Бiхевiоризм i агресiя
Знання бихевиористской методологiï дуже важливо для вивченняпроблеми агресiï, оскiльки в США бiльшiсть учених, хоч якось
дiєприкметникових до проблеми агресiï, є прихильниками
бiхевiоризму. Агресивнiсть, як i iншi форми поводження, є
придбаною й визначається тим, що людина прагне домогтися
максимальноï переваги.
Видатнi бихевиористи А.Басс i Л.Беркович демонструють набагато бiльше
розумiння емоцiйних станiв людини, чим Скиннер, хоча в цiлому вони
пiдтримують головний принцип Скиннера, що говорить, що об'єктом
наукового спостереження є дiя, а не дiюча людина. Тому вони не
надають серйозного значення фундаментальним вiдкриттям Фрейда, тобто не
враховують того, що поводження визначають психiчнi сили, що цi сили в
основному перебувають на несвiдомому рiвнi й, нарештi, що усвiдомлення
(прозрiння) саме i є тим фактором, що перетворить енергетичний
потенцiал i визначає спрямованiсть цих сил.
Бихевиористи претендують на науковiсть свого методу на тiм пiдставi, що
вони займаються тими видами поводження, якi доступнi вiзуальному
спостереженню. Однак вони не розумiють, що неможливо адекватно описати
поводження у вiдривi вiд дiючоï особистостi.
Основний бихевиористский теза, вiдповiдно до якого спостережуване
поводження являє собою надiйну з наукового погляду величину,
зовсiм помилковий. Насправдi поводження по-рiзному залежно вiд
розходження мотивуючих його iмпульсiв, а вони-те часто схованi вiд
спостерiгача.
Про психологiчнi експерименти
Якщо психолог ставить перед собою завдання зрозумiти поводження людини,
то вiн повинен вибрати такi методи, якi придатнi для вивчення людини в
життi, тодi як бихевиористские дослiдження практично проводяться в
пробiрцi. Може виникнути враження, начебто психологiя прагнула
забезпечити собi респектабельнiсть за допомогою наслiдування природничим
наукам, запозичаючи в них деякi методи, але, до речi сказати, це
виявилися методи, якi мали силу 50 рокiв тому, а не тi науковi методи,
якi прийнятi в передових галузях науки сьогоднi. У результатi недолiк
теорiï часто ховається за вражаючими математичними формулами,
якi не мають нiчого загального з фактами й анiтрошки не пiднiмають
ïхню значимiсть.
Розробити метод для спостереження й аналiзу людського поводження поза
лабораторiєю — досить не легка справа, однак це є
найважливiшою передумовою для розумiння людини. По сутi, при вивченнi
людини працюють тiльки два методи спостереження:
1. Перший метод — це пряме й детальне вивчення однiєï
людини iншим. Самий результативний варiант даного методу
демонструє психоаналiтична лабораторiя, розроблена Фрейдом. Тут
пацiєнтовi надається можливiсть виразити своï
неусвiдомленi потяги, одночасно з'ясовується зв'язок цих
потягiв з доступними ока нормальними i невротичними актами
поводження. Менш сильним, але все-таки досить продуктивним методом
є iнтерв'ю або серiя опитувань, до яких варто прилiчити також
вивчення деяких сновидiнь, а також ряд прожективних тестiв. Не слiд
недооцiнювати глибиннi психологiчнi данi, якi досвiдчений спостерiгач
добуває вже тим, що уважно й довго стежить за випробуваним,
вивчаючи його жести, голос, поставу, руки, вираження особи й т.д.
навiть не знаючи особисто випробуваного й не маючи в розпорядженнi нi
листiв, нi щоденникiв, нi докладноï його бiографiï,
психолог може використовувати спостереження такого роду як важливе
джерело для розумiння психологiчного профiлю особистостi.
