Личини. Оповiдання Джойса Дублинци
Розлютовано задеренчав дзвiнок, i, коли мисс Паркер зняла трубку,
розлютований голос викрикнув iз пронизливим североирландским акцентом:
- Пошлiть до мене Фэррингтона!
Мисс Паркер, вертаючись до своєï машинки, сказала людинi, що
зiгнулася над столом:
- Мiстер Олейн вимагає вас наверх.
Людина промурмотала напiвголосно: Чорт його подери! — i вiдсунув
стiлець, щоб устати. Вiн був високого зросту й щiльний. Одутла особа
кольорiв темного вина, бiлястi вуси й брови; ока злегка навикате й мутнi
бiлки. Вiн пiдняв стулку бар'єра й, пройшовши повз клiєнтiв,
важким кроком вийшов з контори
Важко ступаючи, вiн пiднявся по сходам до площадки другого поверху, де
на дверях була мiдна дощечка з написом: М-р Олейн. Зупинився, пихкаючи
вiд утоми й роздратування, постукав. Рiзкий голос крикнув:
- Увiйдiть!
Вiн увiйшов у кабiнет мiстера Олейна. У ту ж хвилину мiстер Олейн,
маленький чоловiчок у золотих окулярах на чисто виголенiй особi, скинув
голову над купою документiв. Вся голова була така рожев i безволоса, що
нагадувала велике яйце, що спочиває на паперах. Мiстер Олейн не
став втрачати часу:
- Фэррингтон? Це ще що? Довго менi оведеться робити вам зауваження?
Можна довiдатися, чому ви не зняли копiю з договору Бодли й Кирвана? Я
ж вам сказав, що вона менi потрiбна до чотирьох!
- Але мiстер Шеллi говорив, сер…
- Мiстер Шеллi говорив, сер… Потрудитеся слухати, що я вам говорю,
а не що мiстер Шеллi говорить, сер. Ви завжди знайдете прийменник
увильнуть вiд роботи. Майте на увазi — якщо до кiнця дня копiя
не буде готова, я сповiщу про це мiстеровi Кросби… Зрозумiло?
- Так, сер
- Зрозумiло?.. Так, i от ще що. З вами говорити однаково що зi стiнкою.
Раз назавжди запам'ятаєте: на снiданок вам покладається
пiвгодини, а не пiвтора. Скiльки блюд ви замовляєте, хотiв би я
знати… Тепер зрозумiло?
- Так, сер
Мiстер Олейн знову нахилив голову над купою документiв. Людина пильно
дивилася на глянсуватий череп, що вершив справи фiрми Кросби й Олейн, i
визначав його мiцнiсть. Приступ сказу на мить здавив йому горло, потiм
пройшов, залишивши пiсля себе гостре вiдчуття спраги. Людина вже знала,
що ввечерi треба буде як варто випити. Незабаром кiнець мiсяця, i, якщо
вiн вчасно зробить копiю, може трапитися, що мiстер Олейн дасть йому
ордер у касу. Вiн стояв нерухомо, пильно вдивляючись у схилену над купою
паперiв голову. Раптом мiстер Олейн став ворушити паперу, щось
вiдшукуючи. Потiм, немов тiльки що помiтивши присутнiсть людини, вона
знову скинув голову й сказав:
- Ну? Ви що, збираєтеся цiлий день так простояти? Слово честi,
Фэррингтон, вам усе дарма. - Я хотiв дочекатися…
- Ви й дочекаєтеся рано або пiзно. Iдiть униз i приймайтеся за
роботу
Людина важко пiшла до дверей, i, виходячи з кiмнати, вiн ще раз почув,
як мiстер Олейн прокричав йому вслiд, що, якщо копiя контракту не буде
готова до вечора, вiн доповiсть мiстеровi Кросби. Вiн повернувся на
своє мiсце в конторi нижнього поверху й порахував, скiльки
сторiнок ще залишилося переписати. Вiн взяв перо, вмочив його в
чорнильницю, але продовжував тупо, не мигаючи, дивитися на останнi
написанi ïм слова: У випадку, якби зазначений Бернард Бодли
був… Ставало темно; через кiлька хвилин запалять газ, тодi можна
буде писати. Вiн почував непереборну потребу вгамувати спрагу. Вiн устав
i, знову пiднявши стулку, вийшов з контори. Коли вiн виходив, керуючий
конторою питально подивився на його
- Не турбуйтеся, мiстер Шеллi, — сказав вiн, показуючи пальцем,
куди йде
Керуючий конторою покосився на вiшалку, але, бачачи, що всi капелюхи на
