Наземнi МБР

Закiнчення холодноï вiйни, розпад комунiстичноï системи й
самого СРСР, рiзке економiчне, полiтичне й вiйськове ослаблення
Росiï протягом 90-х рр. не могли не вiдбитися на ролi Росiï й
стратегiчних переговорiв з нею в зовнiшнiй полiтицi США. У ïхнiх
прiоритетах безпеки все бiльше мiсце займають iншi питання, i насамперед
поширення ракетно-ядерноï зброï. Вашингтона усе менше турбують
проблеми обмеження наступальних стратегiчних озброєнь (перспективи
СНВ-2 i СНВ-3) , i вони усе бiльше вiдмiнюються до створення
нацiональноï системи ПРО для захисту вiд третiх ядерних держав i
виходу з Договору по ПРО 1972 р., що став фундаментом усього режиму й
процесу обмеження й скорочення ядерних арсеналiв. Цi тенденцiï,
видимо, пiдсиляться в США iз приходом адмiнiстрацiï Буша
Пiд даним кутом зору росiйська концепцiя “мiнiмального
стримування” начебто спецiально з'явилася, щоб додати максимальне
прискорення руху США в цю сторону. Дiйсно, навiщо Вашингтоновi
турбуватися iз приводу СНВ-2 i СНВ-3, якщо Росiя в кожному разi вирiшила
в однобiчному порядку скоротити своï СЯС до рiвня 1500 або менш
боєголовок i до того ж перешикувати ïх пiд жалюгiдну подобу
американськоï трiади, тобто добровiльно й безоплатно виконати те,
чого США тридцять рокiв намагалися домогтися в ходi завзятих переговорiв
i заради чого йшли на серйознi поступки по Договорах СНВ-1 i СНВ-2? Що
стосується Договору по ПРО, те й отут США втратять вiдчутнi
стимули до стриманостi — адже у випадку ïхнього виходу з
Договору Росiя навряд чи зможе почати що-небудь незручне для
американськоï безпеки
Наземнi МБР (особливо мобiльнi) мають найбiльшу можливiсть швидкого
нарощування як по числу ракет, так i по боєголовках (за рахунок
розгортання РГЧ) з метою пiдвищення потенцiалу подолання ПРО й
вирiвнювання балансу по наступальних силах. Якщо цей компонент буде
згорнутий, то можливiсть оснащення малого числа шахтних МБР
багатозарядними головними частинами не буде турбувати США. Адже вони
здатнi без напруги пiдтримувати своï СЯС на рiвнi 3500 або 5000
боєголовок, тобто зберiгати 3-3- або 4-кратна кiлькiсна перевага
над РФ, не говорячи вже про якiсну сторону
Опираючись на “мiнiмальне стримування”, Росiя повнiстю
втратить контроль над стратегiчним курсом США, а заодно iз цим
втратиться й останнiх важелiв впливу на американську зовнiшню й
вiйськову полiтику. Вiдповiдно й мiжнародний вплив, роль i статус
Росiï знизяться до рiвня третiх ядерних держав i навiть нижче того,
з огляду на вiдсутнiсть у неï ядерних союзникiв i геостратегiчну
уразливiсть на заходi, пiвднi й сходi
При оптимальному курсi вiйськовоï реформи забезпечення ядерного
стримування на належному рiвнi цiлком по засобах Росiï. У всякому
разi, це бiльш доступно, нiж гонка з НАТО по новiтнiх системах СОН або
пiдготовка одночасно до декiлькох локальних воєн типу
чеченськоï й афганськоï
Чисто кiлькiсний рiвень СЯС по боєголовках сам по собi, звичайно,
— недостатня характеристика ефективностi стримування: не менш
важливi якiснi характеристики сил. Але нiхто не стане сперечатися, що за
iнших рiвних умов i при оптимальному плануваннi структури, складу,
оперативного режиму, систем керування й попередження СЯС — бiльша
кiлькiсть ядерних засобiв дає могутнiше стримування в межах
обмежень, погоджених на переговорах з iншоï стороною Якщо
систематизувати конкретнi завдання ядерного стримування, поставленi
перед росiйськими СЯС у мiру пiдвищення ïхнiх потреб, то вони
виглядають так: стримування ядерноï агресiï (у межi —
“мiнiмальне стримування”) ; стримування США вiд виходу з
Договору 1972 р. i розгортання НПРО; стримування США вiд поновлення
перегони наступальних стратегiчних озброєнь (останнi два завдання
пов'язанi зi збереженням договiрного режиму й процесу в цiєï
сферi) ; стримування широкомасштабноï звичайноï агресiï
(”розширене стримування” у взаємодiï з достатнiми
силами ТЯО) .
