Логiчнi закономiрностi розвитку науки

Наука розвивається, тобто необратимо якiсно мiняється
згодом. У цьому немає сумнiвiв. Вона нарощує свiй обсяг,
безупинно розгалужується, ускладнюється тощо. Як ми вже
вiдзначали, розвиток це виявляється нерiвномiрним: з
“рiвним” ритмом, вигадливим переплетенням повiльного
кропiткого нагромадження нових знань iз “обвальним” ефектом
впровадження в тiло науки божевiльних iдей, що перекреслюють за
незбагненно короткий час складними столiттями картини миру. Фактична
iсторiя науки зовнi виглядає досить дробно й хаотично. Але наука
змiнила б самоï собi, якби в цьому “броуновском русi”
гiпотез, вiдкриттiв, теорiй не спробувала б вiдшукати якусь
упорядкованiсть, закономiрний хiд становлення й змiни iдей i концепцiй,
тобто виявити сховану логiку розвитку наукового знання
Для з'ясування закономiрностi наукового прогресу, його рушiйних сил,
причин i iсторичноï обумовленостi необхiдно виявити логiку розвитку
науки. Сучасне бачення цiєï проблеми iстотно
вiдрiзняється вiд того, котре панувало, мабуть, до середини нашого
сторiччя. Колись думали, що в науцi йде безперервне збiльшення наукового
знання, постiйне нагромадження нових наукових вiдкриттiв i усе бiльше
точних теорiй, що створює в пiдсумку кумулятивний ефект на рiзних
напрямках пiзнання природи. Нинi логiка розвитку науки
представляється iнший: вона розвивається не тiльки шляхом
безперервного нагромадження нових фактiв i iдей — крок за кроком,
але й через фундаментальнi теоретичнi зрушення. В один прекрасний момент
вони змушують учених перекроювати звичну загальну картину миру й
перебудовувати свою дiяльнiсть на базi принципово iнших свiтоглядних
установок. Логiковi неспiшноï еволюцiï науки (крок за кроком)
перемiнила логiка наукових революцiй i катастрофи. Через новизну й
складнiсть проблеми в методологiï науки ще не зложилося
загальновизнаного пiдходу логiки розвитку наукового знання. Таких
моделей безлiч. Але деякi всi придбали прiоритет
Загальнi моделi розвитку науки
Починаючи з 60-х рр. нинiшнього столiття, самою популярною
концепцiєю розвитку науки була запропонована американським
iсториком i фiлософом Т.Кунем
Важливим елементом логiки розвитку науки в концепцiï Т.Куна стала
здатнiсть дослiдникiв тривалий час працювати в якихось предзаданних
рамках, що окреслюються фундаментальними науковими вiдкриттями. Вiн увiв
у методологiю принципово нове поняття — “парадигма”.
Буквальне значення цього слова — зразок. У ньому фiксується
iснування особливого способу органiзацiï знання, що припускає
певний набiр приписань, що задають характер бачення миру, а виходить, що
впливають на вибiр напрямкiв дослiдження. У парадигмi втримуватися також
i загальноприйнятi зразки рiшення конкретних проблем. Парадигмальное
знання не є властиво “чистою” теорiєю (хоча його
ядром, i служить, як правило, та або iнша фундаментальна теорiя),
оскiльки не виконує безпосереднiй пояснювальноï функцiï.
Вона дає якусь систему вiдлiку, тобто є попередньою умовою й
передумовою побудови й обґрунтування рiзноï теорiï
До парадигм Т.Кун зараховував, наприклад, аристотелевскую динамiку,
птолемеевскую астрономiю, ньютоновскую механiковi й так далi. Розвиток,
збiльшення наукового знання усерединi, у рамках такоï парадигми,
одержало назву “нормальноï науки”.
Визначальна новизна концепцiï Т.Куна полягала в думцi про те, що
змiна парадигм у розвитку науки не є детермiнованою однозначно,
або, як зараз виражаються, — не носить лiнiйного характеру.