своïх мiсцях, нiчого не сказав. На сходовiй площадцi людин витягся
з кишенi картату кепку, надяг ïï й швидко втiк по хибких
щаблях. Вiд парадного вiн скрадливим кроком пiшов до кута, увесь час
тримаючись у самоï стiни, i нарештi пiрнув у якiсь дверi. Тут, у
сутiнках окремого кабiнету закладу О'нейля, його нiхто не побачить, i,
просунувши збуджене, кольори темного вина або темного м'яса, особа у
вiконечко, що виходило в бар, вiн крикнув:
- Агов, Пат, дай-ка сюди кружечку портеру, будь другом
Бармен принiс йому склянка портеру без усього. Людина залпом осушила
його й запитав кминного насiння *. Потiм поклав на прилавок монету й,
надавши офiцiантовi на дотик вiдшукувати ïï в темрявi, всi тим
же скрадливим шажком вибрався з окремого кабiнету
* Кминне насiння вiдбиває захiд спиртного
Тьма й густий туман опанували лютневими сутiнками, i на Юстейс-Стрит
запалилися лiхтарi. Людина йшла уздовж самих стiн до дверей контори,
прикидаючи, чи зумiє вiн вчасно закiнчити копiю договору. На
сходах у нiс йому вдарив пряний рiзкий захiд парфумiв: очевидно, поки
вiн був в О'нейля, прийшла мисс Делакур. Вiн знову засунув у кишеню свою
кепку й з напускною безтурботнiстю ввiйшов вконтору.
- Мiстер Олейн запитував вас, — строго сказав керуючий. — Де
ви були?
Людина покосилася на двох клiєнтiв, що стояли в бар'єра,
немов натякаючи, що ïхня присутнiсть заважає йому вiдповiсти.
Керуючий хмикнул — адже клiєнти були чоловiка
- Знаю я цi штуки, — сказав вiн. — П'ять разiв на дню, чи не
занадто… Ну добре, не втрачайте часу й пiдберiть для мiстера
Олейна всю нашу переписку в справi Делакур.
Вiд цiєï догани в присутностi стороннiх, швидкого пiдйому по
сходам i наспiх проковтнутого портеру в людини паморочилося в головi, i,
сiдаючи за свою конторку, щоб дiстати потрiбнi папери, вiн зрозумiв, що
нема чого й сподiватися закiнчити копiю договору до половини шостого.
Наступав сирий темний вечiр, i його тягло провести його в барi,
випиваючи iз друзями при яскравому свiтлi газу, пiд дзенькiт склянок.
Вiн дiстав папку зi справою Делакур i вийшов з контори. Вiн сподiвався,
що, може бути, мiстер Олейн не помiтить вiдсутностi останнiх двох листiв
Пряний рiзкий захiд стояв на всьому шляху до кабiнету мiстера Олейна.
Мисс Делакур була лiтньою єврейкою. Говорили, що мiстер Олейн
небайдужий до неï або до ïï грошей. Вона часто приходила
в контору й, коли приходила, залишалася подовгу. Зараз вона сидiла в
його письмового стола в хмарi парфумiв, гладячи ручку своєï
парасольки й киваючи бiльшим чорним пером на капелюсi. Мiстер Олейн
повернув своє обертове крiсло так, щоб бачити ïï, i
розв'язно закинув ногу на ногу. Людина поклала папку на стiл i шанобливо
поклонилася, але нi мiстер Олейн, нi мисс Делакур не звернули
нiякоï уваги на його уклiн. Мiстер Олейн побарабанив пальцем по
папцi й потiм тикнув у його сторону, як би говорячи: добре, можете йти
Вiн повернувся в нижнiй поверх i знову сiл за свою конторку. Вiн
напружено, не мигаючи, дивився на недописану фразу: У випадку, якби
зазначений Бернард Бодли був…. — i думав про те, як дивно,
що три останнiх слова починаються з однiєï й тiєï
ж букви. Керуючий конторою став квапити мисс Паркер, говорячи, що вона
не встигне передрукувати всi листи до вiдправлення пошти. Кiлька хвилин
людина прислухалася до скрекоту машинки, потiм прийнявся переписувати
копiю договору. Але голова в нього була важка, i думки тiкали до
яскравого свiтла й шуму пивноï. У такий вечiр добре пити гарячий
пунш. Вiн продовжував возитися з копiєю, але, коли годинники
пробили п'ять, йому залишалося ще чотирнадцять сторiнок. До чорта!
