Як в нацiï вождя нема, тодi вождi ïï поети (Є. Маланюк)

Євген Маланюк... Знайоме i незнайоме iм'я. Знайоме - бо вiдкриваємо для себе його творчiсть, а незнайоме - бо пiвстолiття був забутий митець своєю Украïною, ïï нащадками. Ми вiдкриваємо для себе поета, якого вважають поетом-борцем за украïнську державу, митця, який все своє життя роздумував над долею, iсторiєю й майбутнiм Украïни та украïнцiв, письменника, який жив i писав для Украïни, хоча змушений був жити далеко вiд неï:
Не треба нi паризьких брукiв, Нi Праги вулиць просторих. Все сняться материнi руки, Стара солома рiдних стрiх.
Усе своє життя Є. Маланюк думав про Украïну, а його вiршi сповненi болем i смутком за рiдним краєм.
Поетичнi пошуки вiдповiдi на запитання, чому Украïна не змогла утримати державнiсть, чому так живуть украïнцi - стали наскрiзними для Є. Маланюка. Вiн добре знав загальну полiтичну й лiтературну ситуацiю в Украïнi, знав, що митцi слова шукали компромiсiв i з владою, i з власною совiстю. Але Є. Маланюку в умовах емiграцiï важко було зрозумiти природу цих компромiсiв. I тому вiн закликав на весь голос боротися проти тоталiтарноï бiльшовицькоï iдеологiï. З одного боку, з вуст поета звучать слова прокляття i зневаги на адресу своïх землякiв, а з iншого - слова духовноï мобiлiзацiï на захист державницьких iдеалiв.
Євген Маланюк - поет, що не тiльки порушував у своïх творах iсторико-полiтичнi теми, але й намагався розв'язувати великi iсторичнi проблеми, бачив помилки минулого:
Не сперечатимусь: я син свого народу - Слiпця вiдвiчного, калiки i раба...
Є. Маланюк переконаний, що його народ раб, бо вiн народжений рабом. А якщо в краïнi немає вождя, який би повiв народ до волi, до побудови незалежноï держави, то вiн, поет, стане таким вождем i своïми творами будитиме свiдомiсть свого народу:
Прогаяли великi днi Скалiченi й маленькi люде, Заслинили в ганьбу i бруд Велику вiру - й на руïнах Отарою мандрує люд, Що мав зродити Украïну...
Поет розумiв, що "перевдягання" самодержавного iмперiалiзму в комунiстичнi шати - це сутнiсть неоiмперiалiстичноï полiтики, а тому i вступив у полiтичну боротьбу, бо не хотiв бачити Украïну провiнцiєю чи колонiєю будь-якоï краïни. Болiло серце митця за долю свого народу i Украïни:
Заспокоïти серце? Так чим же? Так як же? Научи мене спiву Твоïх молитов! Не поможе нiхто. I не буде iнакше. I з сльозами моïми змiшаю питво. Що менi телефони - версалi - експреси? Нащо грiм Аргентини, чудеса Нiагар?.. Сниться синя Синюха i верби над плесом, Вiльний вiтер Херсонщини, вiтер-дударь.
Євген Маланюк все своє життя закликав до духовного вiдродження украïнськоï нацiï - нацiï з героïчним iсторичним минулим, великою i самобутньою культурою, до вiдродження державностi i духовноï повноцiнностi:
Пiд небом чужоï краïни, В туманах осiннього сну, На вимрiяну Украïну Молю я пiслати весну...
- - - - - - - - - - Покрий омофором, Марiє, Звели запалати веснi.
Євген Маланюк твердо вiрив у дiєвiсть поетичного слова:
Талан - лiричне джерело. То ж - не поет, хто лиш невпинно Дзюркоче про добро i зло. Поет - мотор! Поет - турбiна!
Поет - механiк людських мас, Динамомайстер, будiвничий. Повстань, майбутнього сурмач, Що конструює День над Нiччю.