Проблема адаптацiï

Адаптацiя — це динамiчний процес, завдяки якому рухливi системи
живих органiзмiв, незважаючи на мiнливiсть умов, пiдтримують стiйкiсть,
необхiдну для iснування, розвитку й продовження роду. Саме механiзм
адаптацiï, вироблений у результатi тривалоï еволюцiï,
забезпечує можливiсть iснування органiзму в постiйно мiнливих
умовах середовища
Завдяки процесу адаптацiï досягається збереження гомеостазу
при взаємодiï органiзму iз зовнiшнiм миром. У цьому зв'язку
процеси адаптацiï мiстять у собi не тiльки оптимiзацiю
функцiонування органiзму, але й пiдтримка збалансованостi в системi органiзм-
середовище. Процес адаптацiï реалiзується щораз, коли в
системi органiзм-середовище виникають значимi змiни, i забезпечує
формування нового гомеостатического стану, що дозволяє досягати
максимальноï ефективностi фiзiологiчних функцiй i поведiнкових
реакцiй. Оскiльки органiзм i середовище перебувають не в статичному, а в
динамiчнiй рiвновазi, ïхнi спiввiдношення мiняються постiйно, а
отже, також постiйно повинен здiйснюється процес адаптацiï
Вищенаведене ставиться рiвною мiрою й до тварин, i до людини. Однак
iстотною вiдмiннiстю людини є те, що вирiшальну роль у процесi
пiдтримки адекватних вiдносин у системi iндивiдуум-середовище, у ходi
якого можуть змiнюватися всi параметри системи, грає психiчна
адаптацiя
Психiчну адаптацiю розглядають як результат дiяльностi цiлiсноï
самокерованоï системи (на рiвнi оперативного спокою), пiдкреслюючи
при цьому ïï системну органiзацiю. Але при такому розглядi
картина залишається не повноï. Необхiдно включити у
формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних
потреб є, таким чином, важливим критерiєм ефективностi
адаптацiйного процесу. Отже, психiчну адаптацiю можна визначити як
процес установлення оптимальноï вiдповiдностi особистостi й
навколишнього середовища в ходi здiйснення властивоï людинi
дiяльноостi, що (процесу) дозволяє iндивiдуумовi задовольняти
актуальнi потреби й реалiзовувати пов'язанi з ними значимi цiлi,
забезпечуючи в той же час вiдповiднiсть максимальноï дiяльностi
людини, його поводження, вимогам середовища
Психiчна адаптацiя є суцiльним процесом, що, поряд iз властиво
психiчною адаптацiєю (тобто пiдтримкою психiчного гомеостазу),
мiстить у собi ще два аспекти :
а) оптимiзацiю постiйного впливу iндивiдуума з оточенням;
б) установлення адекватноï вiдповiдностi мiж психiчними й
фiзiологiчними характеристиками
Вивчення адаптацiйних процесiв тiсно пов'язане з подання про емоцiйну
напругу й стрес. Це послужило пiдставою для визначення стресу як
неспецифiчноï реакцiï органiзму на пропонованi йому вимоги, i
розгляд його як загального адаптацiйного синдрому
Вiдомий закордонний психолог Ганс Селье, основоположник захiдного вчення
про стреси й нервовi розлади, визначив наступнi стадiï стресу як
процесу :
1). Безпосередня реакцiя на вплив (стадiя тривоги);
2). Максимально ефективна адаптацiя (стадiя ресистентности);
3). Порушення адаптацiйного процесу (стадiя виснаження).
