МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ Хвильовий полемiст i органiзатор (Микола Хвильовий Твори в п'ятьох томах ТОМ 1)

Щоб збагнути краще причину трагедiйноï ситуацiï, що в зв'язку
з цим заiснувала, розгляньмо тепер коротко третю лiнiю дiяльности М.
Хвильового полемiчну та лiтера турно-критичну. Цю дiлянку його
дiяльности виповнюють цикли памфлетiв: Камо грядеши перший цикл (Кни-
госпiлка , 1925); Думки проти течiï другий цикл (Хар кiв, ДВУ,
1926); Апологети писаризму третiй цикл. Цей цикл також був опублiкований
у додатку до газети Вiстi ВУЦВК Культура i побут за 28. II., 7. III.,
14. III.,
21. III. i 28. III. 1926 р.,але не був, як попереднi два цикли,
зiбраний та виданий окремою книжкою. Поза цими трьома циклами М.
Хвильовий написав ще ряд памфлетiв, лiтературно-критичних статтей i
публiцистичних трактатiв, що були друкованi (а то й недрукованi, бо
забороненi, як Украïна чи Малоросiя?, але поширюванi у
машинописах тодiшнiм самвидавом) у рiзних тогочасних журналах:
Ваплiте, Нове мистецтво, Лiтературний ярмарок, Червоний шлях,
Пролiтфронт. Усi цi твори М. Хви льового були основним рушiйним
словом у великiй лiте ратурнiй i полiтичнiй дискусiï, що з
рiзною вибуховою си- 64 лою тривала цiлих шiсть рокiв: 1925-1930.
Дискусiя спочатку таки була чисто лiтературна. Поча лась, здавалось
би, з дрiбного факту: десятирядний того часний прозаïк, член
Плуга, Г. Яковенко опублiкував мало вартiсну статтю Про критикiв i
критику в лiтературi (Вiстi ВУЦВКа, додаток Культура i побут, ч.
17, 30. IV. 1925). Ображений, що на лiтературному конкурсi його
повiсть Нечаïвська комуна була забракована (рецензiя проф. О.
Дорошкевича), вiн скаржився на сивих дiдусiв i олiмпiй цiв вiд
лiтератури, якi мовляв, позасiдали в редакцiях i ви давництвах та
не пускають молодих робiтничо-селянських письменникiв у лiтературу.
Вiн радив посадити при видав ництвах i журналах iдеологiчно-
витриманих комiсарiв, якi б контролювали рецензiï сивих
дiдусiв та олiмпiй цiв i знешкоджували б ïх тенденцiйнi
рiшення. Тут же вiн зачепив негативно твiр олiмпiйця М. Хвильового
Я. Невже селяни чи робiтники повiрять Хвильовому, що у
революцiонерiв (дiйсних) щохвилини кололось Я? писав вiн. Це й була
iскра, що дала велике полум'я. У тому ж числi Культури i побуту
появилася велика стаття М. Хвильового, що мала незвичну для
украïнсь коï журналiстики форму памфлета. Про
‘сатану в бочцi' або про графоманiв, спекулянтiв та
iнших'просвiтян'(Пер ший лист до лiтературноï молодi), така
була назва цього першого памфлета. Його пiдзаголовок свiдчив, що це
лише початок, що за цим прийдуть новi листи. Вони й появилися
пляново в наступних числах К. i П.. ч. 20, 31.
V., ч. 23, 21. VI. 1925 i незабаром, як знаємо, вийшли окре мою
вiдбиткою пiд загальною назвою Камо грядеши. Вже цi першi статтi М.
Хвильового не були властиво вiд повiддю тiльки Яковенковi. Останнiй
був тiльки випадко вою зачiпкою. З Яковенка Хвильовий зробив собi
лише до тепний, насмiшкуватий образ примiтивiзму й назадництва, Що
тодi побутували в украïнськiй радянськiй лiтературi, назвавши
його енком. Цей образ, поруч з безсмертним Винниченковим Гаркуном-
Задунайським, залишився жити в украïнськiй лiтературi назавжди.
У цьому першому циклi 65 памфлетiв М. Хвильовий порушив ряд загальних
болю чих органiзацiйних та iдейно-творчих питань, якi давно i глибоко
нуртували серед украïнськоï культурноï спiльноти, але
про якi нiхто не вiдважувався заговорити вiдкрито. В цьому була
велика збуджуюча сила статтей Хвильового. Навколо них зав'язалась
дискусiя, в яку втягнулись спочат ку майже всi видатнi лiтератори, а
згодом, коли дискусiя перейшла в гостро полiтичну проблематику, до
слова прийшли iсторики, економiсти, фiлософи i нарештi провiд нi
партiйнi дiячi Украïни та СРСР включно iз Сталiном.*) Це був уже
тривожний i небезпечний сигнал. Але нев гамовного Хвильового це не
тiльки не злякало, а нiби на дало ще бiльшоï вiдваги. З пiд його
пера виходить цiлий ряд нових памфлетiв, про якi ми загально вже
згадували, i якi тиху заводь украïнськоï провiнцiï
збурили були до основ. *) Досить переглянути бiо-бiблiографiчний
показник А. Лейтеса i М. Яшека (том 2, стор. 323-356), щоб зауважити,
що в дискусiï активно бра ли участь такi партiйнi провiднi
дiячi: нарком освiти УРСР О. Шумський, пiсля його висилки його
наступник М. О. Скрипник, голова ради на родних комiсарiв УРСР Улас
Чубар, генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович, зав. вiддiлом
преси ЦК КП(б)УА. Хвиля, заступник наркома освiти . Гiрчак, члени ЦК:
В. Затонський, П. Любченко, Г. Гринько, голо ва ВУЦВК Г. Петровський
та ряд дрiбнiших дiячiв i публiцистiв. З Москви свiй голос подали: А.
