Рюноскэ Акутагава. Бататовая каша

Давним-давно серед самураïв регента Мотоцуне Фудзiвара служив
якийсь непривабливий i жалюгiдний чоловiчок, який виконував якiсь
нескладнi обов'язки. Всi ставилися до нього нешанобливо: i товаришi по
службi, i слуги. Його оточувало загальне презирство, жив вiн справдi
собачим життям. Одяг у нього була стара, поношена, меч бувший до
крайностi. Однак, у героя розповiдi, людини, народженоï для
загального презирства, було одне пристрасне бажання: вiн хотiв до
вiдвала наïстися бататовой кашi. Це солодке блюдо подавали до
iмператорського столу, а людинi бiльш низького звання на щорiчних
прийомах ласощi дiставалося небагато. Одного разу другого сiчня у
резиденцiï регента вiдбувся щорiчне урочисте бенкет. Залишки
ïжi вiддали самураям. Була там i бататовая каша. Але цього разу
ïï було особливо мало. I тому героєвi здавалося, що каша
повинна бути особливо смачною. Так i не поïвши ïï як
слiд, вiн промовив, нi до кого не звертаючись:
- Хотiв би я знати, чи доведеться менi коли-небудь поïсти
ïï досхочу? — I, зiтхнувши додав: — Та де там,
простого самурая бататовой кашею не годують …
I тут засмiявся Тосихито Фудзiвара, охоронець регента Мотоцуне,
потужний, широкоплечий чоловiк величезного зросту. Вiн був вже неабияк
п'яний. - Якщо хочеш, я нагодую тебе досхочу.
Безiменний герой цiєï iсторiï, не вiрячи своєму
щастю, погодився i через кiлька днiв поïхав разом з Тосихито
Фудзiвара до себе в маєток.
Ïхали дуже довго. Герой розповiдi обов'язково повернув би назад,
якби не надiя нажертися бататовой кашi. По дорозi Тосихито загнав i
зловив лисицю i пихатим тоном наказав ïй: Нинi ж ночi з'явишся ти в
моє маєток i скажеш, що я намiрився запросити до себе
гостей. Нехай завтра вишлють менi назустрiч людей i двох коней пiд
сiдлами З останнiм словом вiн разок струснув лисицю i закинув
ïï далеко в заростi чагарнику. Лисиця втекла. На наступний
день в обумовленому мiсцi подорожнiх зустрiли слуги з двома кiньми пiд
сiдлами. Сивий слуга розповiв, що вчора пiзно вночi господиня
несподiвано втратила свiдомiсть i в нестямi сказала: Я — лисиця з
Сакамото. Наблизьтеся i гарненько слухайте, я передаю вам те, що сказав
сьогоднi пан . Коли всi зiбралися, панi зволила сказати такi слова: Пан
намiрився раптом запросити до себе гостей. Завтра вишлiть йому назустрiч
людей, та з ними прижене двох коней пiд сiдлами . А потiм занурилася в
сон. Вона спить досi. — Навiть звiрi служать Тосихито! —
Сказав могутнiй самурай. Поки приïхали вiдпочивали, слуги зiбрали
величезну кiлькiсть батату, а вранцi наварили кiлька великих котлiв
бататовой кашi. I поки прокинувся бiдний самурай дивився на те, як
готують таку прiрву смакоту i думав, що вiн спецiально тягнувся сюди зi
столицi, для того щоб ïсти цю саму бататовую кашу, його апетит
зменшився наполовину. Через годину за снiданком йому запропонували
срiбний казанок, по вiнця наповнений бататовой кашею. — Тобi не
доводилося поïсти всмак бататовой кашi, — сказали йому
господарi — Приступай ж без сорому. Перед ним поставили ще кiлька
срiбних казанкiв з бататовой кашею, але вiн через силу здолав тiльки
один. I тут з'явилася вчорашня лисиця-посланицею i за наказом Тосихито
ïй теж дали кашi. Дивлячись на лисицю, глитають бататовую кашу,
ситий бiдолаха з сумом подумав, яким щасливим вiн був, плекаючи свою
мрiю до вiдвала наïстися бататовой кашi. I вiд усвiдомлення, що
бiльше нiколи в життi вiн не вiзьме в рот цю бататовую кашу, на нього
зiйшло заспокоєння.