У широкому змiстi цi стадiï характернi для будь-якого адаптацiйного
процесу
Одним з факторiв стресу є емоцiйна напруженiсть, що фiзiологiчно
виражається в змiнах ендокринноï системи людини. Примiром,
при експериментальних дослiдженнях у клiнiках хворих було встановлено,
що люди, що постiйно перебувають у нервовiй напрузi, важче переносять
вiруснi iнфекцiï. У таких випадках необхiдна допомога
квалiфiкованого психолога
Основнi риси психiчного стресу:
4) стрес — стан органiзму, його виникнення припускає
взаємодiя мiж органiзмом i середовищем;
5) стрес — бiльше напружений стан, чим звичайне мотивацiйне; воно
вимагає для свого виникнення сприйняття погрози;
6) явища стресу мають мiсце тодi, коли нормальна адаптивна реакцiя
недостатня Тому що стрес виник головним чином саме вiд сприйняття
погрози, те його виникнення в певнiй ситуацiï може виникати по
суб'єктивних причинах, пов'язаним з особливостями даноï
особистостi
Взагалi, тому що iндивiдууми не схожi один на одного, вiд фактора
особистостi залежить дуже багато. Примiром, у системi людин-середовище
рiвень емоцiйноï напруженостi наростає в мiру збiльшення
розходжень мiж умовами, у яких формуються механiзми суб'єкта, i
знову створилися. Таким чином, тi або iншi умови викликають емоцiйна
напруга не в силу ïхньоï абсолютноï твердостi, а в
результатi невiдповiдностi цим умовам емоцiйного механiзму iндивiда
При будь-якому порушеннi збалансованостi людина-середовище недостатнiсть
психiчних або фiзичних ресурсiв iндивiдуума для задоволення актуальних
потреб або неузгодженiсть самоï системи потреб є джерелом
тривоги. Тривога, позначувана як
- вiдчуття невизначеноï погрози;
- почуття дифузiйного побоювання й тривожного очiкування;
- невизначене занепокоєння,
представляє iз себе найбiльше сильно дiючий механiзм психiчного
стресу. Це випливає з вiдчуття, що згадується вже, погрози,
що представляє iз себе центральний елемент тривоги й
спричиняється ïï бiологiчне значення як сигналу
неблагополуччя й небезпеки
Тривога може грати охоронну й мотивацiйну роль, порiвнянну з роллю болю.
З виникненням тривоги зв'язують посилення поведiнковоï активностi,
змiна характеру поводження або включення механiзмiв интрапсихической
адаптацiï. Але тривога може не тiльки стимулювати активнiсть, але й
сприяти руйнуванню недостатньо адаптивних поведiнкових стереотипiв,
замiщенню ïх бiльше адекватними формами поводження
На вiдмiну вiд болю тривога — це сигнал небезпеки, що ще не
реалiзована. Прогнозування цiєï ситуацiï носить
iмовiрнiсний характер, а в остаточному пiдсумку залежить вiд
особливостей iндивiда. При цьому особистiсний фактор грає
найчастiше вирiшальну роль, i в такому випадку iнтенсивнiсть тривоги
вiдбиває скорiше iндивiдуальнi особливостi суб'єкта, чим
реальну значимiсть погрози
Тривога, по iнтенсивностi й тривалостi неадекватна ситуацiï,
перешкоджає формуванню адаптацiйного поводження, приводить до
порушення поведiнковоï iнтеграцiï й загальноï
дезорганiзацiï психiки людини. Таким чином, тривога лежить в основi
будь-яких змiн психiчного стану й поводження, обумовлених психiчним
стресом
Професор Березин визначив тривожний ряд, що представляє iстотний
елемент процесу психiчноï адаптацiï:
1) вiдчуття внутрiшньоï напруженостi — не має яскраво
вираженого вiдтiнку погрози, служить лише сигналом ïï
наближення, створюючи тяжкий щиросердечний дискомфорт;
2) гиперестезические реакцiï — тривога наростає, ранiше
нейтральнi стимули здобувають негативне фарбування,
пiдвищується дратiвливiсть;
3) властиво тривога — центральний елемент розглянутого ряду.
Проявляється вiдчуттям невизначеноï погрози. Характерна
ознака : неможливiсть визначити характер погрози, пророчити час
ïï виникнення. Часто вiдбувається неадекватна логiчна
переробка, у результатi якоï через недостачу фактiв
видається неправильний висновок;
4) страх — тривога, конкретизована на певному об'єктi. Хоча
об'єкти, з якими зв'язується тривога можуть i не бути
ïï причиною, у суб'єкта створюється подання про
те, що тривогу можна усунути певними дiями;
5) вiдчуття невiдворотностi катастрофи, що насувається, —
наростання iнтенсивностi тривожних розладiв приводить суб'єкта
до подання про неможливiсть запобiгання прийдешньоï подiï;
6) тривожно-боязке порушення — викликувана тривогою дезорганiзацiя
досягає максимуму, i можливiсть цiлеспрямованоï дiяльностi
зникає
При пароксизмальном наростаннi тривоги всi зазначенi явища можна
спостерiгати в плинi одного пароксизму, в iнших же випадках ïхня
змiна вiдбувається поступово.