Однаково не скiнчити вчасно. Йому схотiлося вилаятися вголос, стукнути
iз всiєï сили кулаком по столi. Вiн був до того розлютований,
що замiсть Бернард Бодли написав Бернард Бернард, i йому довелося заново
переписати всю сторiнку
Вiн почував, що в нього вистачить сили одному розгромити всю контору.
Тiло знемагало вiд бажання зробити що-небудь, трощити й кришити геть усе
навкруги. Злиденнiсть життя приводило його в лють… Самому
попросити касира про аванс? Нi, вiд касира чекати нема чого: як же,
дасть вiн йому аванс!.. Вiн знав, де зараз можна застати всiх хлопцiв:
Леонарда, i О'хэллорена, i Носастого Флинна. Його внутрiшнiй барометр
передвiщав бурю
Вiн так поринув у своï думки, що тiльки на третiй раз услихал, що
його кличуть. Мiстер Олейн i мисс Делакур стояли в бар'єра, i всi
службовцi повернулися в ïхню сторону, очiкуючи, що буде. Людина
встала через свою конторку. Мiстер Олейн почав гнiвну тираду, указуючи,
що двох листiв не вистачає. Людина вiдповiдала, що нiчого не
знає, вiн переписав усе, що було. Тирада тривала: вона була такий
злiсноï й жорстокоï, що людина iз працею придушив у собi
бажання опустити кулака на голову карлика, що стояв перед ним,
- Я нiчого не знаю про цих два листи, — тупо повторював вiн
- Ви нiчого не знаєте… Ну звичайно, звiдки вам знати,
— сказав мiстер Олейн. — Послушайте-ка, — додав вiн,
оглянувшись у пошуках схвалення на даму, що стояла поруч iз ним,
— ви мене за кого вважаєте? Ви що, за повних дурнiв мене
приймаєте?
Людина перекладала погляд з особи дами на маленьку яйцеподiбну голiвку й
назад; i перш нiж вiн встиг зрозумiти, що робить, його мова скористався
зручною хвилиною
- Простите, сер, — сказав вiн, — але з таким питанням варто
звертатися не до мене
Пiшла пауза, пiд час якоï не було чутно навiть подиху клеркiв. Всi
були враженi (причому автори витiвки не менше iнших), а мисс Делакур,
повна, приємна особа, початки широко посмiхатися. Мiстер Олейн
зробився рожевим, як шипшина, i лють гнома скривила його рот. Вiн тряс
кулаком перед самим носом людини з такою швидкiстю, що кулак, здавалося,
вiбрував, як голiвка бормашини
- Грубiян! Нахаба! Тепер^-те вуж ви дочекаєтеся! От побачите! Ви
чули? Геть iз контори, якщо не вибачитеся негайно!
Вiн стояв у пiд'ïздi напроти контори, чекаючи касира на випадок,
якщо вiн вийде один. Всi служащие вже пройшли, i, нарештi, здався касир
разом з керуючим конторою. Не коштувало й заговорювати з ним при
керуючому. Людина зрозумiла, що справи його поганi. Йому довелося
принести мiстеровi Олейну принизливi вибачення за зухвалiсть, але вiн
знав, що iз цього дня йому не буде спокою в конторi. Вiн добре пам'ятав,
як мiстери Олейн труïв маленького Пiка, поки не вижив його з
контори: йому потрiбно було звiльнити мiсце для свого племiнника. Його
мучили ненависть, спрага й бажання помститися; вiн був зол на себе й на
все свiтло. Мiстер Олейн не дасть йому тепер проходу; його життя
зробиться сущим пеклом. Чималого дурня вiн зваляв цього разу. I хто
тiльки тяг його за мову? Втiм, iз самого початку в нього з мiстером
Олейном не клеïлося, особливо пiсля того випадку, коли мiстер Олейн
услихал, як вiн передражнює його североирландский акцент на потiху
Хиггинсу й мисс Паркер; iз цього всi й пiшло. Може бути, Хиггинса
спробувати щодо грошей, хоча в Хиггинса в самого нiколи немає нi
пеннi. Коли людина мiстить двi сiм'ï, де вуж отут… Знову всi
його велике тiло занило в тузi за затишком пивноï. Туман почав
пробирати його, i вiн подумав: може бути, у Пата в закладi О'нейля
вдасться розжитися чим-небудь? Так у нього бiльше чим на шилiнг не
розживешся — а що користi з одного шилiнга? Але адже треба ж
дiстати грошей де-небудь: своє останнє пеннi вiн витратив на
портер, а незабаром уже буде так пiзно, що грошей взагалi нiде не
дiстанеш. Раптом, перебираючи пальцями ланцюжок вiд годин, вiн згадав
про ломбард Терри Келли на Флит-Стрит. От це думка! Як йому ранiше не
спало на думку!
