Аналiз роману Юлiя, або Нова Элоиза

Сентименталiзм зародився наприкiнцi 20-х р. 18 в. в Англiï,
залишаючись в 20-50-i рр. тiсно пов'язаним iз просвiтительським
класицизмом i iз просвiтительським романом сентименталiзму Ричардсона.
Повного розвитку французький сентименталiзм досягає в
епiстолярному романi Ж. Ж. Руссо Нова Элоиза. Емоцiйний^-емоцiйний-суб'єктивно-
емоцiйний характер листiв з'явився новаторством у французькiй
лiтературi
Роман Юлiя, або Нова Элоиза: Тенденцiйнiсть добутку Виданий
уперше в Голландiï в 1761 роцi, роман Юлiя, або Нова Элоиза
має пiдзаголовок: Листа двох коханцiв, що живуть у маленькому
мiстечку в пiднiжжя Альп. I ще дещо сказане на титульному аркушi:
Зiбранi й виданi Жаном-Жаком Руссо. Цiль цiєï
нехитроï мiстифiкацiï — створити iлюзiю повноï
вiрогiдностi оповiдання. Видаючи себе за видавця, а не за автора, Руссо
постачає деякi сторiнки пiдрядковими примiткам (усього ïх
164), ними вiн сперечається зi своïми героями, фiксуючи
ïхньоï омани внаслiдок бурхливих переживань любовi,
виправляє ïхнi погляди на питання моралi, мистецтва,
поезiï. В оболонцi м'якоï iронiï верх
об'єктивностi: автор нiбито не має нiчого загального з
дiючими особами роману, вiн тiльки спостерiгач, що коштує над ними
безстороннiй суддя. I на початку Руссо домiгся свого: його запитували,
чи дiйсно знайденi цi листи, минуле це йди вигадка, хоча сам же вiн
видав себе епiграфом до роману й вiрша Петрарки
Нова Элоиза складається з 163-х листiв, роздiлених на
шiсть частин. Епiзодiв у романi порiвняно небагато в порiвняннi з
величезною надбудовою, що складається з великих мiркувань на
всiлякi теми: про дуелi, про самогубство, про те, чи може заможна
жiнка допомагати грiшми улюбленому чоловiковi, про домашнє
господарство й пристрiй суспiльства, про релiгiю й допомогу
жебраком, про виховання дiтей, про оперу й танцi. Роман Руссо
наповнений сентенцiями, повчальними афоризмами, i, крiм того, у
ньому занадто багато слiз i подихiв, поцiлункiв i обiймiв,
непотрiбних скарг i недоречних спiвчуттiв. В XVIII столiттi це
любили, принаймнi, у певнiм середовищi; нам це здається
сьогоднi старомодним i часто смiшним. Щоб прочитати вiд початку до
кiнця Нову Элоизу з усiма вiдступами вiд сюжету, варто
набратися неабиякоï дози терпiння, але книга Руссо
вiдрiзняється глибоким змiстом. Новоя Элоиза з
неослабленою увагою вивчали такi вимогливi мислителi й художники
слова, як Н. Г. Чернишевський i Л. Н. Толстой. Товстоï сказав
про роман Руссо: Ця прекрасна книга змушує думати
Сюжет
Сiмейна драма в будинку барона д'этанж у селищi Кларан спочатку
сприймається як побитий мотив спокушання безневинноï
дiвчини, дочки шановних батькiв. В основi такого сюжету корисне
повчання: дiвчини, будьте обачнi, не пiддавайтеся зовнiшнiй
чарiвностi пороку; батьки невпинно стежите за поводженням своïх
дiтей! I от цей банальний сюжет Руссо вивернув
навиворiт:падiння дiвчини стає ïï
пiднесенням,розбещувач трагичен, норми патрiархальноï
моралi виявляють свiй догматизм, навiть нелюдськiсть. [див. 3]
Дiя роману ставиться до 30-м рокiв XVIII столiття. Скромного двадцяти
чотирирiчного вчителя, бiдняка й блукача, г-жа д'этанж запросила до
своєï дочки. Iм'я домашнього вчителя — Сен-Пре, що
означає: хоробрий, доблесна людина, доброчесний i вiдважний. У
Юлiï Сен-Пре знайшов його достоïнства, що захопили: чуйнiсть,
розум, эстетический смак, до того ж вона гарна собою. I вiдбулося те,
що нерiдко в подiбних випадках вiдбувається: Сен-Пре закохався в
Юлiу. По натурi своєï мрiйник, Сен-Пре iдеалiзує
предмет своєï любовi, вiдкривши в Юлiï ознаки
божества. Подихи, що придушують Сен-Пре, служать для Юлiи доказом
його хвилювань. Вiд стриманого тону Юлiи Сен-Пре приходить в отчаянье й
не в жарт вирiшує покiнчити iз собою. Ослiплений Сен-Пре не
бачить свого щастя: адже Юлiя вiдповiдає йому взаємнiстю, i
якщо, залишаючись наодинцi з ним, вона звертається до нього
крижаним тоном, а в присутностi iнших людей — грайливо, те робить
це через труднощi положення: чим бiльше вона йому дає волi, тим
бiльшою необхiднiстю стане його видалення
У Юлiи була колись мила стара гувернантка Шельо. Осколок придворного
легкодумства вдач, вона охоче розповiдала Юлiи про непристойнi пригоди
своєï молодостi. Але навiть на краплю не зумiла Шайо
послабити в Юлiï вiрнiсть чесноти. Якоюсь мiрою бесiди iз Шельо
були для Юлiи навiть кориснi, познайомивши ïï з виворотом
свiтського життя. Але як Юлiа нi розважлива, вона по натурi
своєï створена для сильноï любовi, i скiльки б у нiй не
було розсудливостi, вона не може приборкати своï страстi.
