Нормалiзацiя базисних понять

Базисна система побудована на повнiй системi непересiчних понять, що
становлять проте нероздiльне цiле. Тому подальшим розвитком системи
оцiнок буде розгляд комбiнацiй первинних методiв. Таких комбiнацiй може
бути необмежена кiлькiсть, але не кожна буде осмислена. Це
вiдбувається внаслiдок того, що свiдомiсть суб'єкта
первинно, без нього поняття об'єкта не має змiсту. Тому, у
кожнiй з комбiнацiй суб'єкт-простiр, суб'єкт-час або суб'єкт-
критика суб'єктивна оцiнка первинна. Перестановки ж цих понять
безглуздi. Таким чином, комбiнацiï базисних понять асиметричнi
Нормалiзацiєю базисних понять буде називатися вироблення понять,
будь-яка комбiнацiя яких буде осмислена. Для цього необхiдно привести
поняття, що виникають iз комбiнацiй суб'єкт-простiр i суб'єкт-
час i заодно на ïхньому прикладi навчитися комбiнувати подальшi
поняття. Поняття суб'єкт-критика представляються очевидними i
ïхнiми комбiнацiями найчастiше будуть просто найменуватися критикою
Спочатку можна розглянути суб'єкт-простiр, представленi у виглядi
таблицi в якоï рядки первиннi
Надалi, при розглядi оцiнок бiльше високого ступеня буде точно також
використовуватися це наочне матричне подання. Слово когнiтивний,
використовуване в таблицi, у перекладi з латинського означає
знать. Як згадувалося ранiше до дескриптивноï оцiнки застосовне
слово аналiз, що i буде до неï застосовуватися
Структурний аналiз спрямований на виявлення складових частин
об'єкта й зв'язкiв мiж ними. Цей аналiз вiдповiдає на
запитання: iз чого це складається?. Об'єкт у цьому аналiзi
представляється що володiє остовной i периферiйною
структурою. Iндивiдуальнiсть об'єкта визначається саме його
кiстяком, як би не змiнювалася його периферiя. Кiстяк — це кiстяк
об'єкта. Кiстяк повинен мати кiнцеве число характеристик i
сполучних ïхнiх ланок. Складового цього кiстяка визначають класи
об'єктiв. Конкретний же об'єкт володiє крiм кiстяка
нескiнченним числом периферiйних характеристик. Будь-яку структуру можна
представити у виглядi орiєнтованого графа й характеристик його
вершин i ребер. Цi графи використовуються в хiмiï, успiх якоï
був забезпечений розчленовуванням речовини на окремi елементи. Законом
структурного аналiзу є наявнiсть внутрiшнього стрижня як основи
буття кожного об'єкта. Коли цей стрижень змiнюється, то
об'єкт кардинально трансформується й колишня його сутнiсть
перестає iснувати
Нормативний аналiз займається з'ясуванням взаємозв'язкiв
об'єкта iз зовнiшнiм миром, вiдповiдаючи на запитання у яких
вiдносинах?, на вiдмiну вiд структурного аналiзу, що дослiджує
зв'язку усерединi об'єкта. Характер цих взаємозв'язкiв
визначає мiсце об'єкта в деякому класi, на вiдмiну вiд
структурного аналiзу, що визначає класи в об'єктi. Тому, у
певних областях нормативний аналiз називають объектно-ориентированним.
Тут також як i в структурному аналiзi можна видiлити iстотнi й вториннi
зв'язки, але вони вже не будуть остовними для цього об'єкта. Для
опису зовнiшнiх взаємозв'язкiв уводиться поняття кiлькiсноï
мiри як усереднений показник цих вiдносин. По сутi, як показує
квантова механiка, елементарнi частки не iснують як окремi елементи, а
проявляються як якiсь вiдносинами друг до друга. Тому законом
нормативного аналiзу є закон вiдносностi
Аналогова оцiнка, на вiдмiну вiд нормативноï не видiляє
окремi взаємозв'язки як предмет особливого розгляду, а знаходить у
зовнiшньому свiтi схожi об'єкти. Аналогова оцiнка вiдповiдає
на запитання: На що це схоже?. Ця оцiнка хоча й породжує
порiвняльний аналiз, але є б?льшим. Так, наприклад, пояснення
дескриптивного аналiзу про хiмiчний склад заходу троянди не дають його
вiдчути й при схожих заходах, ми апелюємо до вiдомого аромату.