Вiн пiшов по вузькому провулку Темпл Бар, бурмочучи собi пiд нiс, що
тепер всi вони можуть провалитися, тому що вже вечорок-те вiн проведе
собi на втiху. Приймальник у Терри Келли сказав: Крона!, але оцiнювач
погодився тiльки на шiсть шилiнгiв; i зрештою йому вiдрахували шiсть
шилiнгiв. Вiн вийшов з ломбарду задоволений, затиснувши складенi
стовпчиком монети мiж бiльшим i вказiвним пальцями. На Уэстморленд-Стрит
тротуари були загаченi молодими людьми й дiвчинами, що верталися пiсля
служби, i всюди шастали обiрванi хлопчиськи, викрикуючи назви вечiрнiх
газет. Людина пробиралася в юрбi, гордо поглядаючи по сторонах i кидаючи
переможнi погляди на конторниць i друкарок. У голосi в нього шумiло вiд
трамвайних дзвiнкiв i свисту роликiв, а нiздрi вже вдихали пари
паруючого пуншу. По дорозi вiн обмiрковував вираження, у яких розповiсть
всю iсторiю приятелям:
- Ну, отут подивився я на нього — так це, знаєте, спокiйно,
— а потiм на неï. Потiм знову подивився на нього, так так
це не поспiшаючи й говорю: Простите, сер, але з таким питанням варто
звертатися не до мене.
Носастий Флинн сидiв на своєму звичайному мiсцi в пивний Дэви
Бирна, i коли Фэррингтон скiнчив своє оповiдання, виставив йому
полпинти, заявивши, що це, попросту говорячи, здорово; Фэррингтон у свою
чергу його почастував. Небагато погодя з'явилися О'хэллорен i Пэдди
Леонард, i довелося ïм розповiсти всi спочатку. О'хэллорен виставив
на всiх гарячого скронi й розповiв, як вiн один раз зрiзав керуючого
конторою, коли служив у Кэллена на Фаунз-Стрит; але по його оповiданню
виходило, що вiдповiдь була цiлком увiчливим, i вiн змушений визнати, що
вiдповiдь Фэррингтона куди хлеще. Отут Фэррингтон сказав хлопцям, що
настав час подивитися на денця й почати спочатку.
Тiльки кожний став вибирати собi отрута по смаку, раптом входить не хто
iнший, як Хиггинс . Саме собою, йому довелося примкнути до
ïхньоï компанiï. Його попросили зi своєï
сторони розповiсти, як була справа, i вiн це виконав дуже жваво, тому що
видовище п'яти порцiй гарячого скронi привело його у вiдмiнний настрiй.
Всi так i покотилися з реготу, коли вiн зобразив, як мiстер Олейн тряс
кулаком перед носом Фэррингтона. Потiм вiн представив i Фэррингтона,
говорячи: И отут наш герой этак спокiйно… — а Фэррингтон
обводив всiх своïм важким, мутним поглядом, посмiхаючись i час вiд
часу обсмоктуючи нижньою губою вуси, у яких висiли краплi скронi
Коли й цього разу склянки спорожнiли, наступило мовчання. В О'хэллорена
минулого грошi, але у двох iнших нiчого, очевидно, не залишилася; i вся
компанiя не без жалю покинула пивну. На розi Дьюк-Стрит Хиггинс i
Носастий Флинн згорнули лiворуч, а троє iнших пiшли назад, до
центра мiста. Дощ мрячив на холодних вулицях, i, коли вони дiйшли до Балласт-
оффис *, Фэррингтон запропонував загорнути в Шотландський бар. Там було
повно народу й у повiтрi стояв дзенькiт голосiв i склянок. Всi
троє проштовхнулися повз продавцiв сiрникiв, якi жебрали у дверей,
i розташувалися компанiєю в одного кiнця стiйки. Стали розповiдати
анекдоти. Леонард познайомив ïх з парубком на прiзвище Уэзерс, що
виступало в Тиволи ** акробатом, ексцентриком, спiваком — всiм
потроху, а Фэррингтон виставив частування на всi братiï. Уэзерс
сказав, що вип'є чарку iрландського скронi з аполлинарисом ***.
