине / / вiд пiснi Лорелей. Це
поезiя стала в Нiмеччинi народною пiснею. Йому притаманна особлива,
важко перекладається Iнто-цiйних. У Росiï його перевiв в 1909
р. А. Блок (Не знаю, що значить таке …). У листi до С. А.
Венгерову (19 нояб.1909) Блок писав: Дозвольте запропонувати Вам для
Збiрника
Лiтературного Фонду мiй переклад знаменитоï Лорелей . Наважуюся
зупинитися саме на цьому вiршi, тому що в ньому менi вдалося,
здається, передати всi тонкощi розмiру, i, наскiльки я знаю,
вперше . До образу Л. у рiзний час зверталися й iншi поети: Йозеф
Ейхендорфа (1815), Отто фон Лебен (1821), Жерар де Нерваль (1852), Гiйом
Аполлiнер (1904). Наприклад, у Лебена Л. — тривiальна спокусниця,
а у Ейхендорфа — лiсова чарiвниця. У росiйськiй поезiï до
образу Л. два рази звертався 0. Мандельштам. У вiршi Декабрист (1917) Л.
являє один з ликiв Росiï: Все переплуталося i солодко
повторювати: Росiя, Лiта, Лорелея. В iншому вiршi, Станси (1935), образ
Л. символiзує пiдступнiсть фашистського режиму в Нiмеччинi: Я
пам'ятаю все: нiмецьких братiв шиï I що лiловим гребенем Лорелей
Садiвник i кат наповнив своє дозвiлля.
