Природознавство як система наукових знань про природу

Природознавство як система наукових знань про природу, суспiльство й
мислення взятих у ïхньому взаємному зв'язку, як єдине
цiле, являє собою досить складне явище, що володiє рiзними
сторонами й зв'язками. Цим обумовлене його мiсце в суспiльному життi, як
невiд'ємноï частини духовноï культури людства
Предметом i цiлями Природознавства є естественнонаучная й
гуманiтарнi культури, ïхнi матерiальнi носiï,
взаємозв'язки, внутрiшня структура й генезис. При цьому вивченню
пiддаються не тiльки явища й закономiрностi загального характеру, але й
специфiчних, дотичних окремих сторiн знання
Природознавство має своï закономiрностi, особливостi розвитку
й методи вивчення
З урахуванням специфiки предмета Природознавства, це:
а) Обумовленiсть практикою
б) Вiдносна самостiйнiсть
в) Наступнiсть у розвитку iдей i принципiв
г) Поступовiсть розвитку
д) Взаємодiя наук i взаємозв'язок всiх галузей
Природознавства
е) Суперечливiсть вразвитии.
Видiляють три сторони Природознавства:
1. Емпiричну
2. Теоретичну
3. Прикладну
Природознавство як система наукових знань вiдiграє фундаментальну
роль у свiтоглядному планi й стан Природознавства в конкретно iсторичний
перiод визначає домiнуючу систему поглядiв у суспiльствi на
природу, у широкому змiстi слова, i методи ïï пiзнання. Знання
можна роздiлити на галузi, у кожнiй з яких видiлити конкретнi напрямки
пiзнання, так пiзнання людства по галузях пiдроздiляються на:
природнi (фiзика, хiмiя, бiологiя й т.д.)
технiчнi (машинобудiвна, архiтектурнi, мiкроелектронiка й т.д.)
соцiальнi й гуманiтарнi науки (культурологiчнi знання, соцiологiчнi,
полiтологiчнi й т.д.) З наведеноï вище класифiкацiï пiзнань
видно, що знання в областi фiзики, формують блок природних знань людства
про природу й у силу цього вiдiграють вирiшальну роль у формуваннi
свiтогляду, з облiком звичайно розвитку iнших галузей знання, у
сукупностi формуючи iдеологiчну надбудову суспiльства, що формує
“сучасне” бачення картини мира
Вивчення становлення й розвитку сучасноï фiзичноï картини миру
має не тiльки свiтоглядне значення, але пiзнавальне, а синтез
сучасних концепцiй фiзичноï картини свiтобудови, закладає
базис для якiсних крокiв впознании.
Таке поняття як “наукова картина миру”
використовується в Природознавствi з кiнця XIX столiття, а iсторiя
Природознавства коштує в нерозривному зв'язку з iсторiєю
суспiльства й кожному типу й рiвню розвитку суспiльства, його
продуктивних сил, технiки, вiдповiдає своєрiдний перiод у
розвитку Природознавства й “сучасноï” фiзичноï
картини мира
Видiляють наступнi перiоди розвитку Природознавства:
4. Перший пiдготовчий (натурфiлософський) .
Вiн характерний для древнiх етапiв розвитку суспiльства. Прикладом
фiзичноï картини миру того часу можуть служити давньоiндiйськi,
грецькi знання
У давньоiндiйськiй книзi “Ригведа”, що значить “Книга
гiмнiв”, що датується X столiттям до нашоï ери, можна
знайти опис всiєï Вселеноï як єдиного цiлого.
Всесвiт “Ригведи” улаштований не занадто складно. У нiй
є насамперед Земля. Вона представляється безмежною плоскою
поверхнею — “великим простором”. Ця поверхня накрита
зверху небом. А небо — це голубой, засiяний зiрками
“звiд”. Мiж землею й небом — “свiтне
повiтря”. Дуже схожi на цю картину й раннi подання про Всесвiт
стародавнiх грекiв
Першi спроби людей створити ясний i наочний образ свiтобудови були ще
дуже далекi вiд науки, як ми ïï зараз розумiємо. Але
чудова сама ця зухвала мета — осягнути думкою увесь свiт. Звiдси
бере джерела впевненiсть у тiм, що людський розум здатний осмислити,
зрозумiти, розгадати пристрiй Всесвiту, створити у своïй уявi
повну, цiлiсну картину миру, у якому ми живемо
Ще на рубежi VI i V столiть до нашоï ери люди почали вивчення
Всесвiту
У своєму навчаннi “Про природу” давньогрецький фiлософ
Гераклiт ефесский затверджував, що все iснуюче мiнливо, i ця мiнливiсть
є вищим законом природи
Вiн писав, що мир повний протирiч i мiнливостi. Всi речi змiнюються.
Незмiнно тече час, i нестримно тече в цьому потоцi все суще. Происходи
рух неба, рух тiл, рухаються почуття людини i його свiдомiсть. “У
ту саму рiку не можна ввiйти двiчi, — говорив вiн, — тому що
води в нiй вiчно новi”. Одне приходить на змiну iншому.
“Вогонь живе смертю землi, повiтря — смертю вогню, вода
— смертю повiтря, земля смертю води”.
