Лорелея центральний персонаж романтичноï поезiï
Лорелея (нiм. Lore Lay) — центральний персонаж романтичноï поезiï. Мiфологiчний прообраз: Л. — дiва-чародiйка, рiчкова фея, героïня нiмецьких народних легенд. Iм'я Л. походить вiд назви крутоï кручi. Лурлей (Lurlei) на Рейнi поблизу Бахараха. Ця назва, буквально означало сланцева скеля, пiзнiше було двiчi переосмислено: спочатку як сторожовий скеля, а потiм як скеля пiдступностi. Лурлея згадується в нiмецьких текстах X Шв.За свiдченням мiннезiнгер XIII Шв. Марнер, саме у цiєï скелi хитрi карлики (Luri, Lurli) оберiгають скарби Нiбелунгiв. Легенда про Л. довгий час залишалася лише мiсцевим переказом: У стародавнi часи в сутiнки i при мiсячному свiтлi на скелi Лурлей з'являлася дiвчина, яка спiвала настiльки звабливо, що полонила всiх, хто ïï слухав. Багато плавцi розбивалися об пiдводнi каменi або гинули в пучинi, тому що забували про свою човнi, i небесний голос спiвачки-чарiвницi як би виносив ïх вiд життя (Алоïз Шрейбер. Довiдник для подорожуючих по Рейну. 1818). У рiзних версiях легенди з'являлися мотиви помсти за вiддану любов, договору з царем-демоном Рейну, кам'яного серця, пробудження вiд зачарованого сну (див.: ЕЛабуле. Нiмецькi казки минулих часiв. 1869; Народнi легенди, зiбранi Вернером Янсеном, 1922). -
1) Лiтературну життя образу Л., як i саме лiтературне iм'я, дав
нiмецький поет-романтик, учасник Гейдельберзького гуртка Клеменс
Брентано у вiршованiй баладi Лорелея (Die Lore Lay ), включеноï
ïм спочатку в роман Годвi (1801-1802). Л. в Брентано — не
просто чаклунка, русалка, байдуже губить людей, — це нещасна
жiнка, тяготящийся своïм фатальним чарами. Л. полонить кожного,
хто наблизиться до неï, але цi перемоги ïй не потрiбнi,
тому що коханий покинув ïï. Вона сама є на суд до
єпископа i просить спалити ïï на вогнищi, але
зачарований нею священик примовляє Л. лише до монастирського
ув'язненню. По дорозi до монастиря Л. тiкає вiд супроводжуючих
ïï лицарiв i злiтає на неприступний скелi.
Ïй здається, що десь по Рейну пливе ïï коханий, — вона кидається вниз i гине у водах Рейну. Смерть вiд туги чекає i лицарiв. На думку Н. I. Балашова, Лорелея Брентано стала для читачiв втiленням романтичноï лiрики початку XIX столiття. 2) Героïня одного з найбiльш знаменитих вiршiв Г. Гейне Лорелея (1823), включених ïм у цикл Знову на батькiвщинi (1824). У вiршi Гейне зберiгається трагiчна серйознiсть почуттiв, але трагедiя стає вже долею плавця, а не Л. Сама героïня тут постає як осередок романтичних тривог i скорбот, як уособлення невблаганноï долi, згубного року. Вiрш закiнчується стали сакраментальними словами: I кожен так гине / / вiд пiснi Лорелей. Це поезiя стала в Нiмеччинi народною пiснею. Йому притаманна особлива, важко перекладається Iнто-цiйних. У Росiï його перевiв в 1909 р. А. Блок (Не знаю, що значить таке …). У листi до С. А. Венгерову (19 нояб.1909) Блок писав: Дозвольте запропонувати Вам для Збiрника
Лiтературного Фонду мiй переклад знаменитоï Лорелей . Наважуюся зупинитися саме на цьому вiршi, тому що в ньому менi вдалося, здається, передати всi тонкощi розмiру, i, наскiльки я знаю, вперше . До образу Л. у рiзний час зверталися й iншi поети: Йозеф Ейхендорфа (1815), Отто фон Лебен (1821), Жерар де Нерваль (1852), Гiйом Аполлiнер (1904). Наприклад, у Лебена Л. — тривiальна спокусниця, а у Ейхендорфа — лiсова чарiвниця. У росiйськiй поезiï до образу Л. два рази звертався 0. Мандельштам. У вiршi Декабрист (1917) Л. являє один з ликiв Росiï: Все переплуталося i солодко повторювати: Росiя, Лiта, Лорелея. В iншому вiршi, Станси (1935), образ Л. символiзує пiдступнiсть фашистського режиму в Нiмеччинi: Я пам'ятаю все: нiмецьких братiв шиï I що лiловим гребенем Лорелей Садiвник i кат наповнив своє дозвiлля.
