Я був вбитий пiд Ржевом звертання до нащадкiв (за однойменним твором)

Под Ржевом и ночью и днем не смолкали сраженья, А враг был одет и обут и
силен и жесток, Под Ржевом сжималось, сжималось кольцо окруженья, И наши
от пуль и от голода падали с ног. М. Ножкiн. Безперечно, вiрш Я був
вбитий пiд Ржевом… належить до правдивих пронизливих поетичних
творiв про Вiтчизняну вiйну. Ця поезiя посiдає особливе мiсце у
творчостi поета не тiльки тому, що вона сприймається як
реквiєм за загиблими на вiйнi, як своєрiдний заповiт тим,
хто залишився жити на звiльненiй землi, аще й тому, що в нiй звучить
гiрка правда про вiйну.
Боï пiд Ржевом iсториками особливо не висвiтлюються, а деякий час
про це й зовсiм не писали. Мабуть воєначальникам нiчим було
похвалитися, бо в цих боях полягло бiльше двох мiльйонiв наших солдат.
Наказ був померти, але не вiдступити. Солдатам доводилося терпiти не
лише атаки фашистiв, але й нестачу ïжi та боєприпасiв. За
боï пiд Ржевом нiкона смерть, вбачали в цьому свiй обов'язок
захищати Вiтчизну до останнього подиху.
Приводом для написання вiрша стала поïздка Олександра Твар-
довського на мiсце воєнних дiй пiд Ржевом, про що вiн писав:
Враження вiд цiєï поïздки були за всю вiйну найважчими i
гiркими до фiзичного болю в серцi. Боï йшли нелегкi,
боєприпасiв було обмаль… Пережите поетом вилилося у
своєрiдний монолог загиблого невiдомого солдата, що вiд iменi
всiх, що там полягли, звертається до кожного з нас, нинi живих.
Бiйцi втратили життя при жорстокiм нальотi, в безiменнiм болотi.
Лiричний герой-солдат не вимагає нi нагород, нi почестей, вiн
просто та якось буденно розповiдає про власну смерть, вiн навiть
не знає, чи Ржев врештi вiдвойований у нiмцiв. У нього немає
навiть могили, куди б мати прийшла на поминки сина, пiсля вибуху бомби
вiд нього нiчого не залишилося нi петлички, нi лички, нi самоï
гiмнастерки. Пам'ятника невiдомий солдат також не має, але вiн
скрiзь: де щебет пташиний, де корiнь незрячий, де нинi мчать по шосе
автомобiлi, бо вiн сподiвається залишитися в пам'ятi людей. Солдат
сумно констатує, що на перекличку в строю ïх не будуть
викликати, ордени ïм уже не носити це все для живих, а для них одна
радiсть: щоб ïх не забули, бо вони вiддали життя за Батькiвщину.
Своєрiдним закликом бути такими ж вiрними синами Вiтчизни звучать
рядки-звернення до воïнiв-братiв, якi мусили живими вистояти в боях
пiд Ржевом, мусили залишитися вiрними синами рiдноï землi.
Прикiнцевi рядки вiрша звучать пiднесено: смерть заради Батькiвщини
недаремна. Твардовськии використовує, урочисту лексику (полягли,
пломiнь серця, Вiтчизна-мати), щоб емоцiйно виразити головну думку:
спомин про вiйну i мужнiх оборонцiв землi має зберiгатися в
народнiй пам'ятi. А жива розмовна мова (строк, рота, окопи, петлички,
лички) та фразеологiзми (нi дна нi покришки, нi петлички, нi линки)
дають можливiсть глибше усвiдомити трагiзм оповiдi, цьому сприяє
також використання емоцiйноï лексики. Речення у творi побудованi у
формi стислих коротких запитань, вигукiв. Твардовськии
використовує анафору вiсiм разiв поетичнi строфи розпочинаються
словом Я: Я убитий…, Я не бачив той спалах…, Я де корiнь
незрячий…, Я де з хмаркою пилу… та iншi, цим самим
поглиблюючи сприйняття всiєï поезiï.
Сповненими трагiзму рядками Твардовськии у своєму творi
наголошує устами одного iз загиблих солдат, що життя, вiдданi за
Батькiвщину, не зникають вони переходять у вiчнiсть, а нащадки повиннi
пам'ятати про них i цiнувати власне мирне, повноцiнне, повноголосе
життя.