Виклад у прозi роману у вiршах Євгенiй Онєгiн. Глави 3-4

Глава третя. Жагуче закоханий в Ольгу Ленский всi вечори проводив у
Ларiних. У вiдповiдь на здивування Онєгiна: що цiкавого знайшов
його друг у суспiльствi цiєï сiм'ï, де тiльки й розмов,
що про дощ, про льон, про скотарню, Ленский вiдповiдає: Я модне
свiтло ваш ненавиджу, милiше менi домашнє коло. Здивований
Євгенiй просить представити його цьому сiмейству
И от знайомство вiдбулося. По дорозi назад вiд Ларiних Онєгiн дiлиться враженнями з Ленским:

• Скажи: яка Тетяна?
• Так та, котра смутна И мовчазна, як Свiтлана, Увiйшла й сiла у вiкна.- Неужтоти закоханий у меншу?
• А що? — Я вибрав би iншу, Коли б я був, як ти, поет.

Тим часом поява Онєгiна в будинку Ларiних посiяло багато толков серед сусiдiв: було вирiшено, що в Тетяни з'явився наречений, говорили навiть, що справа вже злагоджена й от-от призначать весiлля. Тетяна слухала цi пересуди з досадою, але тайкома думала про Євгенiя з неизъяснимою вiдрадою. Пора прийшла, вона закохалася. Так у землю занепале зерно Весни вогнем оживлено. Давно ïï воображенье. Згоряючи млiстю й тугою, Жадало ïжi фатальний; Давно серцеве томленье Тiснило ïй младую груди; Душу чекала… кого-небудь. I дочекалася… Вiдкрилися очi; Вона сказала: це вiн! Гнана тугою любовi, Тетяна вирiшує писати до Онєгiна. У саму важку нiч життя, перед тим як почати лист, вона розмовляє зi своєю нянькою. На питання панянки — чи любила коли-небудь баба i як вона вiнчалася, — нянька вiдповiдає:

• Так, видно, Бог велiв. Мiй Ваня
• Моложе був мене, моє свiтло,
• А було менi тринадцять лiт
• Тижня двi ходила сваха
• До моєï рiднi, i нарештi
• Благословив мене батько
• Я гiрко плакала зi страху.

Отут нянька спохвачується, вона зауважує, що панянка не слухає ïï. На питання бабусi, що з нею, Таня вiдповiдає: Я не хвора: я… знаєш, нянька… закохана. Вона просить дати ïй перо, папiр i залишити одну. Тетяна пише Онєгiну лист. Роблячи лiричний вiдступ, А. С. Пушкiн викликує: Тетяна! Для кого ж воно? Вiн жалує свою героïню, ллє разом з нею сльози, розумiючи, що та вiддала свою долю у руки модного тирана. Автор просить читача простити Тетянi легкодумство страстей, адже вона так довiрлива, обдарована вiд природи таким нiжним i полум'яним серцем i так любить! На вiдмiну вiд холодних i неприступних великосвiтських красунь, вона вся як на долонi, любить без мистецтва: не говорить вона: вiдкладемо — любовi ми цiну тим помножимо, вiрнiше в мережi заведемо… I от перед нами лист Тетяни, написане по-французькому (Донинi дамська любов не висловлюється по-росiйському,- зауважує Пушкiна).
Настав ранок. Запечатавши лист, Тетяна просить вiрну няньку послати
свого онука з ним до Євгенiя. Пройшов день, а вiдповiдi все не
було. Наступив iнший — всi те ж. Приïхав Ленский —
ноодин, без друга… Душу Тетяни ниє, сльози застеляють
ока… Як раптом почувся кiнський тупiт… всi ближче й
ближче… i от Євгенiй тут! Тетяна в сум'яттi бiжить у сад. У
саду крiпоснi дiвчини збирали ягоди й спiвали пiсню:

• Дiвицi, красунi,
• Душеньки, подруженьки,
• Розiграйтеся, дiвицi,
• Разгулятесь, милi!