Основним законом аналогiï в Древньому Єгиптi вважалася
оцiнка: Як на верху, так i внизу. Це твердження говорить про те, що мир
на рiзних рiвнях улаштований подiбним чином. З вiдкриттям
голографiï з'явилися теорiï, що мир улаштований аналогiчно:
кожна як завгодно мала частка мiстить у собi всю iнформацiю Овселенной.
Порiвняльний аналiз виникає при критичному розглядi й мiстить у
собi як нормативну, так i аналогову оцiнку, висуваючи свою основну тезу:
Усе пiзнається в порiвняннi. Але насправдi пiзнання має
бiльше широкий арсенал засобiв, що показує когнiтивна оцiнка
Основний принцип когнiтивноï оцiнки — цiле бiльше чим сума
його частин. Так, наприклад, нашi предки, дивлячись у зоряне небо бачили
не просто безладний набiр зiрок, а сузiр'я. Слухаючи музику, ми
сприймаємо ïï не як набiр нот, а як мелодiю або, читаючи
зрозумiле нам слово, ми представляємо образ, а не набiр букв. Тут
ми одержуємо вiдповiдь на питання як це виглядає?. Запах
троянди бiльше чим набiр молекул, сприйманий людиною. Як речовина,
вiдповiдно до таблицi Менделєєва, бiльше чим набiр
елементарних часток, також можна припустити за законом аналогiï, що
Всесвiт бiльше чим набiр галактик. Можливо, Всесвiт — це Зоряна
Iстота, дрiбними частками якого є ми. Саме при когнiтивнiй оцiнцi
застосуємо закон фiлософiï переходу кiлькостi в якiсть. При
певнiй кiлькостi елементарних складових i при належнiй ïхнiй
органiзацiï вiдбувається якiсний стрибок у ïхньому
сприйняттi. Тому цей закон переходу зовсiм не загальнозначущий, а всього
лише є часткою случаємо однiєï з оцiнок
По своïй якiснiй природi це сприйняття складових частин
об'єкта протилежно чисто дескриптивному структурному аналiзу, як
протилежний синтез i аналiз. Звичайно, повним буде опис враховуюче як
гранi логiчного сприйняття, так i якiсного
Тепер можна перейти до розгляду суб'єкт- час
Причинна оцiнка, як треба з назви, дослiджує причину виникнення
того або iншого явища, вiдповiдаючи на фiлософське запитання звiдки?. У
цьому аналiзi передбачається, що будь-якi змiни в об'єктi
мають своï пiдстави в його попереднiх станах. Так, стосовно людини
це означає, що його доля залежить вiд доконаних ïм учинкiв.
Принципом причинностi в науцi є необоротнiсть у часi
взаємозв'язку подiй. Однак, треба враховувати, що причина
визначає наслiдок неоднозначно, як показала квантова механiка.
Стан елементарноï частки лише пiдштовхує ïï до
певного поводження, якому, у принципi, вона випливати не зобов'язана.
Людина — це теж своєрiдна елементарна частка в цьому
вiдношеннi
Функцiональна оцiнка має пасивний характер, а конструктивна
— активний. Функцiональна оцiнка дослiджує поводження
об'єкта, за допомогою якого вiн проявляється в зовнiшньому
свiтi, вiдповiдаючи на запитання як?. Саме на цьому принципi прояву
об'єкта за допомогою його поводження й заснована експериментальна
наука. Функцiональноï оцiнка опирається на протилежний пiдхiд
зi структурноï в рамках дескриптивного аналiзу, але проте вони
взаємно доповнюють один одного. Наприклад, структуру людського
тiла дослiджує анатомiя, а його функцiï — фiзiологiя.
