ВОВЧОК МАРКО
(1833- 1907)Справжнє iм'я - Марiя Олександрiвна Вiлiнська. Народилася в с. Єкатерининське Орловськоï губернiï в родинi росiйського помiщика, я минулому офiцера царськоï армiï. Виховувалася у своєï тiтки в родинi Писаревих (батькiв вiдомого росiйського критика Дмитра Писарєва), Навчалася в Харкiвському пансiонатi, пiсля закiнчення якого оселилася у тiтки в Орлi, Одружилася у 1851 р. з Панасом Марковичем (був засланий до Орла за дiяльнiсть у Кирило-Мефодiïвському товариствi) i виïхали з ним в Украïну. Родина жила в Чернiговi. Тут Марiя Олександрiвна зацiкавилася украïнською культурою, записувала i вивчала фольклор, долучилася до культурно-освiтньоï роботи. Пiзнiше жила i працювала к Киснi, Немировi.
Декiлька рокiв перебувала на лiкуваннi за кордоном у Нiмеччинi, Англiï, Iталiï, деякий час жила в Парижi. Тут вона познайомилася з багатьма визначними людьми свого часу: Герценом, Тургенєвим, Добролюбовим, Толстим, Менделєєвим, Сєченовим та iн. Була спiвробiтником у журналi "Современник" та iнших прогресивних росiйських виданнях. У 1867р. повернулася в Росiю, жила в Петербурзi, Саратовi, потiм на Пiвнiчному Кавказi, в Украïнi. Похована в м. Нальчик на Кавказi.
Прозаïк. У1857 р. вийшла друком перша збiрка творiв "Народнi оповiдання", що принесла письменницi велику популярнiсть i невдовзi була перекладена росiйською мовою. У 1867р. у Петербурзi виходить друга книга "Народних оповiдань". Писала прозовi твори росiйською мовою, публiцистичнi статтi, робила переклади з європейських мов (ïï переклади творiв Жуля Верна вважаються одними з найкращих).
Романтичний образ Максима Тримача
(за однойменним оповiданням Марка Вовчка)
Свобода бажана для багатьох. Свобода слова, дiï, вчинкiв i поглядiв. Кожен iз нас вкладає в це поняття свiй змiст, особливе значення. Хтось мрiє вiльно висловлювати свою думку, а хтось бажає звiльнитися вiд заборон i обмежень, якi заважають жити, приносять муки iз дня в день. Я вважаю, що у свiтi не iснує цiлковито вiльних людей. Рiзноманiтнi правила, обмеження й заборони не обминають нiкого. I ми прагнемо свободи, боремося за неï, i у цьому прагненнi здатнi до рiшучих вчинкiв, слiв, звершень. Та iнодi, отримуючи таку бажану незалежнiсть, ми просто не знаємо, що з нею робити. Наприклад, пiдлiток, який хоче звiльнитися вiд опiки дорослих, отримавши можливiсть дiяти самостiйно, швидко розумiє, що йому потрiбна пiдтримка й чиясь мудра порада. Безцiльне прагнення не призводить нi до чого, i тiльки людина, яка має чiтко визначену мету, яка не вiдступає вiд своïх принципiв i поглядiв, може пiзнати справжню суть свободи. У боротьбi за неï народжуються сильнi особистостi, з вольовим духом, з непокiрним i незалежним характером.
Саме таким був головний персонаж оповiдання Марка Вовчка, Максим Тримач.