У найближчi 10-15 рокiв США буде неважко пiдтримувати стратегiчнi сили
на рiвнi 5000 боєголовок при структурi й складi, оптимальних для
американськоï технiчноï й геостратегiчноï специфiки.
Навiть скоротивши ïх до стелi СНВ-2 в 3500 боєголовок, США
залишать собi технiчну можливiсть при бажаннi швидко (за кiлька мiсяцiв
— рiк) наростити ïх до вихiдного рубежу й навiть вище його
Судячи з доступноï вiдкритоï iнформацiï, намiчуваний нинi
курс розвитку росiйських СЯС дасть близько 1500 боєголовок через
10-15 рокiв, бiльше 90% яких будуть досить уразливi на базах, у морi й у
повiтрi. Такий потенцiал забезпечить виконання тiльки першого завдання
— “мiнiмального стримування” — у вiдношеннi
третiх ядерних держав, i з дуже серйозними застереженнями — у
вiдношеннi США. Бiльше оптимальна побудова сил РФ iз головним упором на
мобiльн i шахтнi МБР надiйно забезпечило б перше завдання й по США. Це
коштувало б близько 17 млрд. руб. iнвестицiй щорiчно (НИОКР, закупiвлi
озброєнь, капстроительство) протягом наступних 10 рокiв або
близько 8% вiйськового бюджету РФ (з додатковими асигнуваннями) на 2001
г.
Виконання й перше завдання, i стримування США вiд розгортання НПРО
вимагає через 10-15 рокiв мати росiйськi СЯС як мiнiмум на рiвнi
2000-2500 боєголовок з упором на наземну й морську складовi. Це
обiйшлося б в 20 млрд. руб. щорiчних iнвестицiй або приблизно в 10%
вiйськового бюджету в поточному обсязi (оцiнки вартостi варiантiв узятi
з вiдкритоï частини виступу президента РФ Володимира Путiна в
Держдумi при ратифiкацiï СНВ-2 14.03.2000) .
Забезпечення додатково функцiï стримування США вiд поновлення
перегони наступальних озброєнь припускає за тих самих умов
мати СЯС РФ на рiвнi 3000-3500 боєголовок i щорiчно видiляти на
ïхнiй розвиток до 37 млрд. руб. або 17% вiйськових асигнувань. I
нарештi, саме ресурсномiстке четверте завдання — стримування вiд
неядерноï агресiï — вiдповiдали б збереженню на
майбутнє повномасштабноï трiади на рiвнi 5000-6000
боєголовок i iнвестицiйних витрат в 50 млрд. руб. у рiк (разом з
розвитком ТЯО) , тобто близько 23% вiйськового бюджету РФ.
З огляду на витрати на змiст Збройних сил i на розвиток сил загального
призначення, 23% на СЯС — це, звичайно, чимало. Втiм, i це не
недоступно для РФ. Якщо буде виконана установка президентiв
Єльцина й Путiна на пiдвищення витрат на оборону до 3,5% ВВП i при
цьому (за рахунок скорочення чисельностi армiï й флоту приблизно до
800 тис. вiйськовослужбовцiв) спiввiдношення витрат на змiст i
iнвестицiï змiниться з 70:30% на 50:50%, то навiть настiльки
потужнi СЯС зажадали б на свiй розвиток не бiльше 35% iнвестицiйних
засобiв, залишивши iнше на сили загального призначення. Це було б, у
свiтлi всього вищесказаного, цiлком рацiональним i найдужчим курсом
вiйськовоï полiтики Росiï
Скажемо бiльше: реальна й переконлива готовнiсть РФ видiляти вiдповiднi
кошти на ядерне стримування, цiлком iмовiрно, позбавила б краïну
вiд необхiдностi фактично йти на такi витрати. Адже тодi США зберегли б
зацiкавленiсть у реалiзацiï СНВ-2 i досягненнi новоï угоди по
СНВ-3 i при цьому не зважилися б на однобiчний розрив Договору по ПРО.
Вони або вiдмовилися б вiд планiв розгортання НПРО, або домагалися б
погодженого перегляду окремих статей Договору — пiшовши заради
цього на взаємне скорочення СЯС до рiвня 1500 боєголовок i
навiть нижче того. Вiдповiдно й фактичнi витрати РФ на СЯС були б в 2-3
рази менше для виконання перших трьох завдань стримування. Що
стосується розширеного стримування, те i його буде набагато легше
забезпечити за рахунок ТЯО, якщо на стратегiчному рiвнi збережеться
стiйка рiвновага РФ зi США. До того ж пiдтримка тiсноï
взаємодiï Росiï й НАТО в сферi роззброювання значно
знизить гостроту стратегiчних проблем нашоï краïни й на
заходi, i на сходi