Головним твердженням функцiональноï оцiнки, є те, що все
перебуває в постiйному русi, навiть те що здається
нерухливим як камiнь. При використаннi критичноï оцiнки в
сполученнi з функцiональноï вийде питання про можливiсть,
неможливiсть або ймовiрнiсть здiйснення тоï або iншоï дiï
Конструктивна оцiнка вiдповiдає на запитання що робити?.
Об'єктом тут може бути предмет або ситуацiя. Конструктивна оцiнка
визначає поводження суб'єкта стосовно об'єкта. Якщо це
поводження обмежене, то вона визначає вибiр стратегiï
поводження з можливих варiантiв. Принципом конструктивноï оцiнки
є нерозривний зв'язок об'єкта й суб'єкта i ïхнiй
взаємовплив. Взаємодiя суб'єкта й об'єкта
приводить до змiн стану суб'єкта, потiм об'єкта пiд впливом
дiй суб'єкта, потiм способам контакту й ця ланцюгова реакцiя
триває. Суб'єкт, таким чином, учиться жити
Слiдча оцiнка (пасивний характер) вiдповiдає на питання куди?, якi
будуть наслiдку?, яке кiнцеве призначення?. Давньогрецька фiлософiя
визначає змiст речi через ïï призначення поняттям
ентелехия. ентелехия є головною темою слiдчоï й цiльовоï
оцiнки. ентелехию подiï, при включення в розгляд iмовiрнiсноï
оцiнки, називають долею. Причому доля в ïï пасивному аспектi
носить характер безособового фатального закону слiпоï Фемiди, не
пiдмета обговоренню
Цiльова оцiнка (активний характер) вiдповiдає на запитання що
потрiбно зробити для того щоб ?. З поняттям цiль зв'язане поняття змiст,
що визначає активний характер ентелехии. Змiст же ентелехии в
цiльовiй оцiнцi залежить вiд мислення iндивiдуума, оскiльки воно
зв'язано крiм об'єктивноï оцiнки речi з його власною
самооцiнкою й з оцiнкою ролi цiєï речi в його життi, тобто
ïï суб'єктивною оцiнкою. Тут визначаються дiï для
досягнення певноï мети, а не цiль дiï, як у слiдчiй оцiнцi.
Активний аспект долi носить характер випадковостi або фортуни
Якiсний аспект долi принципово вiдрiзняється вiд дескриптивного
тем, що при досягненнi певноï якостi об'єкт переходить на
iнший якiсний рiвень буття вiдповiдно до когнiтивного закону, а його
старий змiст вiдмирає. Тут важливо вiдчути iдею цiєï
оцiнки, що полягає в тiм, що при цiй трансформацiï стара
оболонка не переходить у небуття, а перейшла в небуття. Пiсля
цiєï трансформацiï вiдбувається переоцiнка змiсту
цього об'єкта, тому ця оцiнка називається
трансформацiйноï. Тут пiсля етапу безперервного просування до мети
вiдбувається стрибкоподiбна ïï змiна. Питання
трансформацiйноï оцiнки пов'язанi з якiстю цих стрибкоподiбних
змiн. Зовнi цi питання схожi з питаннями цiльовоï оцiнки для чого,
куди, але мають на увазi якiсний характер вiдповiдi, що чимсь
нагадує загадку. Наприклад, чи є змiни еволюцiйними або
инволюционними? Так, захват вiд споглядання прекрасноï майбутностi
людства або нескiнченна зневiра вiд апокалiпсичних ознак виникають iз
трансформацiйноï оцiнки iсторiï людства. Принципом
цiєï оцiнки є якiсть трансформацiï: всi що
народилося повинне вмерти, за допомогою чого перейти на новий якiсний
рiвень. При цьому активний характер трансфомационной оцiнки
припускає цiлеспрямовану реформу
Творча оцiнка, що має пасивний характер, ставиться до якостi
пiдтримки утвору, до якiсноï оцiнки його буття. При розглядi
моральних цiнностей у рамках цiєï оцiнки виникають поняття
добра й зла. При оцiнцi почуттiв, виникають поняття любовi й ненавистi.