2. Другий метод дослiдження людини в життi полягає в тому, щоб,
замiсть запихання життя в психологiчну лабораторiю, перетворити в
природну лабораторiю певнi життєвi ситуацiï. Замiсть
конструювання штучноï соцiальноï ситуацiï (як це
робиться в психологiчнiй лабораторiï), дослiдник вивчає тi
експерименти, якi пропонує саме життя. Треба вибрати такi
соцiальнi ситуацiï, якi пiддаються порiвнянню, i за допомогою
спецiального методу перетворити ïх у вiдповiдний експеримент.
Якщо однi фактори прийняти за константу, а iншi змiнювати, то в такiй
природнiй лабораторiï з'являється можливiсть для перевiрки
рiзних гiпотез. Iснує дуже багато схожих ситуацiй, i можна
перевiрити, вiдповiдає та або iнша гiпотеза всiм цим ситуацiям,
— i якщо це не так, то можна з'ясувати, чи iснує
переконливе пояснення для цього виключення, або треба змiнити
гiпотезу. Найпростiшою формою подiбного природного експерименту
є анкетне опитування (з використанням великого списку вiдкритих
питань або ж у ходi особистого iнтерв'ю), проведений серед
репрезентативних груп людей рiзного вiку, професiй.
Теорiя фрустрационной агресивностiIснує ще чимало бихевиористски орiєнтованих дослiджень
проблеми агресивностi, але єдиноï загальноï теорiï
агресiï й насильства є теорiя фрустрацiï Джона Долларда
й iнших, що претендує на пояснення причини будь-якоï
агресiï. Точнiше кажучи, ця теорiя затверджує наступне:
Виникнення агресивного поводження завжди обумовлено наявнiстю
фрустрацiï, i навпаки — наявнiсть фрустрацiï завжди
спричиняє яку-небудь форму агресивностi. Через два роки один з
авторiв цiєï теорiï, Н.е. Мiллер, висловив другу
половину гiпотези, зробивши допущення, що фрустрацiя може викликати
безлiч рiзних реакцiй i що агресивнiсть є лише одна з них.
Як затверджує Басс, ця теорiя була визнана за малим виключенням
майже всiма психологами. Сам Басс пiдбиває критичний пiдсумок: На
жаль, виняткова увага до фрустрацiï привело до того, що цiлий
великий клас антецеденций (шкiдливих подразникiв) був викинутий за борт
разом з концепцiєю агресiï як iнструментальноï
реакцiï. Насправдi фрустрацiя — це лише одна з багатьох
антецеденций агресивностi, i притiм не найдужча.
Первiсне просте формулювання цiєï теорiï сильно
постраждало вiд численних тлумачень поняття фрустрацiя. Головними
залишаються два значення: 1) припинення початоï
цiлеспрямованоï дiяльностi (приклад iз хлопчиком, якого мати, що
ввiйшла в кiмнату, застала в той момент, коли вiн залiз у коробку з
печивом); 2) фрустрацiя як заперечення, прагнення, страстi, вiдмова у
термiнах Басса (приклад iз хлопчиком, що просить у матерi печиво, а вона
йому вiдмовляє).
Багатозначнiсть тлумачень поняття фрустрацiï зв'язана, по-перше, з
тим, що Доллард i iншi недостатньо чiтко й точно сформулювали своï
iдеï. Друга причина, iмовiрно, полягає в тiм, що в
повсякденнiй мовi слово фрустрацiя уживається найчастiше в другому
значеннi, до якого можна було б додати ще й психоаналiтичне тлумачення.
Кожному зi значень поняття фрустрацiя вiдповiдають двi зовсiм рiзнi
теорiï. Фрустрацiя в першому змiстi, видимо, зустрiчається
досить рiдко, тому що для неï необхiдна ситуацiя, коли навмисна
дiяльнiсть уже почалася. У кожному разi серйозного пiдтвердження або
спростування цiєï теорiï можна чекати тiльки вiд нових
наукових данi нейрофiзiологiï.