Для вивчення тривоги викликається набиралася група випробуваних-
добровольцiв, у яких викликали стрес експериментально, ґрунтуючись
на ефектi плацебо. Тривожна реакцiя мала мiсце в переважноï
бiльшостi використовуваних, що наочно демонструє ефективнiсть
психiчноï адаптацiï у випробуваних при низькому ( I ) i
високому ( II ) рiвнi тривоги в зрiлому (а) i юнацькому (б) вiцi
Таким чином, ми бачимо, що молодь бiльше адаптивна й менш пiддана впливу
зовнiшньоï тривоги, чим люди старшого поколiння. Iз цього варто
зробити висновок про те, що чим гнучкiше вибудувана нервово-психiчна
система людини, чим вiн моложе й має свiдомiсть, вiльне вiд
забобонiв, тим легше вiдбувається процес адаптацiï й менш
болiсно переносяться стресовi ситуацiï
До речi, уже згадуваний Селье висунув досить цiкаву гiпотезу про те, що
старiння — пiдсумок всiх стресiв, яким пiддавався органiзм у плинi
свого життя. Воно вiдповiдає фазi виснаження загального
адаптацiйного синдрому, що у деякому змiстi являє собою прискорену
версiю нормального старiння. Будь-який стрес, особливо викликаний
марними зусиллями, залишає пiсля себе необоротнi хiмiчнi змiни;
ïхнє нагромадження спричиняється ознаки старiння в
тканинах. Особливо важкi наслiдки викликає поразка мозкових i
нервових клiток. Але успiшна дiяльнiсть, який би вона не була,
залишає менше наслiдкiв старiння, отже, говорить Селье, ви можете
довго й щасливо жити, якщо виберете пiдходящу для себе роботу й вдало
справляєтеся сней. Тривога, незважаючи на достаток рiзних
значеннєвих формулювань, являє собою єдине явище й
служить облигаторним механiзмом емоцiйного стресу. Виникаючи при будь-
якому порушеннi збалансованостi в системi людин-середовище, воно
активiзує адаптацiйнi механiзми, i разом з тим при значнiй
iнтенсивностi лежить в основi розвитку адаптацiйних порушень. Пiдвищення
рiвня тривоги спричиняється включення або посилення дiï
механiзмiв интрапсихической адаптацiï. Цi механiзми можуть сприяти
ефективнiй психiчнiй адаптацiï, забезпечуючи редукцiю тривоги, а у
випадку ïхньоï неадекватностi знаходять своє вiдбиття в
типi адаптацiйних порушень, яким вiдповiдає характер формирующихся
при цьому прикордонних психопатологiчних явищ
Ефективнiсть психiчноï адаптацiï впрямую залежить вiд
органiзацiï мiкросоцiальноï взаємодiï. При
конфлiктних ситуацiях у сiмейнiй або виробничiй сферi, утрудненнях у
побудовi неформального спiлкування порушення механiчноï
адаптацiï вiдзначалися значно частiше, нiж при ефективнiй
соцiальнiй взаємодiï. Також з адаптацiєю прямо
зв'язаний аналiз факторiв певного середовища або оточення, Оцiнка
особистiсних якостей навколишнiх як фактора приваблюючого в переважнiй
бiльшостi випадкiв сполучалася з ефективною психiчною адаптацiєю,
а оцiнка таких же якостей як фактора вiдразливого — з ïï
порушеннями
Але не тiльки аналiз факторiв навколишнього середовища визначає
рiвень адаптацiï й емоцiйноï напруженостi. Необхiдно також
брати до уваги iндивiдуальнi якостi, стан безпосереднього оточення й
особливостi групи, у якому здiйснюється мiкросоцiальна
взаємодiя