Вiн був морально сильною людиною, мав власнi принципи i погляди на життя. Тримач нiколи не вiдступався вiд своєï думки, вмiв приймати важливi рiшення, все намагався вирiшити самотужки. Максим бачив свободу у рiвноправ'ï, не визнавав панiв, був запеклим ворогом крiпацтва. Вiн не мiг спокiйно дивитися на те, як багатiï принижують гiднiсть простих людей - селян-крiпакiв. Одного разу, коли якийсь пан образив його односельця. Тримач спалив хату багатiя й вигнав того за Днiпро. Своïми словами й вчинками вiн заслужив неабияку повагу на селi. Його любили всi сусiди, збиралися навколо нього, прислухалися до його слiв. Максим Гримам боровся за справедливiсть, вважав, що жити треба своєю працею й нiзащо нiкому не пiдкорятися. Я вважаю, що саме такi люди, якi вмiють зберегти власну гiднiсть i захистити своï права, заслуговують на повагу. Марко Вовчок змалювала через образ Максима Тримача романтичний характер, який поєднує у собi бунтiвний дух, прагнення свободи й незалежностi, вмiння вiдстоювати своï позицiï у суспiльствi. Бажання волi об'єднувало людей, i вони йшли захищати свою честь i гiднiсть. Образ не єдиний в украïнськiй лiтературi: постiйний гнiт i приниження з боку панiв викликали реакцiю - i завжди знаходився хтось, у чиïх жилах кипiла кров при поглядi на несправедливiсть. У наш час, здається, особистостей iз таким характером майже не лишилось, люди нi за що не борються, вони втратили мету, а можливо, ми ïх не помiчаємо або втратили довiру до них.
Та все ж яким би добрим не був характер Максима Тримача, iдеальних людей не буває. Романтичний герой приречений на самотнiсть. I, звичайно, бути таким твердим, впертим i непокiрним не завжди добре. У Тримача виникла проблема у стосунках з донькою Катрею. Вiн суворо заборонив ïй виходити замiж за крiпака, бо хотiв мати за зятя вiльного чоловiка, а для доньки бажав щастя i, головне, свободи. Не мiг вiн вiддати свою єдину кровиночку пановi. Для Катрi ж важливiшими були ïï щирi почуття до Семена, вона не зважала на його соцiальний стан, становище у суспiльствi. Перед молодою дiвчиною постало тяжке завдання: вирiшити свою долю. З одного боку, вона не могла не послухатися свого батька, бо дуже його поважала. З iншого ж - Катря боялася втратити своє кохання, єдине й найважливiше для неï почуття.
Душевнi переживання й суперечки приносили ïй невимовнi страждання. I, дiзнавшись про загибель Семена, Катря не витримала такого удару й пiшла з цього свiту. Мiстична сцена смертi доповнює й без того вмiле зображення подiй i побудову твору. Мiсячна нiч, гарне бiле вбрання дiвчини, похилена верба i маковий вiнок, який залишився плавати на водi - все це заворожує читача. Але понад усе вражає трагiзм безвихiдного становища. Авторка в образi Катрi уславлює вiрнiсть коханню, звеличує кохання як духовну якiсть, | що пiдiймається над усiма перешкодами. IМарко Вовчок за манерою викладу близька до народноï творчостi, звертає увагу на проблеми, що пов'язанi з крiпацтвом, та вiд цього i твiр не стає менш актуальним: стосунки батькiв та дiтей - проблема I; одвiчна. Не можна сказати, хто винен, хто правий. У таких ситуацiях правда десь посерединi. Досвiдченi батьки завжди бажають нам щастя, тому до них треба прислухатися. Але iнодi батькiвське прагнення i щастя для своïх дiтей переходить межi, а ïхнє втручання до особистого життя дорослого сина чи дочки можуть призвести до невиправних наслiдкiв. Так i Максим Тримач: дуже любив Катрю, хотiв, щоб та прожила щасливе життя з вiльним i заможним козаком. Та не треба було так суворо ставитися до доньки. Батько не змiг зрозумiти, чого хоче молоде серце Катрi, не дав ïй свободи - i втратив назавжди. Потiм зрозумiв свою помилку, та вже було надто пiзно. У цьому випадку й виявляється вада сильноï особистостi Максима Тримача. У стосунках iз близькими треба бути в мiру суворими й завжди намагатися зрозумiти рiдну й дорогу тобi людину. Саме тодi, коли, заради щастя власних дiтей, батьки зможуть не бути такими суворими i недосяжними, а дiти прагнутимуть не просто почути, але й послухати батькiв, якi пройшли значний вiдтинок життя i намагаються вберегти нас, дiтей, щоб не впали у прiрву, - лише тодi буде вирiшена проблема взаєморозумiння мiж батьками й дiтьми.