Пушкiн як би мiж iншим пояснює: той^-те-спiва-те вони по панському указi, щоб зайнятi спiвом дiвочi вуста не могли ïсти ягiд. Упоравшись нарештi iз хвилюванням, Тетяна пiшла по алеï парку — i отут …преднiв, блищачи поглядами, Євгенiй коштує подiбно грiзноï тiнi.
Глава четверта

• Чим менше жiнку ми любимо,
• Тим легше подобаємося ми ïй
• И тим ïï вiрнiше губимо
• Серед звабливих мереж.

Цими рядками починає А. З, Пушкiн четвертий роздiл роману. Переживши розчарування юностi й втративши життя кращi кольори, Євгенiй уже давно не випробовував нi до кого палких почуттiв, а волочився як-небудь, вiдмовлять — миттю утiшався, змiнять — рад би вiдпочити. Його вiдносини з жiнками подiбнi до поводження гостюючи, що сели нудьги заради пограти в карти. Однак, одержавши послання Тетяни, Онєгiн був торкнутий. На якусь мить щось сколихнулося в його душi — але це був лише хвилинний рух серця
Тетяна i Євгенiй зустрiлися. Онєгiн зiзнається, що
ïï искреннее лист привiв у хвилювання його давно, що угаснули
почуття, i змушує вiдповiсти настiльки ж щирим визнанням. Вiн
запевняє дiвчину, що якщо б задумав стати сiм'янином i обмежити
своє життя домашнiм колом, то не шукав би собi кращоï
подруги. Але, на жаль, така доля не для нього. Вiн такий, який вiн
є, переконує вiн закохану дiвчину (Не обновлю душi
моєï…), любить ïï — лише любов'ю брата.
Пройде час, усе забудеться, i вона ще полюбить знову,- умовляє
Євгенiй Тетяну
Вона слухала його мовчачи, крiзь сльози й, коли вiн закiнчив свою
проповiдь, не заперечивши нi словом, устала. Обпершись об руку
Євгенiя, вона повернулася в будинок, i нiхто не помiтив
ïï щиросердечних борошн. З тих пор спокiй залишив Тетяну

• На жаль, Тетяна в'яне, Блiдне,
• Гасне й мовчить!
• Нiщо ïï не займає, Ïï душi не ворушить…

Тут А. С. Пушкiн залишає цю сумну тему, щоб розвеселити уява читача картиною щасливоï любовi. Усе бiльше пленяясь предметом своєï нiжноï пристрастi, Ленский не вiдходить вiд Ольги нi на крок. Усамiтнившись, вони задумливо сидять над шахiвницею, i Ленский пешкою туру бере в рассеянье свою, iнодi Володимир читає Ользi вголос роман i справно прикрашає альбом своєï улюбленоï палкими вiршованими визнаннями. Iронiзуючи над альбомами повiтових панянок, куди подружки або пиит армiйський заносять вiршики начебто Хто любить бiльше мене, нехай пише далi мене, Пушкiн пише про вiршi Ленского: И от уже за листопадом прийшла зима, трiскотять морози, рiка одяглася льодом — для глухоманi це томлива пора, коли можна хiба що читати, перевiряти господарськi витрати так проводити час за грою в бiльярд. Озброïвшись києм, Онєгiн сутра грає у двi кулi, а ввечерi чекає Ленского до обiду. В один з таких вечорiв, коли в камiнi вже потух вогонь, за келихом вина Онєгiн як би невзначай запитує в друга: Ну що сусiдки? Що Тетяна? Що Ольга жвава твоя? Ленский згадує, що Євгенiй кликаний у гостi до Ларiним: на наступному тижнi Татьянини iменини — Татьянин день. Оленька й мати велiли кликати, i немає причини тобi на заклик не приïжджати,- повiдомляє вiн i знову заговорює про Ольгу. Не дивно — через два тижнi призначений був щасливий строк i Ольгу з Ленским повиннi були зв'язати узи Гименея. Вiн любив, був любимо й почував себе як нiколи щасливим