Якiсними оцiнками цього рангу оперують мiфологiя й найбiльш рання
фiлософiя. Iндiйська фiлософiя, описуючи якостi дiяльностi,
використовує поняття гун. Уважається, що будь-який вид
дiяльностi( фiзичн або розумовоï) перебуває в однiй iз трьох
гун: саттва, раджас або тамас. Саттва символiзує якiсть
зародження, благодiйники, звiльнення. Раджас символiзує якiсть
руйнування, бурхливоï дiяльностi, страстi. Тамас символiзує
якiсть стабiльного iснування, бездiяльностi, темряви неуцтва. Китайська
фiлософiя оперує двома поняттями инь i янь, що вiдбивають активний
i пасивний характер творчоï оцiнки. Инь — це якiсть
пасивностi, жiночий приймаючий початок, пов'язане з первинною водою. Янь
— це якiсть активностi, чоловiчий початок, що дає, пов'язане
з первинним вогнем. Основною iдеєю у творчiй оцiнцi є вiчна
боротьба протилежностей, боротьба свiтлого й темного. Вiдповiдає
ця оцiнка на питання навiщо, але не в змiстi куди, а в змiстi приречення
якостi дiяльностi, як промiжне питання фiлософськоï трiйцi звiдки,
навiщо й куди?. Пiсля трохи вiдстороненого визначення якостей
об'єкта вiдбувається активне визначення суб'єкта
стосовно цих якостей, що виражається в ïхнiй асимiляцiï
,вiдторгненнi або бiльше тонкому самовизначеннi. Цiннiсть вiдiграє
роль якiсноï мiри. Цiннiсна оцiнка саме й пов'язана з розмiщенням
якостей об'єкта по шкалi цiнностей суб'єкта. Яка
необхiднiсть даноï речi, наскiльки вона менi дорога ?, —
типовi питання цiннiсноï оцiнки. Залежно вiд предметноï
областi розрiзняють матерiальнi, суспiльнi й духовнi цiнностi. Цiннiсть
вимагає до себе дбайливого вiдношення, тому основною iдеєю
цiєï оцiнки є дбайливе й розумне вiдношення стосовно
нашого оточення
Питання звiдки у своєму якiсному аспектi ставиться до якостей
творення, виникнення, зародження. Iдея тут у тiм, що об'єкт не
виникає з небуття, а виникає як самосуще буття. Сучасна
фiзика показала що не iснує абсолютного вакууму: у просторi, що
здається порожнiм, постiйно безпричинно виникають елементарнi
частки й потiм анiгiлюють один з одним. Подiбно цьому явищу, принциповою
вiдмiннiстю творчоï оцiнки є спонтанне виникнення якостей з
порожнечi, що мiстить потенцiйно всi якостi. Порожнеча в цьому випадку
означає споконвiчну волю об'єкта вiд якостей, приписуваних
йому свiдомiстю. Твердження, що все нове — добре забуте старе
ставиться до творчоï оцiнки явищ
Нерозвинена свiдомiсть хитливо й схильна до творення рiзних якостей i
установок у станi активноï дiяльностi. Потiм воно проходить шлях
становлення за допомогою етапiв творчостi й розчарувань. I, нарештi,
свiдомiсть трансформується в моментi пiзнання цих якостей як
нерозривно з ним зв'язаних i не iснуючих у вiдривi вiд нього. Пiсля
цього свiдомiсть бiльше не пiддається впливу тих самих якостей,
стаючи при цьому ïхнiм повновладним джерелом. Так, людина не може
вважатися милосердним доти, поки ця якiсть не стане природною
властивiстю його натури. Що ж до правил, то усвiдомлюється
ïхня вiдноснiсть. Пiсля цього починається етап узгодження
iндивiдуально незалежного способу мислення iз загальноприйнятими
звичаями. Тут може бути результат конфронтацiï, пов'язаний з
непримиренним вiдстоюванням своïх поглядiв, результат зовнiшнього
проходження загальноприйнятим поглядам, щоб не бентежити громадськiсть,
або результат видалення з даного суспiльного середовища