Як я розумiю змiст вислову Г. С. Сковороди "Свiт ловив мене, та не спiймав"

На межi давнього та нового перiодiв в iсторiï украïнського письменства височить постать Григорiя Сковороди. З поколiння в поколiння передаються розповiдi про цього письменника, просвiтителя, фiлософа. За що б вiн не брався, робив по-новому, ставився до цього з вiдповiдальнiстю, принципово.
Будучи викладачем пiïтики, Г. Сковорода викладав предмет по-своєму, працював залюбки, написав пiдручник. Це не подобалось єпископу, а ще бiльше не сподобалася, смiливiсть, з якою Сковорода йому вiдповiв: "Одна справа - архiєрейський посох, а iнша - смичок". Цими словами фiлософ указував на невiгластво єпископа, який не має права судити про якiсть викладання.
З 1769 року Сковорода вiв мандрiвне життя, щоразу вiдхиляючи пропозицiï щодо рiзних посад та чинiв. А таких пропозицiй було багато. Ченцi Києво-Печерськоï лаври, знаючи його як ученого, пропонували стати "стовпом церкви i прикрасою обителi". У вiдповiдь почули: "Я стовпотворiння собою умножати не хочу, доволi i вас, стовпiв неотесаних, у храмi Божому..." Спокутували його й
I високими свiтськими посадами. Бажаючи iзолювати вiд людей, харкiвський губернатор запитував Сковороду, з якоï причини той не обере якогось сану. I Григорiй Савич пояснив, що свiт подiбний до театру, де кожний обирає свою роль. А вiн обрав i грає роль низькоï, простоï i самотньоï людини. Вiдмовив Сковорода навiть царицi Катеринi II, заявивши: "Менi моя сопiлка i вiвця дорожчi царського вiнця".
Не потрiбнi були Сковородi слава й почестi, високi посади i багатства. За щастя вiн вважав життя за совiстю, а головне в життi - залишатися самим собою, бути вiльним i незалежним. Великий фiлософ обрав шлях втечi вiд свiту зла й досягнення свободи духу. У спокусливi сiтi заради великого багатства i панства, заради "лакомства нещасного" Сковорода так i не дався. Вiн з повним правом заповiдав написати на своïй могилi: "Свiт ловив мене, та не спiймав".