Короткий сюжет роману Жоржа Сименона Мегрэ коливається

Справа, оказавшееся вкрай тяжким для комiсара Мегрэ, почалося з
анонiмного листа: невiдомий повiдомляв про те, що незабаром вiдбудеться
вбивство. Мегрэ вiдразу зауважує дорогий веленевий папiр
незвичайного формату. Завдяки цiй обставинi вдається швидко
з'ясувати, що лист був вiдправлений з будинку адвоката Эмиля Парандона,
фахiвця з морського права. Навiвши необхiднi довiдки, комiсар
з'ясовує, що Парандон зробив дуже вигiдну партiю: вiн одружений на
однiй з дочок Гассена де Болье, голови касацiйного суду
Мегрэ дзвонить Парандону iз проханням про зустрiч. Адвокат приймає
комiсара з озкритими обiймами: виявляється, вiн давно мрiяв
обговорити iз професiоналом шiстдесят четверту статтю кримiнального
кодексу, у якiй дається визначення осудностi злочинця. Мегрэ
уважно вивчає хазяïна будинку: це мiнiатюрний i дуже рухлива
людина в окулярах з товстими стеклами — у величезному, роскошно
обставленому кабiнетi вiн виглядає майже гномом. Парандон
миттєво пiзнає свiй папiр i читає дивне послання, не
виявляючи подиву, зате пiдхоплюється з мiсця, коли в кабiнет
зовсiм безшумно входить елегантна жiнка рокiв сорока iз чiпким поглядом.
Мадам Парандон згоряє вiд бажання довiдатися причину вiзиту, але
чоловiка роблять вигляд, начебто не зауважують этого. Пiсля ïï
вiдходу адвокат без усякого примуса розповiдає про мешканцiв
будинку i ïхньому способi життя. У чоловiка й жiнки двоє
дiтей: вiсiмнадцятирiчна Полетта займається археологiєю, а
п'ятнадцятирiчний Жак учиться в лiцеï. Дiвчина придумала собi iз
братом прiзвиська Бэмби й Гюс. З адвокатом працюють секретарка
мадемуазель Bar, стажист Рене Тортю i юний швейцарець Жюльен Бод, що
мрiє стати драматургом, а поки виконує дрiбнi доручення.
Покоïвка Лiза й дворецький Фердинанд живуть у будинку, куховарка й
прибиральниця ввечерi йдуть. Парандон надає Мегрэ повну волю
— всiм службовцем буде запропоновано вiдверто вiдповiдати на будь-
якi питання комiсара,
Мегрэ намагається не занадто поширюватися про цю справу. Йому
небагато соромно за те, що вiн займається дрiбницями. Немає
пiдстав пiдозрювати, начебто в будинку Парандона назрiває драма
— на вид всi тут чинно, розмiрено, упорядкування. Проте комiсар
знову вiдправляється до адвоката. Мадемуазель Bar вiдповiдає
на його питання зi стриманим достоïнством. Вона вiдверто
зiзнається, що в них з патроном бувають хвилини близькостi, але
завжди уривками, оскiльки в будинку занадто багато людей. Мадам
Парандон, можливо, знає про цей зв'язок — один раз вона
зайшла в кабiнет чоловiка в досить невiдповiдний момент. Кiмната
самоï секретарки — теперiшнiй прохiдний будинок, а мадам
просто всюдисуща. Нiколи не знаєш, коли вона з'явиться — за
ïï наказом пiдлоги скрiзь застеленi килимами
У полiцiю приходить другий анонiмний лист: невiдомий попереджає,
що в результатi неспритних дiй комiсара злочин може вiдбутися з години
на годину. Мегрэ знову зустрiчається iз секретаркою — йому
подобається ця розумна, спокiйна дiвчина. Вона явно закохана у
свого патрона й думає, що небезпека загрожує саме йому. У
будинку всiма справами заправляє мадам Парандон. З Дочерью в
неï вiдносини поганi — Бэмби вважає батька жертвою
матерi. Можливо, у цьому є частка iстини: сiмейство Гассенов узяло
гору над Парандонами — нi рiднi, нi друзi адвоката тут фактично не
бувають. Гюс обожнює батька, але соромиться виявляти своï
почуття
Мегрэ починає усе сильнiше тривожитися. Вiн уже знає, що в
про6оих чоловiка й жiнки є зброя. Мадам Парандон, з якоï вiн
поки не розмовляв, сама дзвонить у полiцiю. Ïй не терпиться
освiтити комiсара щодо чоловiка: нещасний Эмиль народився недонесеним-
вiн так i не зумiв стати повноцiнною людиною. От уже двадцять рокiв вона
намагається захистити його, але вiн усе глибше йде в себе й
повнiстю вiдгородився вiд миру. Подружнi вiдносини довелося припинити
рiк назад — пiсля того, як вона застала чоловiка iз цiєю дiвкою-
секретаркою. А його манiакальний iнтерес до однiєï зi статей
кримiнального кодексу — хiба це не психоз? Ïй стало страшно
жити в цьому будинку
Мегрэ знайомить iз помiчниками адвоката й слугами. Жюльен Бод
затверджує, що про зв'язок патрона з мадемуазель Ваг вiдомо всiм.