Що стосується iншоï теорiï, що опирається на друге
значення слова фрустрацiя, те складається враження, що вона не
витримує перевiрки емпiричними фактами. Люди, що простоюють у
черзi заради одержання квитка в театр, що вiрують пiд час поста, люди на
вiйнi, змушенi мириться з вiдсутнiстю якiсноï ïжi, — цi
й сотнi подiбних випадкiв не ведуть до росту агресивностi. Насправдi
найважливiшу роль грає психологiчна значимiсть фрустрацiï для
конкретного iндивiда, що залежно вiд загальноï обстановки може бути
рiзноï.
Психологiя й природничi науки
Говорити про психологiю як єдинiй науцi на сучасному етапi досить
важко: кожний напрямок пропонує своє розумiння
щиросердечного життя, висуває своï пояснювальнi принципи й
вiдповiдно концентрує зусилля на аналiзi певних аспектiв того, що
розумiє пiд психiчною реальнiстю. Разом з тим останнiм часом
спостерiгається зближення ряду напрямкiв — або хоча б
тенденцiя до бiльшоï терпимостi ïх по вiдношенню один одному,
що означає можливiсть дiалогу й взаємозбагачення.
Тепер я можу повернутися до питання про мiсце психологiï в системi
наук i спробувати оцiнити ïï зв'язок з iншими науковими
дисциплiнами.
Зв'язок психологiï iз природничими науками цiлком очевидна.
Найбiльш явний зв'язок — з бiологiчними науками. В античностi душу
розумiлася як якась життєва основа або сутнiсть живого, i
Аристотель спiввiдносив види душi з розрядами живих iстот. Якщо
розглядати формування властиво науковоï психологiï, то тут
необхiдно вiдзначити кiлька аспектiв у вiдносинах психологiï з
бiологiчними дисциплiнами.
По-перше, це запозичення деяких загальбiологiчних теоретичних положень
для обґрунтування закономiрностей розвитку психiки — ряд
психологiчних теорiй апелював до них зовсiм безпосередньо.
Значну роль у цьому планi зiграла еволюцiйна теорiя Ч. Дарвiна (який, до
речi, i сам розробляв деякi психологiчнi проблеми).У першу чергу це
стосується iдеï пристосування до мiнливих умов середовища, що
дає ключ до розумiння еволюцiï форм психiчного життя i
ïхньоï адаптивноï ролi. Iдеï Дарвiна вплинули на
багатьох психологiв — фахiвцiв як в областi психологiï
тварин, так i психологiï людини. Одна iз принципових проблем
психологiï — проблем психологiï — проблема
розвитку психiки у фiлогенезi — обговорюється, як правило, з
апеляцiєю до Дарвiна. Ця проблема розробляється
однiєï iз психологiчних дисциплiн — еволюцiйноï
биопсихологией.
Багато авторiв засновували мiркування про онтогенетическом розвиток
психiки на так званому бiогенетичному законi, вiдповiдно до якого
онтогенез (iндивiдуальний розвиток) є скорочене повторення
фiлогенезу. Так, на цьому принципi З. Фрейд засновував позначення етапiв
iндивiдуального розвитку, знаходячи ïхнi аналоги на рiзних рiвнях
тваринного миру. Засновник дитячоï психологiï американець
Стенлi Хол ( 1846-1924), по-своєму його трактуючи, висунув принцип
рекапiтуляцiï (у психiчному розвитку дитина, вiдповiдно до Холу,
повторює етапи розвитку суспiльства). Бiогенетичний закон
неодноразово пiддавався сумнiву, але нас у цьому випадку цiкавить не
його iстиннiсть, а факт впливу на психологiю.
Ряд психологiв будує своï концепцiï на основi принципiв,
почерпнутих з ембрiологiï. Так, американський психолог Арнольд
Гезелл ( 1880-1961) поширював принципи ембрiонального розвитку на
розвиток дитини пiсля народження, знаходячи подiбнiсть певних видiлених
ïм циклiв i етапiв нейромоторних i психiчних змiн.