Вiдчувши якусь щиросердечну слабiсть, Юлiя викликає до себе свою
вiрну подругу — кузину Клару, в особi якоï давно придбала
повiрницю. Вихована родителями в дусi строгоï моралi, Юлiя
починає усвiдомлювати, що ïï чеснота втрачає над
нею влада. Вона полюбила, i в цьому не було б нiчого жахливого, якби
ïï коханий не був рiзночинцем. Безжалiсний закон, заснований
на дурному забобонi, говорить, що дворянка Юлiя не може вийти замiж за
мiщанина Сен-Пре. Глибоке почуття натрапило на перешкоди, i Юлiя
— не менше нiж Сен-Пре — розгубилася. Щастя закоханих
неможливо через становi забобони барона д'этанж, для якого фетиш
фамiльноï честi дорожче рiдноï дочки. Приехавший пiсля 30-
лiтньоï вiйськовоï служби додому, г-н д'этанж знайомить iз
успiхами дочки в науках. Вiн мiг би залишитися цiлком задоволеним, якби
йому не впала в око один дрiб'язок: Сен-Пре нехтує геральдику, i
Юлiа перейнялася його iдеями. До того ж Сен-Пре вiдмовився вiд плати.
Звичайне презирство дворянина до плебея, що одержує за свою працю
грошi, поступається мiсцем пiдозрiлостi. Людське достоïнство
й чеснiсть для барона мало що значать — вiн уважає цi слова
двозначними. Як може дворянин бути чимсь зобов'язаним простiй
людинi, хоча б i чесному?
Сум'яття охопило Юлiу й Сен-Пре. Проженете мене, —
благає вiн неï. Захисти мене вiд самоï себе,
— вiдповiдає вона йому. I от один раз, коли була вiдсутня
Клара, закохана Юлiа вiддалася улюбленому Сен-Пре. Мiркуючи надалi,
вона порахувала цей учинок своïм моральним падiнням.
Iсторична Элоиза й вiдзвуки ричардсоновской традицiï Элоиза
— 17 лiтня племiнниця канонiка Фульбера, що жила XII столiттi.
Элоизу спокусив ïï вчитель богослов Пьер Абеляр. Коли дядько
Элоизи довiдався про це, вiн розлютувався, i слуги його скалiчили
Абеляра, так що вiн не мiг уже бути нi коханцем, нi таємним
чоловiком Элоизи. У жiночому монастирi, ïм заснованим, заточив туди
свою кохану. Автобiографiя Абеляра Iсторiя моïх нещасть
повна слiз i гнiву, жадiбностi до плотського життя й покаянного
аскетизму. Iз цiєï автобiографiï виступає не дуже
привабливий вигляд обдарованого, егоïстичного честолюбця й
фанатика, що сам себе називав жалюгiдним человечишкой. Зате
незвичайно трагичен i чарiвний вигляд Элоизи. З вiдданостi деспотичному
Абеляровi вона прирекла себе на чернецтво. Прагнучоï любовi,
материнства, щастя, Элоиза пiдкорилася релiгiйноï манiï
Абеляра, але — черниця проти волi — вона не могла й не
хотiла сховати своïх страждань, смятений душi, коливань мiж
болiсною спрагою земного щастя й покiрнiстю взятоï на себе
мiсiï аббатиси. У листах до Абеляра вона писала йому про
своєïстрастi, запалi молодостi розпалюваному досвiдом
приятнейших насолод. Не заради добродiï, визнавалася Элоиза,
пiшла вона в монастир, тому що вона бiльше любить його, Абеляра, чим
бога. [див. 2]
Незважаючи на назву роману Нова Элоиза, Сен-Пре i Юлiя мають мало
загального iз щирим героями XII в. Сен-Пре i Юлiя рiвною мiрою
позбавленi досвiду страстей; любов обрушилася на них як стихiя, i
коли це трапилося, вони стали iдеальними коханцями. Не тiльки Юлiа
цнотлива й гранично соромлива — це можна сказати також про Сен-
Пре. Отже, Руссо далекий i вiд Ричардосна, у романi якого ситуацiя
мелодраматична й легко зводиться до формули: Безвинностi —
жертва пороку. Справдi, ричардосновский Ловлас хитрiстю й
насильством збезчестив Клариссу: вiн цинiчний, тодi як у Сен-Пре любов
— весь його пафос. Якщо Декарт сказав: Я мислю, отже я
iсную, то Сен-Пре як би перефразував цей афоризм у словах, звернених
до Юлiи. чиЛюблю я тебе ще? Що за сумнiви! Хiба я перестав
iснувати. Якби Сен-Пре i Юлiя не любили один одного так сильно, вони
нiколи не стали б близькими до шлюбу. Для них обох слово шлюб —