Фэррингтон, що до тонкостi знав, як треба поводитися, запитав хлопцiв,
чи не бажає й ще хто аполлинариса, але хлопцi сказали Тiмовi, щоб
принiс горяченького. Розмова перейшла на театр. Разок виставив
частування О'хэллорен, потiм знову Фэррингтон, хоча Уэзерс заперечував,
затверджуючи, що вони надто вуж по-ирландски гостиннi. Вiн пообiцяв
провести ïх за лаштунки й познайомити з гарненькими дiвчинами.
О'хэллорен сказав, що вони з Леонардом пiдуть, а Фэррингтон не пiде,
тому що вiн людина одружений; а Фэррингтон покосився на всю компанiю
важкими, мутними очами, даючи зрозумiти, що вiн розумiє жарт.
Уэзерс змусив усiх пропустити по стаканчику за його рахунок i пообiцяв
зустрiтися з ними пiзнiше в Мэллигена на Пулбег-Стрит.
* Установу, що органiзує роботу Дублiнськоï гаванi
** Театр у Дублiнi, названий на честь каскаду водоспадiв в Iталiï
на рiцi Аниене, припливi Тибру
*** Шипуча мiнеральна вода
Коли Шотландський бар закрився, вони перекочували до Мэллигену. Вони
вiдразу пройшли в задню кiмнату, i О'хэллорен запитав гарячого пуншу на
всiх. Вони вже були небагато весело. Фэррингтон тiльки було зiбрався
виставити частування, коли з'явився Уэзерс. До великого полегшення
Фэррингтона, вiн запитав тiльки чарку гiркого. Грошика спливали, але
поки ще можна було триматися. Раптом увiйшли двi молодi жiнки в бiльших
капелюхах i молодiй людин у картатому костюмi й сiли за сусiднiй столик.
Уэзерс поклонився ïм i сказав своïм собутильникам, що вся ця
компанiя з Тиволи. Ока Фэррингтона раз у раз верталися до
однiєï з молодих жiнок. У ïï зовнiшностi було щось
приваблююча увага. Довгий шарф iз переливчастого синього серпанку був
оповитий навколо ïï капелюха й зав'язаний у пiдборiддя бiльшим
бантом; яскраво-жовтi рукавички доходили до лiктя. Фэррингтон iз
замилуванням дивився на повнi плечi, якими вона досить зухвало поводила;
а коли трохи згодом вона вiдповiла на його погляд, ïï бiльшi
темно-карi очi привели його в повне замилування. Ïï манера
дивитися, пильно й ледве скоса, дiяла на нього завораживающе. Вона
подивилася на нього ще раз або два, а виходячи зi своïми
супутниками з кiмнати, зачепила його стiлець i сказала з лондонським
акцентом: ПРО, pardon. Вiн дивився ïй вслiд, сподiваючись, що вона
обернеться, але вона не обернулася. Вiн проклинав свою бiднiсть i
проклинав себе за частування, виставлене ïм у цей вечiр, i особливо
за скронi з аполлинарисом, яким вiн пригощав Уэзерса. Якщо вiн кого
ненавидiв у цю хвилину, так це аматорiв випити за чужий рахунок. Вiн був
так зол, що перестав слухати, про що говорять його друзi
Пэдди Леонард звернувся до нього; виявилося, що мова йде про атлетичнi
рекорди. Уэзерс показував компанiï своï бiцепси й до того
расхвастался, що Фэррингтона призвали для пiдтримки нацiональноï
честi. Фэррингтон засукав рукава й теж показав своï бiцепси.
Мускули обох пiддалися ретельному огляду й порiвнянню, i зрештою було
вирiшено влаштувати змагання в силi. Очистили стiл, i супротивники,
зчепивши руки, уперлися в нього лiктями. За знаком Пэдди Леонарда кожний
повинен був постаратися пригнути руку iншого до стола. Вид у Фэррингтона
був дуже серйозний i рiшучий
Змагання почалося. Секунд через тридцять Уэзерс повiльно пригнув до
стола руку супротивника. Багряна особа Фэррингтона почервонiло ще бiльше
вiд злостi й сорому, що таке щеня його здолав
- Не можна навалюватися всiм тiлом. Дотримуйте правил, — сказав
вiн
- Хто це не дотримує правил? — сказав Уэзерс.