Вiдомий в ембрiологiï принцип епигенетизма (вiдповiдно до якого в
розвитку ембрiона є етапи появи якiсних новотворiв — на
противагу принципу преформiзму, що затверджує, що органiзм
споконвiчно даний як такий i змiнюється лише кiлькiсно) був
використаний е. ериксоном в аналiзi психiчного розвитку людини.
Одним з авторитетних напрямкiв сучасноï бiологiï є
етология — наука про поводження тварин, що розглядає
спiввiдношення вродженого iнстинктивного поводження й впливу середовища;
ця наука поширює своï принципи й на людину в пошуках
бiологiчних джерел його соцiального поводження, зокрема агресивностi
(один iз засновникiв етологии — австрiйський учений Конрад Лоренц
( 1903-1989). Дослiдження етологов становлять безпосереднiй iнтерес для
зоопсихологии (iнодi етология навiть розглядається як варiант
зоопсихологии).
Проблема спiввiдношення вродженого й придбаного — одна iз
центральних у психологiï, у зв'язку iз чим для неï важливi й
данi генетики, що надають матерiал щодо механiзмiв спадкування певних
задаткiв, схильностi до психiчних захворювань i iн. Прикордонна з
генетикою область психологiï — психогенетика, що
виявляє роль генотипу й середовища у формуваннi iндивiдуальних
особливостей людини.
Бiологiчна аналогiя iнодi заходить у психологiю дуже глибоко,
претендуючи на пояснення сложнейших соцiальних явищ (наприклад,
социобиология американського вченого е. Уилсона) i як правило, у цих
випадках викликає критиковi з боку психологiв, хоча в деяких
вiдносинах i в певних межах ïï правомiрнiсть зiзнається.
Особливо видiлю зв'язок психологiï з фiзiологiєю, зокрема з
фiзiологiєю вищоï нервовоï дiяльностi. Вiдзначу видатну
роль для психологiï робiт И. П Павлова, В. М. Бехтерева, а також А.
А. Ухтомского (1875 — 1942), що разрабативали iдею домiнанти
(тимчасово пануючоï рефлекторноï системи, що надає
спрямованiсть поводженню) i видвинувшего подання про формування
функцiонального органа (якогось єдиного фiзiологiчного апарата, що
поєднує окремi функцiï для реалiзацiï певноï
активностi). Видатну роль у становленнi психологiï зiграли роботи
Миколи Олександровича Бернштейна (1896 — 1966), що розробляло
принципи фiзiологiï активностi — напрямку, що трактував
поводження з погляду його регуляцiï з боку очiкуваного результату,
моделi потребного майбутнього (що протистояло iдеям реактивностi). У
багатьох вiдносинах з iдеями Н. А. Бернштейна перегукуються роботи Петра
Кузьмича Анохiна (1898 — 1974), у центрi яких — подання про
випереджальне вiдбиття дiйсностi i про те, що в основi поводження лежать
специфiчнi системнi явища — функцiональнi системи. Iдеï Н. А.
Бернштейна й П. К. Анохiна, маючи й самостiйне психологiчне значення,
вплинули зокрема на погляди А. Н. Леонтьева й А. Р. Лурия.
Безпосередньо з фiзiологiєю вищоï нервовоï дiяльностi
спiввiдноситься така галузь психологiï, як психофiзiологiя, що
вивчає психiку в єдностi з ïï матерiальним
субстратом — мозком.
Серед бiологiчних дисциплiн прикладного плану видiлимо медицину, колись
невропатологiю й психiатрiю. Характерно. Що багато видатних психологiв
минулого й клiнiцистами (В. М. Бехтерев, В. Н. Мясищев, значне число
психоаналiтикiв; А. Р. Лурия, уже будучи вiдомим психологом, навчався
медицинi як студент).
На стику медицини й психологiï виникла медична психологiя, що
розробляє психологiчнi проблеми дiагностики, лiкування,
профiлактики, реабiлiтацiï хворих.
