Життєвий шлях письменника: Михайло Старицький

Я вiрю в Божу силу людськоï душi. Вона пiднiметься й над внутрiшнiм
падiнням i над зовнiшнiм гнiтом. Пробє час i все чесне, добре,
сповнене високих намiрiв, стане на чолi й пiд яскравим сяйвом дня пiде
до владнославних любови, свободи i правди. М. Старицький
Вiршi цього письменника стали славнозвiсними народними пiснями (згадаймо
хоча б Нiч яка, Господи, мiсячна, зоряна…), його iсторична проза
пробуджувала нацiональну память багатьох поколiнь украïнських
патрiотiв, його пєси (За двома зайцями, Циганка Аза) досi
залишаються неперевершеними шедеврами не тiльки театру, а й кiно. Однак
великий i рiзногранний творчий спадок Михайла Старицького й досi
недостатньо вивчений, досi чекає вдумливих i виважених
дослiдникiв.
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. в селi Клiщин-
цях Золотоноського повiту на Черкащинi у дворянськiй сiмï. Батько,
Петро Iванович, вiдставний уланський ротмiстр1. Мати, Настасiя
Захарiвна, походила зi славного роду козацьких старшин Лисенкiв, якi
героïчно боролися за Украïну в часи Хмельниччини. Важливу роль
у формуваннi Михайла Старицького як ерудованоï й творчоï
особистостi вiдiграв його високоосвiчений дiд Захарiй Ли-сенко: у
своєму маєтку вiн зiбрав чудову бiблiотеку, де були твори
зарубiжних класикiв, передплачував журнали Отечественные записки й
Современник, добре знав французьку мову, зачитувався Вольтером. Уся
родина говорила чистою украïнською мовою, любила народнi пiснi.
Дитячi роки майбутнього митця проходили в дiда, про якого Михайло
Петрович на все життя зберiг дуже теплi спогади.
Коли Михасевi йшов пятий рiк, помер батько, а на дванадцятому i мати.
Сиротою опiкувався материн брат, Вiталiй Лисенко, батько генiального
украïнського композитора Миколи Лисенка. Михайло й Микола були
троюрiдними братами й зразу ж зiйшлися душа в душу. В iнтелiгентнiй,
високоосвiченiй, творчiй родинi Лисенкiв Михайло прилучився до
музичноï культури, пройнявся любовю до народних пiсень, якi тут
часто й прекрасно спiвали, мав змогу читати рiдну й зарубiжну
лiтератури, зокрема забороненi вiршi Т. Шевченка.
Дуже вплинуло на хлопця спiлкування з Олександром Лисенком (дядьком по
матерi), який свого часу, усупереч волi родичiв, одружився iз селянкою,
був переконаним демократом i ревнителем нацiонального вiдродження.
За рiк перед смертю мати вiддала Михайла до благородного пансiону
Полтавськоï гiмназiï в другий клас. Цей заклад уважався одним
iз найкращих в Украïнi. Тут, тодi ще поза класами, а нерiдко i в
класах, панувала рiдна мова, як згадуватиме письменник пiзнiше. Хлопець
наполегливо займався самоосвiтою, багато читав, почав писати вiршi. На
цей же час припадає i захоплення Старицького театром. Наталку
Полтавку, Москаля-чарiвника, Сватання на Гончарiвцi, якi ставив
аматорський гурток, вiн до кiнця життя згадував як найкраще з усього ним
баченого.
Вищу освiту Михайло здобував спочатку в Харкiвському, потiм у
Киïвському унiверситетi (на юридичному факультетi). Ще студентом
(1861) вiн одружився iз сестрою Миколи Лисенка, Софiєю. Так
зєдналися два видатнi украïнськi роди. У киïвському колi
нацiонально свiдомого студентства, iнтелiгенцiï Старицький робить
остаточний вибiр вирiшує присвятити своє життя Украïнi,
рiднiй культурi. Коли в травнi 1861 р. домовину з тiлом Т. Шевченка
пiдвезли до лiвого берега Днiпра, група киïвських студентiв
(Михайло Драгоманов , Петро Косач, Тадей Рильський , Микола Лисенко,
Михайло Старицький та iн.) упряглася в траурний повiз i Ланцюговим
мостом, а потiм Днiпровською набережною доправила його до церкви Рiздва
на Подолi.