- Давайте спочатку. Хто виграє два рази iз трьох
Змагання почалося знову. У Фэррингтона здулися на чолi вени, а особа
Уэзерса iз блiдого стала як пiвонiя. Руки й пальцi в обох тремтiли вiд
напруги. Пiсля довгоï боротьби Уэзерс знову повiльно пригнув руку
свого супротивника до стола. Серед глядачiв пройшов ремство схвалення.
Бармен, що стояв у самого стола, кивнув переможцевi рудою головою й
сказав з дурною усмiшкою:
- Ого! От це здорово!
- А тобi що? — злобливо обернувся до нього Фэррингтон. —
Якого чорта сунешся не у свою справу?
- Шш, шш, — сказав О'хэллорен, помiтивши люте вираження на особi
Фэррингтона. — Настав час закруглюватися, ребятки. Пропустимо ще
по однiєï — i домийся
Похмурого виду людин стояв в О'коннел-бридж, чекаючи сэндимаунтского
трамвая. У ньому кипiла затаєна злiсть i бажання помститися. Вiн
почував досаду й приниження, вiн навiть не був п'яний, у кишенi в нього
залишалося тiльки два пенси. Вiн проклинав геть усе. Вiн нажив
неприємностi в конторi, заклав годинники, витратив всi грошi й
навiть не напився як треба. Вiн знову вiдчув спрагу, i йому томливо
схотiлося опинитися знову в задушливоï, прокуреноï пивний.
Його репутацiя силача загинула пiсля того, як його два рази пiдряд
здолав якийсь хлопчисько. Його серце переповнила лють, а коли вiн згадав
про жiнку у великому капелюсi, що зачепила його, проходячи, i сказала
pardon, лють ледь не задушила його.
Трамвай довiз його до Шелбурн-Роуд, i вiн потяг своє важке тiло
уздовж казарменоï стiни. Вертатися додому було огидно. Увiйшовши iз
чорного ходу, вiн побачив, що в кухнi нiкого немає й вогонь у
плитi майже згас. Вiн закричав:
- Ада! Пекла!
Його дружина була маленька жiнка з востреньким личком, що переводила
чоловiка, коли вiн був тверезий, i яку переводив вiн сам, коли вiн був
п'яний. У них було п'ятеро дiтей. Зi сходи бiгцем спустився маленький
хлопчик
- Хто там? — запитав батько, удивляючись втемноту.
- Я, тато
- Хто це я? Чарли? - Нi, тато, Том
- А мати де?
- Вона вцеркви.
- От як… А обiд? Вона залишила менi обiд?
- Так, тато. Я…
- Запали лампу. Чого ви отут стирчите потемки! А iншi де, сплять?
Людина важко опустилася на стiлець, хлопчик запалив лампу. Людина стала
передражнювати iнтонацiю сина, бурмочучи напiвголосно: У церквi… У
церквi, скажiть будь ласка. Коли лампа, нарештi, була запалена, вiн
стукнув кулаком по столi й закричав:
- Ну, де ж обiд?
- Я зараз… зараз приготую, тато, — сказав хлопчик
Батько пiдскочив з лютi й тикнув пальцем убiк плити:
- На такому вогнi? Так у тебе все прогорiло! Ну постiй, я тобi покаджу,
як упускати вогонь
Вiн ступнув до дверей i схопив тростину, що стояла вуглу.
- Ти в мене будеш знати, як упускати вогонь! — сказав вiн,
засукуючи рукав, щоб той не заважав йому
Хлопчик скрикнув: Тато! — i iз плачем кинувся бiгти навколо стола,
але людина погналася за ним i схопив за полу куртки. Хлопчик дико
озирався по сторонах, але, бачачи, що врятуватися нiкуди, упав на колiна
- Iнший раз не станеш упускати вогонь, — закричав батько й iз
силою вдарив його тростиною. — От тобi, щеня!
Хлопчик взвизгнул вiд болю, тростина полоснула його по стегну. Вiн стис
руки, i голос у нього тремтiв вiд страху
- Тато! — кричав вiн. — Не бий мене, тато! Я… я
помолюсь за тебе… Я Святу Дiву попрошу, тато, тiльки не бий
мене… Я Святу Дiву попрошу…
Переклад з англiйського за редакцiєю И. А. Кашкiна
