Євген Маланюк про творчiсть Кобзаря (вiрш "Шевченко")

Євген Маланюк вважав за свого учителя Тараса Шевченка. З великою повагою i любов'ю схиляв вiн голову перед талантом великого Кобзаря.
Своєму вчителю i натхненнику Маланюк присвятив поезiю "Шевченко", що увiйшла до збiрки "Земля i залiзо". У вiршi автор роздумує над сутнiстю творчостi Шевченка, увиразнює його як генiальну особистiсть, як нацiонального пророка, поета нацiональноï iдеï.
Не поет - бо це ж до болю мало, Не трибун - бо це лиш рупор мас, I вже менш за все - "Кобзар Тарас" Вiн, ким зайнялось i запалало.
Тарас Шевченко для Украïни - це пророк, який своïм життям i своєю творчiстю показав шлях до майбутнього, який боровся за краще життя для свого народу. Є. Маланюк наголошує, що Кобзар для нас, украïнцiв, це:
Скорiше - бунт буйних майбутнiх рас, Полум'я, на котрiм тьма розстала,
Вибух кровi, що зарокотала
Карою за довгу нiч образ.
це i "вибух кровi", i "лютий зiр прозрiлого раба", i "Гонта, що синiв свяченим рiже". I в той же час - втiлення властивоï украïнцям лагiдностi i лiричностi:
А ось поруч - усмiх, ласка, мати I садок вишневий коло хати.
Маланюк показує народовi могутнього i вольового Шевченка, навколо якого гуртуються люди, бо йде вiд нього енергiя добра i любовi.
Вiрш Є. Маланюка "Шевченко" вражає надзвичайною майстернiстю автора у вiдтвореннi широкого спектра поезiй Тараса Шевченка, його вмiнням зазирнути в обурену душу народу в часи вiдчаю та помсти i в лагiдну та добру годину миру i спокою.
Поезiя "Шевченко" була написана 1930 року, коли Маланюк зрозумiв про неможливiсть повернення на батькiвщину i весь свiй запал, усю силу таланту спрямував на те, щоб розбудити украïнцiв, примусити ïх згадати своє славне iсторичне минуле, пiднятися на боротьбу i скинути ненависне ярмо неволi. I в цьому дуже схожi великий Кобзар i поет-емiгрант. Дослiдники-лiтературознавцi вважають, що "вулканiчний темперамент" Маланюка якщо й поступався комусь, то тiльки Т. Шевченковi.