Лiтературний роман як вираження шукань драматичноï епохи

До кiнця XIX сторiччя нiмецька лiтература вступає в смугу нового пiдйому його багато в чому харчує активiзацiя визвольного руху. Численнi страйки робiтникiв, рiст кiлькостi голосiв, поданих на виборах у рейхстаг за кандидатiв соцiал-демократичноï партiï, змусили влади скасувати закон проти соцiалiстiв i змусили залiзного канцлера Бiсмарка пiти у вiдставку. На рубежi XIXXX вв. висувається плеяда бiльших нiмецьких прозаïкiв-реалiстiв: Генрiх Манн, Томас Манн , Герман Гессе, Бернгард Келлер-манн, Арнольд Цвейг, Лiон Фейхтвангер. Нiмецький роман виходить на свiтову арену. Двадцяте столiття вiдкрило перед романом, як i перед всiєю нiмецькою лiтературою, новi обрiï. Роман став вираженням тривог i шукань дрэмаг ческой епохи.
Нове столiття принесло iз собою небувалi социально-иолитические потрясiння: першу свiтову вiйну 19141918 р. У листопадi 1918 р. у Нiмеччинi спалахнула революцiя, у результатi якоï монархiя була скинута I i виникла буржуазно-демократична республiка (Веймарская). Вона незабаром виявила свою повну неспроможнiсть перед особою економiчноï кризи й погрози, що наростала, фашизму. Германiя пережила гострi класовi боï революцiйного п'ятилiття (19181923), крах Веймарской республiки в 1933 р., ганьбу й трагедiю 12-лiтнього панування гiтлеризму, розгром нiмецького фашизму Радянською Армiєю й утворення, що пiшло за цим, соцiалiстичноï Германськоï Демократичноï Республiки й капiталiстичноï Федеративноï Республiки Нiмеччини.
Всi цi драматичнi подiï не могли не позначитися самим рiшучим образом на долях нiмецького роману. За словами Томаса Манна, в XX в. у нiмецькому романi вiдбувся прорив у сферу загальноєвропейських iнтересiв. Романи нiмецькою мовою, — пише критик ГДР А. Клейн, — з особливою гостротою вказували на самiтнiсть iндивiдуума, на агресивнi намiри пануючих шарiв суспiльства, на наростання самоï грубоï iдеологiï, на всесвiтню жорстокiсть боротьби мiж варварством i гуманнiстю. Проблеми часу ввiйшли в роман, мiняючи його вигляд. Ще до першоï свiтовоï вiйни нiмецький (як i взагалi європейський) роман став усе сильнiше перейматися вiдчуттям кiнця столiття, тобто епохи буржуазного миропорядка. У багатьох добутках тiєï пори проглядається образ тривожного й нестiйкого часу, свiдчачи про наближення iсторичного повороту. Але теперiшнiй якiсний стрибок у розвитку нiмецького роману був зроблений в 20-х рр. Саме в цей перiод його розвиток, загальмований у минулому, стає прискореним. На рубежi столiть не тiльки пiдсилилося вiдчуття розпаду зв'язку часiв, але й зробилися особливо помiтними тенденцiï вiдновлення. Народилася революцiйна лiтература , що осмислювала час як початок новоï iсторичноï епохи.
У революцiйно-пролетарськiй лiтературi, у ту пору ще дуже молодоï, формувався новий тип героя тип революцiйного борця, що вирiс i загартованого в пролетарському середовищi. Такий герой з'явився в романi К. Грюнберга Палаючий Рур про революцiйнi боï пролетарiату в 1923 р. Читач чує в цьому романi впевненi виступи старою робiтника Петера Руккерса i його молодого соратника Максн Грота в полiтичних суперечках, бачить ïхню бойову рiшучiсть i самовiдданiсть у розпал революцiйних дiй шахтарiв. У романi В. Нейкранца Барикади Веддинга пирисовивается образ робiтника Курта Циммермана, що очолив першотравневий бiй в одному з районiв Берлiна в 1029 р. У книзi А. Зегерс Супутники -про боротьбi комунiстiв рiзних краïн проти фашистськоï реакцiï — створенi яскравi, романтично пофарбованi образи болгарського комунiста Дудова — богатиря, про яке народ складає легенди, угорського революцiонера Бема, рвучкого й цiлеспрямованого, що рiшуче вiдкидає зi свого шляху все, що може перешкодити служiнню справi партiï. Революцiйно-пролетарська лiтература втiлила порив до майбутнього, спрагу вiдновлення соцiального життя.
Почуття подiбного роду знаходили своє вираження не тiльки у творчостi художникiв, безпосередньо пов'язаних з визвольною боротьбою пролетарiату, але нерiдко й у добутках письменникiв, що не володiли, може бути, яснiстю подань про подiï, що вiдбуваються, але готових привiтати змiни.