Цiкавi й глибокi для тоï епохи iдеï висловлювалися знаменитим
грецьким фiлософом — iдеалiстом Платоном. Вiдповiдно до його
навчання той мир, що ми бачимо й дослiджуємо, не є
“теперiшнiм миром”, а тiльки представляється нам,
є зовнiшнiм проявом щирого миру. Небеснi тiла й тiла на Землi
— це вiдповiдно до Платона як би “блiдi тiнi” деяких
iдеальних прообразiв, що становлять дiйсний мир. “Тiнi цi
недосконалi й мiнливi”. “Щирий мир”, по Платоновi,
— це абстрактнi сутностi (вiн ïх називав iдеями). Iдеï
— “духовнi сутностi” — повнiстю доконанi, не
можуть нiяк мiнятися. Вони iснують не в нашiм матерiальному Всесвiтi, не
в просторi й часi, а в iдеальному свiтi повноï досконалостi й
вiчностi
Такий же, як i Платон, точки зору дотримувався його учень Аристотель.
Цiкаво, що уведене Аристотилем пiдроздiл умiсту Всесвiту на
“фiзичну матерiю” i “сили взаємодiï”
зберiгається у фiзику дотепер, хоча звичайно, має зовсiм
iнше змiст
У цiлому антична культура викликає насамперед вiдчуття
грандiозностi того повороту в думках i почуттях людей, того розширення
арсеналу понять, логiчних норм, фактичних знань, якi мали мiсце
вдревности.
5. Другий пiдготовчий
Характеризується пануванням схоластики й теологiï в Захiднiй
Європi й спорадическими вiдкриттями в арабоязичних народiв. Наука
на Заходi стала придатком теологiï (астрологiя, алхiмiя, магiя,
кабалiстика чисел) Основнi зусилля вчених були спрямованi не на пiзнання
миру, а на одержання предметiв або розробку способiв вiдкриваючий шлях
до багатства, у силу цього прогрес технiки вiдбувався вкрай повiльно,
але йшло нагромадження фактичного матерiалу, пiдготовлявся якiсний
перехiд до нового розумiння природи. Арабськi мислителi, таки як Ибн-
Закрия аль-рази, Аль-Фараби, Ибн-Сина, Омар Хайям, Ибн Рошд i iн.
зберiгали зв'язок з античною фiлософiєю й наукою й у першу чергу з
навчанням Аристотеля. У даний перiод, створена ранiше фiзична картина
миру не перетерплювала iстотних змiн, а церква, що панувала в той перiод
часу, i насамперед ïï iнструмент “Iнквiзицiя”, не
сприяли розвитку наукових поглядiв i прогресу природничих наук
Перiод механiчного й метафiзичного Природознавства
Характеризується початком виникнення Природознавства як
систематичноï експериментальноï науки, збiгається з
перiодом становлення й виникнення капiталiстичних вiдносин у
суспiльствi. Пануючим методом мислення стала метафiзика. Головне
досягнення цього перiоду в iсторiï розвитку Природознавства, це
становлення теоретичного методу пiзнання в науцi. З натурфiлософського
пiзнання природи, Природознавство перетворилося в сучасне, у
систематичне наукове пiзнання на базi експериментiв i математичного
викладу отриманих результатiв. Головну роль у доконанiй революцiï
пiзнання грають Г. Галилей i И. Ньютон
Г. Галилей зробив у науцi багато важливих вiдкриттiв, але найважливiшим,
бесусловно, є його новий пiдхiд до природничих наук, його
переконання, що для дослiдження природи в першу чергу необхiдно ставити
продуманi досвiди. У цьому вiн рiзко розходився з Аристотилем, що вважав
за можливе пiзнання миру чисто логiчним шляхом. М. Галилей затверджував
також, що поверхневi спостереження без належного аналiзу можуть
приводити до помилкових висновкiв
Все це разом з'явилося початком сучасного наукового методу дослiдження
природи. “Наука, що зв'язує теорiю й експеримент, фактично
почалася з робiт Галилея”, — писав А. енштейн.
Вiдкриття Галилея у фiзику заснованi на численнi проведенi ïм
досвiдах i будується на чисто теоретичних висновках. Закон руху по
iнерцiï, лежить в основi принципу механiчноï вiдносностi Через
рiк пiсля смертi Галилея народився генiальний учений Иссак Ньютон.
Своïми працями вiн завершив створення класичноï фiзики й
першоï фiзичноï вже в нашiм розумiннi теорiï часу
Картина миру представляється Ньютоновi ясноï й
очевидноï: у нескiнченному порожньому просторi iз часом
вiдбувається рух мирiв. Процеси у Всесвiтi можуть бути дуже
складними, рiзноманiтними й заплутаними. Але якими би складними вони не
були, це нiяк не впливає на нескiнченну сцену — простiр i на
незмiнний потiк часу. По И. Ньютоновi, нi на простiр, нi на час нiяк не
можна вплинути, тому вони й називаються абсолютними. Незмiннiсть
перебiгу часу вiн пiдкреслює такими словами: “Всi рухи
можуть прискоряться й уповiльнюватися, плин абсолютного часу змiнюватися
не може. Тривалiсть i тривалiсть iснування речей та сама, чи швидкi рухи
(по яких вимiряється час), чи повiльнi або ïх зовсiм
немає.”
Описанi погляди Ньютона дуже точно характеризують подання фiзичноï
картини миру того часу