Гуманiстична iдея в новелах Олеся Гончара

Олесь Терентiйович Гончар всесвiтньо визнаний письменник. Усi його твори гуманiстичнi та вражають глибиною й масштабнiстю мислення. Його шлях у лiтературi це наполегливiсть безперервних пошукiв. Перу письменника належить значна кiлькiсть романiв, повiстей, оповiдань, новел, критичних нарисiв та статей. Є Олесь Гончар автор великих форм романiв Собор, Прапороносцi, Людина i зброя, а є Олесь Гончар майстер малоï форми це новели Модри Камень, Весна за Моравою, Iлонка, Гори спiвають. Та iнколи не можна вiддiлити цi двi iпостасi, наприклад, роман Тронка складається з дванадцяти новел.
I хоча новели становлять порiвняно невелику частку творчоï спадщинi письменника, вони не є другорядними серед його творiв.1 ïм притаманний той же самий гончарiвський погляд на проблеми вiчнi, глобальнi. Будучи конкретним i лаконiчним, вiн змiг у невеликих за обсягом творах вмiстити i розповiдь, i глибину людських почуттiв.
Стиль Олеся Гончара вирiзняється гармонiйним поєднанням реалiзму з романтичним баченням образiв, фiлософською глибиною та лiричнiстю розповiдей. Вiн нiби присутнiй на мiсцi кожноï дiï, усю картину бачиш його очима. Ще однiєю помiтною рисою цих творiв є створення образу суто позитивного героя: гарноï людини, красивоï душею, думки та почуття якоï глибокi.
Ця людина любить палко та вiддано, ïï бачення коханоï людини пiднесене, безхмарне. За таке кохання , у якому за-мить сконцентрувалося все, можна вiддати життя. Саме про таке кохання йде мова в написанiй у кiнцi шiстдесятих рокiв новелi За мить щастя. Тему — кохання з iноземкою на тлi повоєнноï реальностi, що для когось iншого могло послужити основою довгого роману, Гончар зумiв передати стисло, вражаюче емоцiйно, iз таким стилiстичним блиском, що оповiдання справедливо можна назвати поемою в прозi. Останнi днi вiйни, Угорщина. Радянський артилерист, украïнець Сашко, це ще зовсiм молода людина, яка, однак, пройшла вiйну, бачила незлiченнi горе та жах. Вiн так сильно жадає любовi. Тепер, коли ця страшна вiйна вже майже зовсiм позадуi Не дивно, що угорська селянка Лариса, котра раптово вiдповiла йому взаємнiстю, видалася йому такою незвичайною красунею та володаркою незлiченних чеснот. А можливо, вiн i не помилявся, бо коли, внаслiдок трагiчного випадку, вiн убив ïï чоловiка, вона ие зреклася Сашка, хоча для цього ïй довелося йти проти рiднi та суспiльства, поламавши своє життя. Любов тут така прониклива, настiльки раптова та пронизлива, що не прислуховуєть- ся до голосу розуму, до обставин. Кохання такоï сили, що пiдносить над реалiями життя. Так, за це покладена смерть, але мить щастя коштує того, щоб нi про що не жалкувати. Ця розповiдь неначе ключ до розумiння фiлософiï Олеся Гончара, його прагнення до iдеального, до свободи. Як письменник, вiн розумiв, що абсолютна свобода можлива лише у сферi почуттiв, бо лише вони не пiдкорю-ються нiкому та нiчому.
У наступнiй новелi Залiзний острiв ми зустрiчаємося з людьми, якi живуть мирним життям. Героï новели люди твердого народного складу. Мiцно зв'язанi вони з рiдною землею. На правах повноцiнного героя виступає пiвденноукраïнська природа: Чорне море,,таврiйський степ, лиман. Ие можна вiддiлити юну зворушливу любов Тонi та Вiталика вiд ïх сприйняття рiдного краю, вiд тривоги за його долю. Сюжет, овiяний поетичним ореолом, ґрунтуеться на цiлковито реальних земних деталях, наповнений багатим фiлософським змiстом: творення й руйнування, гармонiï природи й людини. У новелi дуже багато образiв- символiв, зокрема, танок юних Вiталика й Тонi на розпеченiй палубi затонулого крейсера.
Сам цей залiзний острiв судно-мiшень у морi, об'єкт бомбардування. Драматичний момент, коли закоханi несподiвано стають мiшенню та сидять ждучи нiчного удару… мовчазно зiщуленi, мов останнi дiти землi, мов сироти людства. Стає ясним, у якiй небезпецi перебувають гуманiстичнi цiнностi пiд загрозою цивiлiзацiйних процесiв. Мимоволi замислюєшся яка доля у планети, яка цiна промислового розвитку?
.Пройшли десятилiття, але проблеми, що вiдображенi в новелi, не тiльки не зникли, а ще й загострилися. Тими ж самими тривогами й турботами ми живемо й сьогоднi, складнi проблеми та вражаючi контрасти не втратили актуальностi. Основним об'єктом дослiдження Олеся Гончара є людина, ïï внутрiшнiй свiт, ïï помисли, вчинки, цiнностi. Недарма йому особливо вдавались образи позитивнi, одухотворенi, сповненi краси. Незнищенне гуманне начало в людинi, ïï чистота та велич захоплювали письменника. Створенi ним образи актуальнi в усi часи, тому що людянiсть та гуманiзм вiчнi.