Це дуже славна дiвчина. Майбутнiй драматург уважає, що йому
повезло: подружня пара Парандонов — готовi персонажi п'єси.
Вони зустрiчаються в коридорi, немов перехожi на вулицi, а за столом
сидять, як незнайомi люди в ресторанi. Рене Тортю поводиться дуже
стримано й лише зауважує, що на мiсцi патрона вiв би бiльше
дiяльне життя. Дворецький Фердинанд вiдверто йменує мадам Парандон
стервом i скажено хитрою бабою. Щиросердечному хазяïновi з Нею не
повезло, а розмови про його божевiлля — повна нiсенiтниця
Мегрэ одержує третє послання: анонiм заявляє, що
комiсар фактично спровокував убивцю. У будинку встановлюється
постiйне спостереження: уночi чергує iнспектор Лалуэнт, ранком
його помiняє Жанвье. Коли лунає дзвiнок, у Мегрэ мимоволi
стискується серце. Жанвье повiдомляє про вбивство. Iз
чоловiками Парандон усе в порядку — зарiзана мадемуазель Bar.
Разом зi слiдчою бригадою Мегрэ поспiшає в знайомий будинок.
Жюльен Бод плаче, не соромлячись слiз, самовпевнений Рене Тортю явно
подавлений, мадам Парандон, за словами покоïвки, ще не виходила зi
спальнi. Установлено, що дiвчинi перерiзували горло приблизно о пiв на
десяту. Вона добре знала вбивцю, оскiльки Продовжувала спокiйно
працювати й дозволила взяти гострий нiж зi свого власного стола. Комiсар
вiдправляється до адвоката — той сидить у повнiй
прострацiï. Але коли з'являється мадам Парандон iз благанням
зiзнатися в убивствi, маленький адвокат починає в сказi тупотiти
ногами — до повного задоволення своєï дружини
Пiсля ïï вiдходу в кабiнет уривається Гюс iз явним
намiром захистити батька вiд Мегрэ. Комiсар уже догадався, хто автор
таємничих анонiмних листiв — це була чисто хлоп'яча витiвка.
Пiсля розмови з Бэмби пiдтверджується й iнше припущення Мегрэ;
дiти тяготяться тим способом життя, що нав'язує ïм мати. Але
Бэмби, на вiдмiну вiд брата, уважає Парандона ганчiркою й
недолюблює мадемуазель Bar.
Допит мадам Парандон комiсар залишає напоследок. Вона
повторює, що прийняла на нiч снотворне й прокинулася бiля
дванадцяти, Убивство, безумовно, зробив чоловiк — iмовiрно, ця
дiвиця шантажувала його. Втiм, вiн мiг це зробити й без приводу, тому що
одержимо страхом хвороби й смертi — недарма вiн
вiдмовляється мати справа з людьми свого кола
Тим часом iнспектор Люка опитує мешканцiв будинку навпроти. Серед
них є iнвалiд, що цiлими днями просиджує у вiкна. З його
квартири прекрасно видна вiтальня Парандонов. Мадам виходила бiля
половини десятого — ïï повинна була бачити зайнята
збиранням покоïвка. Приперта до стiни Лiза бiльше не
вiдмикається й просить прощення в господарки
У туалетному ящику Мегрэ знаходить маленький браунiнг. Коли мадам
Парандон вийшла, револьвер лежав у неï в кишенi халата. Швидше за
все, у той момент вона збиралася застрелити чоловiка, але потiм ïй
спала на думку iнша думка. Убивши секретарку, вона могла не тiльки
нанести йому удар, але й викликати на нього всi пiдозри. Револьвер не
знадобився, оскiльки на столi в Антуанетти лежав гострий нiж для
зачищення помилок
Розпорядившись доставити пiдозрювану на набережну Орфевр, Мегрэ знову
заходить до адвоката — у Парандона є привiд детальнiше
простудiювати статтю шiстдесят четверту. У машинi комiсар згадує
жахаючу по своïй розпливчастостi формулювання: Немає злочину,
якщо пiд час здiйснення дiяння обвинувачуваний мiг божевiлля або був
примушений до тому силою, що вiн не мiг протистояти.
Е. Д. Мурашкигщева