Розвиток науки, рiст наукового знання не можна, допустимо, представити у
виглядi тянущегося строго нагору, до сонця дерева (пiзнання добра й
зла). Воно схожо, скорiше, на розвиток кактуса, прирiст якого може
початися з будь-якоï крапки його поверхнi й тривати в кожну сторону
Отже, логiка розвитку науки мiстить у собi закономiрнiсть, але
закономiрнiсть ця “обрана” випадком iз цiлого ряду iнших, не
менш закономiрних можливостей. Iз цього треба, що звична нам нинi квантово-
релятивiстська картина миру могла б бути й iнший, але, напевно, не менш
логiчноï й послiдовноï
Переходи науковоï парадигми вiд однiєï до iншоï
Т.Кун порiвнював зi зверненням людей у нову релiгiйну вiру: мир звичних
об'єктiв з'являється в зовсiм iншому свiтлi завдяки рiшучому
перегляду вихiдних пояснювальних принципiв
Вибiр принципiв, якi складуть успiшну парадигму, здiйснюється
вченими не стiльки на пiдставi логiки або пiд тиском емпiричних фактiв,
скiльки в результатi раптового осяяння, просвiтлiння, iррацiонального
акту вiри в те, що мир улаштований саме так, а не iнакше.
Iз цим висновком, однак, погодилися далеко не всi дослiдники
методологiï наукового пiзнання. Альтернативну модель розвитку
науки, що також стала досить популярноï, запропонував И.Лакатос.
Лакатос уважає, що вибiр науковим спiвтовариством
однiєï з багатьох конкуруючих дослiдницьких програм може й
повинен здiйснюватися рацiонально, тобто на основi чiтких, рацiональних
критерiïв
У загальному видi його модель розвитку науки може бути описана так.
Iсторично безперервний розвиток науки являє собою конкуренцiю науково-
дослiдних програм, якi мають наступну структуру
“тверде ядро”, що включає незаперечнi для прихильникiв
програми вихiднi положення “негативна евристика” —
своєрiдний “захисний пояс” ядра програми, що
складає з допомiжних гiпотез i допущень, що знiмають протирiччя з
аномальними фактами
“позитивна евристика” — … це правила, що
вказують якi шляхи треба обирати i як по них iти
Важливо вiдзначити, що послiдовна система моделей мотивувалася не
аномальними спостережуваними фактами, а теоретичними й математичними
утрудненнями програми. Саме ïхнiй дозвiл i становить суть
“позитивноï евристики”.
Наукова революцiя
Однак рано або пiзно позитивна евристика сила тоï або iншоï
дослiдницькоï програми вичерпує себе. Встає питання про
змiну програми. Витиснення однiєï програми iншоï
являє собою наукову революцiю
“Програма вважається прогресуючоï тодi, коли
ïï теоретичний рiст передбачає ïï емпiричний
рiст, тобто коли вона з деяким успiхом може пророкувати новi
факти… програма регресує, якщо ïï теоретичний
рiст, тобто коли вона дає тiльки запiзнiлi пояснення або випадковi
вiдкриття, або фактiв, що передбачаються й вiдкрива_ конкуруючою
програмою…”
У результатi виходить, що головним джерелом розвитку науки
виступає конкуренцiя дослiдницьких програм, кожна з яких теж
має внутрiшню стратегiю розвитку. Цей “подвiйний
рахунок” розвитку науки й спричиняється картину
безперервного росту наукового знання
Серед безлiчi концепцiй концепцiï Т.Куна й И.Лакатоса вважаються
самими впливовими реконструкцiями логiки розвитку науки в другiй
половинi XX в. Але як би не вiдрiзнялися концепцiï друг вiд друга,
всi вони так чи iнакше змушенi опиратися на якiсь вузловi, етапнi
моменти iсторiï науки, якi прийнято називати революцiями
Диференцiацiя й iнтеграцiя наукового знання
Iншою важливою закономiрнiстю розвитку науки прийнято вважати
єднiсть процесiв диференцiацiï й iнтеграцiï наукового
знання
Сучасну науку недарма називають “великою наукою”.
Ïï системна складнiсть i розгалуженiсть вражає —
нинi налiчується близько 15 тисяч рiзних наукових дисциплiн. У
часи Аристотеля перелiк наук ледь досягав двох десяткiв (фiлософiя,
геометрiя, астрономiя, географiя, медицина та iн.)
