Обєктивнi i субєктивнi смисли речення (Лекцiйне заняття для студентiв III курсу фiлологiчного факультету)

Тема: Обєктивнi i субєктивнi смисли речення
Мета: Висвiтлити студентам матерiал з теми Обєктивнi i субєктивнi смисли речення. З'ясувати якi є в реченнi обєктивнi i субєктивнi смисли, ïх рiзновиди, засоби вираження.
Рекомендована лiтература:
а) основна:
” Вихованець I.Р. Граматика украïнськоï мови. Синтаксис. — K.: Либiдь, 1993. -С.116-121.
” Шинкарук В.Д. Категорiï модусу i диктуму у структурi речення: Монографiя. — Чернiвцi: Рута, 2002. — 272с.
” ЗагнiткоА.П. Теоретична граматика украïнськоï мови: Синтаксис: Монографiя. — Донецьк: ДонНУ, 2001. — С.270-289.
” Современный русский язык / Под. ред. В.А.Белошапковой. — М.: Высшая школа, 1989. — С.675-694.
Лiтература для самостiйного конспектування:
” Шинкарук В.Д. Спiввiдношення диктуму i модусу у структурi речення // Мовознавство. — 1998. — 6. — С.46-52.
” Шинкарук В.Д. Модальнiсть як категорiя модусу // Лiнгвiстичнi студiï: Збiрник наукових праць. — Донецьк: ДонДУ, 1999. — Вип.5. — С.125-128.
б) додаткова:
* Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логикосемантические проблемы.
      — М.: Наука, 1976. — 338с.
” Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. -416с.
” Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Избр. труды: Исследования по русской грамматике. — М.: Наука, 1975. — Т.2. — С.38-79.
” Зеленщиков A.B. Пропозиция и модальность. — СПб.: СпбУ, 1997.- 243с.
” Колшанский Г.В. Соотношение субъективных и объективных факторов в языке. — М.: Наука, 1975. — 231с.
* Сафонова Н. Категорiя субєктивноï модальностi в
      iсторiï лiнгвiстичноï науки // Донецький вiсник Наукового
      товариства iм. Шевченка. — Т.5. — Донецьк: Схiдний
      видавничий дiм. — 2004. — С.212-221.
з
” Шинкарук В.Д. Модус i диктум у структурi речення: Атореф. д- ра фiлол. наук // Чернiвецький унiверситет. — Чернiвцi, 2003. — 32с.
План лекцiï.

1. Обєктивнi i субєктивнi смисли речення в лiнгвiстичнiй науцi.
2. Субєктивнi смисли речення.
3. Обєктивнi смисли речення.

Текст лекцiï.
I.Обєктивнi i субєктивнi смисли речення в лiнгвiстичнiй
      науцi.
У змiстi речення наявнi смисли двох принципово рiзних типiв: об'єктивнi, що вiдображають явища дiйсностi, i суб'єктивнi, що вказують на ставлення субєкта думки до вiдображуваноï в реченнi дiйсностi.
Глибоке обґрунтування цiєï iдеï повязують з iмям швейцарського лiнгвiста Ш.Баллi. Вчений запропонував для складникiв значення речення термiни диктум (обєктивний змiст речення) i модус (вiдбиття позицiï субєкта думки щодо обєктивного смислу). Вiн подiляє модуси на експлiцитнi й iмплiцитнi; при цьому основною формою вираження експлiцитного модусу є головне речення в складi складнопiдрядного: Я гадаю, що вiн правильно вирiшив. Але Ш.Баллi чiтко не визначив суть поняття модусу. Це призвело до суперечливого тлумачення цього термiна. Так, у концепцiях Н.Д.Арутюновоï та Т.Б.Алiсовоï модус вжито на позначення суб'єктивно-модальних чи модально-оцiнних значень. Проте найцiкавiшим є витлумачення модусу, яке спирається на iдею субєктивностi в мовi, висловлену Е.Бенвенiстом. Концепцiя, згiдно з якою весь комплекс суб'єктивних вiдношень вiдображеного в реченнi явища до дiйсностi визначають як модус. Отже, модус складає комплекс суб'єктивних смислiв, спiльною рисою яких є субєктивнiсть.
Рiзнi дослiдники видiляють неоднакову кiлькiсть суб'єктивних смислiв речення.
О.В.Бондарко видiляє шiсть типiв модальних значень: реальностi/iрреальностi; можливостi, необхiдностi, бажаностi; впевненостi у правдивостi повiдомлення; цiльовоï настанови речення; ствердження/заперечення; емоцiйноï i якiсноï оцiнки речення.
Класифiкацiя модальних значень, що приводиться О.В.Бондарко, перегукується з концепцiєю З.Я.Тураєвоï, що у полi модальностi видiляє значення абсолютноï i порiвняльноï оцiнки (аксiологичнi модуси), значення заборонного i дозволеного (деонтичнi модуси), бажаного i небажаного (оптативнi модуси), можливого i неможливого (алiтичнi модуси), вiдомого i невiдомого (епiстемiчнi модуси). Дослiдниця Н.Сафонова видiляє лише епiстемiчний, аксiологiчний i волiтивний модуси.
В.А.Бєлошапкова серед суб'єктивних значень видiляє: 1) предикативнiсть, тобто реальность/iрреальность i час; 2) цiленастанова (питальнiсть/непитальнiсть); 3) персуазивнiсть, тобто
вiрогiднiсть/невiрогiднiсть. I.Р.Вихованець додає до суб'єктивних значень ще значення ствердження/заперечення, емоцiйностi/нейтральностi. У В.Д.Шинкарука комплекс суб'єктивних значень формують двi групи категорiй: квалiфiкативнi (модальнiсть, персуазивнiсть, авторизацiя, оцiннiсть) та соцiальнi (директивностi, категоричность та категорiя соцiального етикету).
Цi вiдмiнностi в багатьох випадках зумовленi обєктивними факторами, передусiм складнiстю описуваного обєкта, розбiжностями у граматичних концепцiях авторiв, вiдмiнностями мовного матерiалу.
А тепер, спираючись на концепцiю В.Д.Шинкарука, розглянемо субєктивнi смисли речення.

