Лiтературний роман як вираження шукань драматичноï епохи
До кiнця XIX сторiччя нiмецька лiтература вступає в смугу нового
пiдйому його багато в чому харчує активiзацiя визвольного руху.
Численнi страйки робiтникiв, рiст кiлькостi голосiв, поданих на виборах
у рейхстаг за кандидатiв соцiал-демократичноï партiï, змусили
влади скасувати закон проти соцiалiстiв i змусили залiзного канцлера
Бiсмарка пiти у вiдставку. На рубежi XIXXX вв. висувається плеяда
бiльших нiмецьких прозаïкiв-реалiстiв: Генрiх Манн, Томас Манн ,
Герман Гессе, Бернгард Келлер-манн, Арнольд Цвейг, Лiон Фейхтвангер.
Нiмецький роман виходить на свiтову арену. Двадцяте столiття вiдкрило
перед романом, як i перед всiєю нiмецькою лiтературою, новi
обрiï. Роман став вираженням тривог i шукань дрэмаг ческой епохи.
Нове столiття принесло iз собою небувалi социально-иолитические
потрясiння: першу свiтову вiйну 19141918 р. У листопадi 1918 р. у
Нiмеччинi спалахнула революцiя, у результатi якоï монархiя була
скинута I i виникла буржуазно-демократична республiка (Веймарская). Вона
незабаром виявила свою повну неспроможнiсть перед особою
економiчноï кризи й погрози, що наростала, фашизму. Германiя
пережила гострi класовi боï революцiйного п'ятилiття (19181923),
крах Веймарской республiки в 1933 р., ганьбу й трагедiю 12-лiтнього
панування гiтлеризму, розгром нiмецького фашизму Радянською Армiєю
й утворення, що пiшло за цим, соцiалiстичноï Германськоï
Демократичноï Республiки й капiталiстичноï Федеративноï
Республiки Нiмеччини.
Всi цi драматичнi подiï не могли не позначитися самим рiшучим
образом на долях нiмецького роману. За словами Томаса Манна, в XX в. у
нiмецькому романi вiдбувся прорив у сферу загальноєвропейських
iнтересiв. Романи нiмецькою мовою, — пише критик ГДР А. Клейн,
— з особливою гостротою вказували на самiтнiсть iндивiдуума, на
агресивнi намiри пануючих шарiв суспiльства, на наростання самоï
грубоï iдеологiï, на всесвiтню жорстокiсть боротьби мiж
варварством i гуманнiстю. Проблеми часу ввiйшли в роман, мiняючи його
вигляд. Ще до першоï свiтовоï вiйни нiмецький (як i взагалi
європейський) роман став усе сильнiше перейматися вiдчуттям кiнця
столiття, тобто епохи буржуазного миропорядка. У багатьох добутках
тiєï пори проглядається образ тривожного й нестiйкого
часу, свiдчачи про наближення iсторичного повороту. Але теперiшнiй
якiсний стрибок у розвитку нiмецького роману був зроблений в 20-х рр.
Саме в цей перiод його розвиток, загальмований у минулому, стає
прискореним. На рубежi столiть не тiльки пiдсилилося вiдчуття розпаду
зв'язку часiв, але й зробилися особливо помiтними тенденцiï
вiдновлення. Народилася революцiйна лiтература , що осмислювала час як
початок новоï iсторичноï епохи.
У революцiйно-пролетарськiй лiтературi, у ту пору ще дуже
молодоï, формувався новий тип героя тип революцiйного борця, що
вирiс i загартованого в пролетарському середовищi. Такий герой з'явився
в романi К. Грюнберга Палаючий Рур про революцiйнi боï пролетарiату
в 1923 р. Читач чує в цьому романi впевненi виступи старою
робiтника Петера Руккерса i його молодого соратника Максн Грота в
полiтичних суперечках, бачить ïхню бойову рiшучiсть i
самовiдданiсть у розпал революцiйних дiй шахтарiв. У романi В. Нейкранца
Барикади Веддинга пирисовивается образ робiтника Курта Циммермана, що
очолив першотравневий бiй в одному з районiв Берлiна в 1029 р. У книзi
А. Зегерс Супутники -про боротьбi комунiстiв рiзних краïн проти
фашистськоï реакцiï — створенi яскравi, романтично
пофарбованi образи болгарського комунiста Дудова — богатиря, про
яке народ складає легенди, угорського революцiонера Бема, рвучкого
й цiлеспрямованого, що рiшуче вiдкидає зi свого шляху все, що може
перешкодити служiнню справi партiï. Революцiйно-пролетарська
лiтература втiлила порив до майбутнього, спрагу вiдновлення соцiального
життя.
Почуття подiбного роду знаходили своє вираження не тiльки у
творчостi художникiв, безпосередньо пов'язаних з визвольною боротьбою
пролетарiату, але нерiдко й у добутках письменникiв, що не володiли,
може бути, яснiстю подань про подiï, що вiдбуваються, але готових
привiтати змiни.