Особливо видiлю засновану А. Р. Лурия нейропсихологiю, що iснує на
стику психологiï, фiзiологiï й медицини науку, що вивчає
мозковi механiзми вищих психiчних функцiй на основi локальних поразок
мозку (по споконвiчнiй думцi Л. С. Виготського, спiвробiтником якого був
А. Р. Лурия, психiчнi функцiï, стаючи системними, пов'язанi з
вiдповiдними перебудовами в органiзацiï мозкових механiзмiв).
Тiсно пов'язана з медициною так звана спецiальна психологiя, що
вивчає рiзнi варiанти патологiï розвитку.
Таким чином, зв'язок психологiï з бiологiчними науками безсумнiвна.
Здавалося б, складнiше доглянути зв'язок психологiï з фiзикою; це
так у цiлому — зв'язок менш безпосередня — але проте вона
iснує. Психологiя, розвиваючись багато в чому разом iз
природознавством, вiдбивала (зрозумiло, у певних вiдносинах i напрямках)
той свiтогляд, що визначалося основними вiдкриттями — або
пануючими принципами — в областi фiзичноï картини миру. Так,
подання про атомарну будову миру привели до переносу принципу —
поданню про атомарну будову душi; фiзичнi принципи експериментування
багато в чому визначили вимоги об'єктивного пiдходу до психiки; у
ряд психологiчних теорiй на правах основних увiйшли такi поняття, як
енергiя, поле. Це — зв'язку цiлком явнi; є й бiльше
опосередкованi, наприклад, через фiзичнi принципи пояснення
фiзiологiчних явищ.
Зв'язок психологiï й хiмiï багато в чому аналогiчна, однак у
рядi випадкiв бiльше певна. Так, iснують областi, щодо яких висуваються
й хiмiчнi, i фiзiологiчнi, i психологiчнi теорiï (наприклад,
механiзми пам'ятi); хiмiчнi процеси розглядаються при аналiзi важливих
для психологiï бiологiчних явищ; нарештi iснує
психофармакологiя — науково-практична дисциплiна, що вивчає
закономiрностi впливу на психiку лiкарських препаратiв. Я дуже коротко
окреслила зв'язок психологiï iз природничими науками. Чи
означає це, що й психологiю варто вважати наукою природноï?
У багатьох вiдносинах таке подання обґрунтоване, i ряд
психологiчних напрямкiв (бiхевiоризм) орiєнтований саме на таке
розумiння.
Бiхевiоризм iснує дотепер; багато дослiдникiв i практики, у тому
числi в педагогiцi, психотерапiï орiєнтованi на нього, хоча
серед найбiльш популярних закордонних теорiй вiн, порiвняно iз
психоаналiзом i гуманiстичною психологiєю, перебуває на
других ролях. Разом з тим його безсумнiвною заслугою зiзнається
те, що вiн показав можливiсть об'єктивного пiдходу до психiчних
явищ, а також розробка методологiï й технiки експериментального
дослiдження.
Лiтература :
Фромм е. Анатомiя людськоï деструктивности: Переклад /Авт. вст. ст.
П.С. Гуревич. — М.: Республiка, 1994.
Гриншпун И.Б. Введення в психологiю. — М.: Мiжнародна педагогiчна
академiя, 1994.
Рорти Р. Фiлософiя й дзеркало природи. — Новосибiрськ: изд-у
Новосибiрського унiверситету,1997.
Дубнищева Т.Я. Концепцiï сучасного природознавства. Пiдручник за
редакцiєю академiка РАН М.Ф. Жукова.- Новосибiрськ: ТОВ
Видавництво ЮКеЛ, 1997.
Американська соцiологiчна думка: Тексти/ за редакцiєю В.И.
Добренькова. — М.: Изд-У МГУ,1994. БIХЕВIОРИЗМ Змiст
1.1. Бiхевiоризм Уотсона
1.2. Бiхевiоризм Скиннера
1.3. Социобихевиоризм
Необихевиоризм Скиннера
Про психологiчнi експерименти
Теорiя фрустрационной агресивностi
Замiсть висновку: зв'язок психологiï й природничих наук
Покажчик лiтератури.