1. 2. Субєктивнi смисли речення.

Специфiка речення як основноï синтаксичноï одиницi виявляється в сукупностi обовязкових субєктивних значень, у яких реалiзується комунiкативний намiр мовця, передається його ставлення до вiдображуваного в реченнi фрагмента дiйсностi. Граматичний лад украïнськоï мови змушує мовця увести до кожного граматично оформленого речення мiнiмум субєктивних смислiв, якi згiдно з ïхнiм призначенням у реченнi обєднанi в двi групи: квалiфiкативнi та соцiадьнi. Квалiфiкативнi суб'єктивнi смисли визначають чи квалiфiкують подiï та iнформацiю про них, а соцiальнi — виражають рiзнi соцiальнi стосунки мiж учасниками комунiкацiï. Видiляють такi квалiфiкативнi субєктивнi смисли:
1. Модальнiсть — комплекс смислiв, який обєднує коло
      квалiфiкацiй, iнтегральним компонентом яких є вiднесенiсть до
      планiв реальнiсть/iрреальнiсть, тобто передаваний мовцем стосунок
      змiсту речення до дiйсностi, характеристика повiдомлюваного як
      реального чи iрреального. Найбiльший внесок у дослiдження теорiï
      модальностi зробили В.В.Виноградов, В.Г.Адмонi, Ш.Баллi, Н.Ю.Шведова,
      Г.О.Золотова, Н.Сафонова та iншi. У витвореннi модальностi беруть
      участь:
1) форми способу дiєслова (реальнiсть, виражається найчастiше дiєсловом дiйсного способу, а iрреальнiсть дiєсловами умовного чи наказового способiв), напр.: Вiн поïхав до Києва; Не ходити б йому туди;
2) модальнi дiєслова, прикметники, прислiвники (хотiти, бажати, волiти, повинний, необхiдно та iншi), напр.: Хочеться поïхати до рiдних в гостi; Через годину все повинно закiнчитися;
3) iнфiнiтивнi речення, в яких видiляють такi модальнi значення: повинностi, необхiдностi {Радiти б йому, а вiн сумує); (не)можливостi (В осiннi дощi по греблi нi пройти, нi проïхати); невiдворотностi, неминучостi (Двом смертям не бути, однiєï не минути); (не)бажаностi (От якби подивитися на нього);
4) модальнi слова (можливо, може, звiсно,правда) i частки(нiби, би, хiба що, ну i): Можливо, вiн скоро зявиться; Я тобi хотiв би золота купити;
2) вигуки ( ох!,ой-ой-ой!): Ах, скiльки струн в душi дзвенить!
6) спецiальнi iнтонацiйнi засоби для акцентувння подиву, сумнiву, упевненостi, недовiри, протесту, iронiï тощо: Ти менi засни ще на уроцi!; Не бiжи! Не спiши!;
3) порядок слiв: Ти у мене потанцюєш!; Буде вiн тебе слухати!;