Винахiд таких приладiв як телескоп i мiкроскоп, гигантски розширило
пiзнавальнi можливостi людини й кiлькiсть доступних вивченню
об'єктiв природи. Тому рiст наукового знання супроводжувався
безперервною диференцiацiєю, тобто дробленням на бiльше дрiбнi
роздiли й пiдроздiли. У фiзику утворилося цiле сiмейство наук: механiка,
оптика й т.д. почали виникати “сумiжнi” природничо-науковi
дисциплiни — фiзична хiмiя, хiмiчна фiзика, бiохiмiя
И нинi iнтегративнi процеси в природознавствi, здається,
“пересилюють” процеси диференцiацiï (дроблення).
Iнтеграцiя природничо-наукового знання стала, очевидно, що веде
закономiрнiстю його розвитку. Вона може проявлятися в багатьох формах:
у розробцi наукових методiв, що мають значення для багатьох наук
(спектральний аналiз, хроматографiя, комп'ютерний експеримент);
в органiзацiï дослiджень на стику сумiжних наукових дисциплiн, де,
як говориться, i ховаються самi цiкавi й багатообiцяючi науковi
проблеми;
у пошуку “об'єднавчих” теорiй i принципiв, до яких
можна було б звести нескiнченна розмаïтiсть явищ природи (гiпотеза
“Великого об'єднання” всiх типiв фундаментальних
взаємодiй у фiзику, глобальний еволюцiйний синтез у бiологiï,
фiзику, хiмiï т т.д.;
у змiнi характеру розв'язуваних сучасною наукою проблем — вони усе
бiльше стають комплексноï, потребуючоï участi вiдразу
декiлькох дисциплiн (екологiчнi проблеми, проблема виникнення життя та
iн.);
у розробцi теорiй, що виконують загальнометодологiчнi функцiï в
природознавствi (загальна теорiя систем, кiбернетика , синергетика ).
Диференцiацiя й iнтеграцiя в розвитку природознавства — не
взаємовиключнi, взаємодоповнюючi тенденцiï
Математизацiя природознавства
Як уже говорилося, класичне природознавство базується на
застосуваннi експериментально-математичних методiв. У результатi
з'явилася впевненiсть у тiм, що науковiсть (iстиннiсть, вiрогiднiсть)
знання визначається ступенем його математизацiï. М.Галилей
затверджувала: “книга природи написана мовою математики”.
“У кожному знаннi стiльки iстини, скiльки є
математики”, — вторив йому И.Кант. логiчна стрункiсть,
строго дедуктивний характер побудов, загальобов'язковiсть висновкiв
створили математицi славу зразка наукового знання. I хоча сучасна
математика далека вiд iдеалу бездоганноï обґрунтованостi й
логiчноï досконалостi, але ïï значення для
природознавства не тiльки зберiгається, але й пiдсилюється
iз плином часу И все-таки математика здатна служити джерелом моделей,
алгоритмiчних схем для зв'язкiв вiдносин i процесiв, що становлять
предмет природознавства. У це полягає ïï головне
достоïнство, настiльки привабливе для вчених-природникiв
У сучасному природознавствi роль математизацiï важко переоцiнити.
Досить сказати, що нова теоретична iнтерпретацiя якого-небудь явища
вважається повноцiнноï, якщо вдається створити
математичний апарат, що вiдбиває основнi закономiрностi цього
явища. Однак не слiд думати, що все природознавство в пiдсумку буде
зведено до математики. Побудова рiзних формальних систем, моделей,
алгоритмiчних схем — лише одна зi сторiн розвитку наукового
знання. Розвивається ж наука, насамперед як змiстовне знання, та
як неформалiзоване, неалгоритмитизированное. Не вдається
формалiзувати процес висування, обґрунтування й спростування
гiпотез, органiзацiю експериментiв, наукову iнтуïцiю й генiальнi
здогади. Унiверсальноï “логiки вiдкриття” не
iснує
Список використовуваноï лiтератури
“Концепцiя сучасного природознавства”, Москва: Культура й
спорт, ЮНИТИ, 1997р. за редакцiєю Лавриненко В.Н., Ратникова В.П.
“Концепцiя сучасного природознавства” — пiдручник для
Вузов, Москва, 2000р. Карпенков С.Х.
Курс лекцiй “Концепцiï сучасного природознавства” Ростову-на^-
Дону: “Фенiкс”, 2000р. Хорошавина С.Г.
“Походження людини й суспiльства”, Москва:
“Думка”, 1982р. Андрєєв И.Л.