символ чистоти й святостi. Сен-Пре ненавидить саму думку про
перелюбство. Нехай почуття Сен-Пер i Юлiи, пiсля того, як ïхнi
вiдносини втратили безневинний характер, стали тимчасово бiльше
спокiйними, зате в них i бiльше сердечностi й розмаïтостi, тому що
до них тепер домiшується дружба, стримуюча гарячнiсть
страстi. Але Сен-Пре й тепер називає Юлiєвi тисячами
нiжних слiв: коханка, дружина, сестра, подруга, ангельська краса,
небесна душа…
На жаль, здатнiсть Сен-Пре боротися за своє щастя значно
уступає його вмiнню красномовно виражати обуревающие його почуття
Чутливiсть i чуттєвiсть У любовi Сен-Пре i Юлiи
проявляється не тiльки чутливiсть, у змiстi нiжностi, чуйностi,
здатностi надавати всякiй симпатiï пiднесений характер; у цiй
любовi є й загострена чутливiсть, що Руссо пiдкреслює рядом
деталей. У любовi Сен-Пре до Юлiи чутливiсть i чуттєвiсть так
злитi, що вiдокремити ïхнiй друг вiд друга нiяк неможливо. Нiчого
загального з будуарним еротизмом XVIII столiття не мають тi епiзоди
роману, де поцiлунок Сен-Пре в гаï викликає в Юлiи
непритомнiсть або де Сен-Пре любується контуром грудей Юлiи,
згадуючи радостi недавньоï iнтимноï зустрiчi. У Сен-Пре
чуттєвiсть надає любовi силу величезноï, болiсноï
пристрастi, тодi як iгрова аристократична поезiя рококо перетворювала
ïï в легковажну дрiбничку, у скороминуще задоволення. Любов
обрушилася на Юлiу й Сен-Пре, як бура, перед якою самовладання було б
саме ознакою дрiбностi натури. Нi, це не хвилинний каприз салонного
серцеïда, а глибока, сильна непреоборимая пристрасть. Чи
може любов, що потрясає, запалює кров, морозить,
сприйматися такими цнотливими iстотами, як Юлiя й Сен-Пре, окремо з
ïï духовноï, або з ïï фiзичноï сторони? У
той момент, коли Юлiя, потiм i Сен-Пре почнуть протиставляти один
одному цi сторони, щастя ïх скiнчиться, перетвориться в суцiльне
страждання, у неправду, у внутрiшнiй розладСен-Пре Сен-Пре мiщанин,
але якою складнiстю, вiдрiзняється внутрiшнiй мир цього
простого людини. Сен-Пре суперечливий. Переживаючи все
болезненно гостро, вiн, аматор усього природн i здорового, захоплено
ставиться до Юлiи, коли бачить ïï зворушливо блiд i
млосноï, коли зауважує в нiй занепокоєння. Вiн боязкий
i зухвалий, палкий i покiрний, соромливий до шаленства, невгамовний у
спразi володiння, вiн рвучкий i неприборканий, частiше меланхоличен,
чим обуреваем радiстю, надзвичайно сприйнятливий до життєвих
калiцтв, як i до всього прекрасного; додайте до цьому ще —
утворений i талановитий. Сен-Пре дуже нерiвний у настроях: зневiра
часто перемiняється в нього гнiвом, апатiя — запальнiстю.
Вiн завжди занурений у своï переживання й роздуми, неуважний i
майже слiпнув до навколишньоï, iнодi ж разюче спостережливий i
тонкий у судженнях. Будь-яка дрiбниця може порушити його рiвновага.
Чутливiсть Сен-Пре проявляється в незлiчимiй безлiчi нюансiв.
Його емоцiйнiсть становить i принцип його мислення, тому вiн так не
виносить фiлософiï, уважаючи хвастощами ïï порожнi
фрази, видали загрозливим страстям. Але саме тому, що Сен-Пре
так iмпульсивно, вiн має потребу в керiвнику, йому не
вистачає розважливостi, i тендiтна, нiжна Юлiа часто
виявляється сильнiше його. Здавалося б, всi помисли Сен-Пре
зверненi до його улюбленоï драми, однак, це не так: вiн
перебуває в глибокому конфлiктi iз суспiльним середовищем,
вiрнiше, драма його любовi переплiтається iз цим конфлiктомЮлiя
Руссо вклав в образ Юлiи найбiльш iдеальнi своï прагнення.
Ïï тонкiсть смаку й глибина розуму, чуйнiсть i чуйнiсть
наводять на думку про можливостi делiкатних, щирих, м'яких вiдносин мiж
людьми, якi по переконанню Руссо, повиннi будуть коли-небудь
установитися вобществе.
У Юлiï дуже розвинене почуття довге, але потребуючих не геройських
подвигiв, а безперервних страждань