1. Персуазивнiсть — смисл, за допомогою якого мовець квалiфiкує повiдомлюване з погляду його вiрогiдностi. Видiляють чотири модальнi значення персуазивностi: ймовiрностi, непевненостi, необхiдностi, впевненостi. / План вираження персуазивностi побудований так, що ïï позитивне значення — вiдсутнiсть сумнiву у вiрогiдностi — виражається iмплiцитно, спецiальнi засоби вводять тiльки тодi, коли автор невпевнений. Засоби вираження персуазивностi подiляють на пять розрядiв: модальнi слова (очевидно, видається, либонь, напевно,мабуть), модальнi частки (хiба, наче, неначе, аж, аж ось, ще, чи, як би, якраз), модальнi фрази (я думаю, я вважаю, як здється, не вiриться, чого доброго), модальнi дiєслова (могти) i предиктиви та синтаксичнi конструкцiï з модальним заченням (можна, повинен): Все, здавалося б, можна вiдбудувати; Хiба ви вже приïхали з мiста?; Чоловiк повинен бути мужнiм; У нього можуть бути неприємностi.
2. Авторизацiя — смисл, за допомогою якого викладену в реченнi iнформацiю квалiфiкують щодо джерел чи способiв ïï отримання.

План змiсту авторизацiï спирається на протиставлення своє/чуже чи авторське/цитоване. Автор може вказати, яким чином отримана iнформацiя: унаслiдок його сприйняття (зорового, слухового, iнтелектуального), логiчноï дiяльностi. Експлiцитно авторизацiя виражається за допомогою дiєслiв вiдповiдноï семантики, напр.: Я побачив / почув / здогадався, що пiшов дощ, чи слiв, що вказують на джерело iнформацiï, напр.: як твердять астрономи, як стало вiдомо з вчорашнiх газет та iн.

1. Оцiннiсть — смисл, в основу якого покладено вираження позитивного/негативного ставлення до подiï, у Внутрiшня диференцiацiя оцiнностi веде до видiлення оцiнних смислiв, якi згiдно з ïхнiм призначенням у реченнi подiляємо на чотири групи:

4) смисли iз загальнооцiнними значеннями, яке може бути позитивним,
      нейтральним, негативним. Загальнооцiннi смисли реалiзують прикметники
      добрий, поганий, а також ïх синонiми чудовий, вiдмiнний,
      недобрий, дурний та iн.
5) смисли iз частковооцiнними значеннями, якi подiляються на: 1)
      психологiчнi оцiнки (цiкавий, розумний, радiсний); 2) сенсорно-
      смаковi оцiнки (смачний, непривабливий)', 3) естетичнi оцiнки
      {гарний, потворний)', 4) етичнi оцiнки (моральний, злий); 5)
      утилiтарнi оцiнки (корисний, несприятливий)', 6) нормативнi оцiнки
      (стандартний, неправильний)', 7) телеологiчнi оцiнки (вдалий,
      ефективний).
6) смисли з емоцiйно-оцiнними значеннями, якi характеризують
      обєктивний смисл речення в планi його позитивноï оцiнки
      (радiсть, схвалення, захват, захоплення, щастя) i негативноï
      оцiнки (засмучення, незадоволення, сум, нудьга, здивування). Засобами
      вираження емоцiйнно-оцiнних смислiв є дiєслова
      емоцiйноï та оцiнноï семантики, предикативнi прислiвники
      (ненавидiти, любити, боятися, дивно, сумно тощо), емоцiйнi вигуки
      (ой, о, гей, ах, у), емоцiйно-пiдсилювальнi частки (все, то що ж то
      за, що там за), вставнi слова, словосплучення та речення, напр.: А
      без мене, кажу вам, нiчого не буде; Як тодi, коли малими з пашi гнали
      (ой, гроза була!) корiв (I.Жиленко).
7) смисли iз аксiологiчним значенням стосується речення в цiлому.
      Засобами вираження аксiологiчних смислiв є модальнi слова,
      прислiвники, частки та iн.: жаль, на превеликий жаль, неправильно,
      тривожно, що…, нечесно, що… тощо.
I.Р.Вихованець видiляє ще такий суб'єктивний смисл речення,
      як настанова речення — вираження комунiкативного намiру,
      завдання мовця, це можуть бути значення розповiдностi, питальностi,
      спонукальностi, бажальностi (оптативностi) тощо: Повiтря зробилося
      прозорим. (М.Коцюбинський); Тату, ви знов запiзнилися? (В.Малик);
      Доброго ранку, шановнi народнi депутати!; Долетiть, долетiть би менi.
      (В.Сосюра).