Старицький бере дiєву участь у створеному студентською молоддю
гуртку Киïвська громада. До нього входили Павло Житецький, Павло
Чубинський, Тадей Рильський, Михайло Драгоманов, але в 1863 р. набув
чинностi Валуєвський циркуляр, i найактивнiшi громадiвцi потрапили
за ґрати, на заслання, а гурток призупинив дiяльнiсть. У цi роки у
львiвських журналах виходять друком першi вiршi М. Старицького.
У 1871 р. Михайло став органiзатором Товариства украïнських
сценiчних акторiв, яке взялося за постановку драм рiдною мовою. Для
репертуару потрiбнi були новi твори, тому письменник створює
оригiнальнi драми. Так були написанi лiбрето до народно-побутовоï
оперети Чорноморцi за мотивами пєси Я. Кухаренка Чорноморський
побит на Кубанi мiж 1794 та 1796 роками, музична комедiя (згодом лiрико-
комiчна опера) Рiздвяна нiч за повiстями М. Гоголя з циклу Вечори на
хуторi бiля Диканьки, оригiнальний водевiль Як ковбаса та чарка, то
минеться й сварка. Цi театральнi дiйства в супроводi чудовоï музики
М. Лисенка мали величезний успiх у глядачiв, а вистави Рiздвяноï
ночi в мiському оперному театрi в 1874 р. стали трiумфальною
подiєю в культурному життi Києва.
Старицький також перекладає украïнською казки Андерсена i
видає ïх власним коштом, наступного року байки Крилова,
повiсть Сорочинський ярмарок Гоголя, потiм Пiсню про царя Iвана
Васильовича, молодого опричника та вiдважного крамаренка Калашникова
Лермонтова, Сербськi народнi думи i пiснi. Письменник плекає мрiю
про пiднесення театрального життя в Украïнi. Вiн був переконаний,
що сцена це могутнiй орудок до розвитку самопiзнання народного. За
творами М. Гоголя вiн пише лiтературнi тексти до опер Утоплена i Тарас
Бульба М. Лисенка. Остання стала шедевром украïнського оперного
мистецтва XIX ст.
У 1891 р. М. Старицький дебютує як прозаïк повiстю Осада
Бушi, а згодом зявилися Заклятая пещера, Розсудили, низка оповiдань.
Через обмеження украïнського слова, вiдсутнiсть
украïнськоï перiодики М. Старицький змушений був писати
прозовi твори росiйською мовою.
Тривала напружена праця, тягар мандрiвного життя знесилюють митця
фiзично, а соцiальна незахищенiсть театральноï трупи матерiально. У
1893 р. через хворобу вiн покидає театр. Зважаючи на понад
тридцятилiтню лiтературну й громадську дiяльнiсть письменника й
клопотання дiячiв вiтчизняноï культури, Петербурзька академiя наук
призначила йому в 1897 р. персональну пенсiю За лiтературнi працi рiдною
мовою.
У 1903 р. Михайло Петрович з усiєю палкiстю натури взявся за
альманах Нова рада. На жаль, видання вийшло друком уже пiсля смертi
письменника. У цьому ж роцi Старицький виступав на вiдкриттi памятника
I. Котляревському в Полтавi, де познайомився з письменниками М.
Коцюбинським, В. Стефаником, Г. Хоткевичем. Це був останнiй публiчний
виступ майстра.
Митець вiдiйшов у вiчнiсть 27 квiтня 1904 р. Похований на Байковому
цвинтарi в Києвi.