Зонiн, А. Селiвановський, В. Ваганян, Ю. Ларiн i яки мось боком М.
ґорький (лист до О. Слiсаренка). З високих полiтикiв Г.
Зiнов'єв, Б. Каменев i нарештi сам Й. Сталiн. 26 квiтня 1926
року Сталiн на дiслав великого i тривожного листа До тов. Кагановича
та iнших членiв ЦК КП(б)У. Його найбiльше занепокоïла
захiдньоевропейська орiєнтацiя Хвильового. У той час, як
захiдньоевропейськi пролетарськi кляси та ïхнi кому нiстичнi
партiï, писав вiн, повнi симпатiï до Москви, до
цiєï цита делi мiжнародного революцiйного руху та
ленiнiзму, в той час, коли за- хiдньоевропейський пролетарiят iз
захопленням дивиться на прапор, що повiває над Москвою,
украïнський комунiст Хвильовий не має нiчого сказати на
користь Москви, як тiльки закликати украïнських дiячiв тi кати
яко мога швидше геть вiд Москви. (Й. Сталiн. Сочинения, т. 8, 1948,
стор. 149-54). $6 Якi ж проблеми i якi iдеï поставив Хвильовий
перед у- краïнською спiльнотою? Спробуємо коротко зформулюва-
ти найiстотнiшi. ïх можна вкласти в такi пункти: Пункт перший.
М. Хвильовий завжди i всюди в своïх памфлетах виступав з
позицiï украïнського державника. У- весь свiй полемiчний
арсенал вiн розбудовував, виходячи iз специфiчних умов
украïнськоï господарчоï системи як дер жавноï
основи. У памфлетi Апологети писаризму вiн писав: Украïнська
економiка не росiйська еко номiка i не може бути такою, хоч би тому,
що оскiльки украïнська культура, виростаючи з сво єï
економiки, зворотно впливає на останню, остiльки i наша
економiка набирає специфiчних форм i характеру. Словом, Союз
все таки зали шається Союзом, i Украïна є самостiйна
одини ця.*) У трактатi Украïна чи Малоросiя? М. Хвильовий ви
словився ще яснiше: Ми є дiйсно незалежною державою, котра
входить своïм республiканським органiзмом в Радянський Союз. I
незалежна Украïна не тому, що цього хочемо ми, комунiсти, а
тому, що цього вимагає залiзна i непереможна воля iсто ричних
законiв… Якщо яканебудь нацiя… про являє свою волю
протягом сторiч, щоб виявити себе, свiй органiзм, як державну
одиницю, тодi всякi спроби затримати цей природний процес …
вносять елементи хаосу в свiтовий за- гальноiсторичний процес.**) *)
Апологети писаризму, роздiл XIII, Московськi задрипанки. Культу ра i
побут, ч. 13, 28 березня 1926. **) Е. Ф. Гирчак. На два фронта в
борьбе с национализмом, ГИЗ, Мо сква, 1930, стор. 63. 67 При
вивченнi, ба, навiть, при читаннi памфлетiв i тво рiв М. Хвильового
ми не повиннi забувати цiєï основноï його тези. Пункт
другий. Украïнська пореволюцiйна лiтература повинна перейти на
новий органiзацiйний шлях. Практико ваний досi найбiльшими
письменницькими органiзацiями Плугом i Гартом масовий лiтературний
рух повинен перейти до компетенцiï культурно-виховних вiддiлiв
проф спiлок. Справжнi творчi одиницi, що за останнє п'ятирiччя
виявили свою мистецьку дозрiлiсть, мусять увiйти до ква
лiфiкованоï, суто творчоï органiзацiï, зразком
якоï вже є щойно постала (20 листопада 1925 р.) Вiльна
академiя пролетарськоï лiтератури В АПЛIТЕ. Пункт третiй. Перед
украïнською лiтературою невiд клично стоïть по-новому
альтернатива: Европа чи Просвi та? Тобто, чи ми, як лiтература
молодоï державноï нацiï, зумiємо засвоïти
всю суму знань, що ïï створило цивiлiзо ване людство, i
засвоïвши пiти власним шляхом вперед, чи залишимось i надалi на
обмежених, провiнцiйних, етно графiчно-побутових наших традицiйних
позицiях? Пункт четвертий. Поставивши питання орiєнтацiï
на Европу, Хвильовий вiдразу з'ясував, що вiн розумiє пiд
поняттям Европа. Це не Европа в ïï конкретному тогоча сному
культурно-господарському i полiтичному комплексi, як намагались
примiтивно i тенденцiйно iнтерпретувати його опоненти. Европа, писав
Хвильовий, це досвiд багатьох вiкiв. Це не та Европа, що ïï
Шпен- ґлер оголосив на закатi, це не та, що гниє, до
якоï вся наша ненависть. Це Европа грандiоз ноï
цивiлiзацiï, Европа ґете, Дарвiна, Ньюто на, Маркса i т. д. i т.
п. (Камо грядеши, стор. 42). Отже, вже з цього видно, що Хвильовий
пiд поняттям 68 Европа розумiв суму знань, що ïх створили
найбiльшi iнте лекти протягом вiкiв, ту суму знань, що стала
категорiєю вiчною, як власнiсть усiх народiв i кляс. Це, коли
хочете, писав Хвильовий в iншому мiсцi, знайомий нам чорнокнижник iз
Вюртембергу, що показав нам грандiозну цивiлiзацiю i вiдкрив перед
нами безмежнi перспективи. Це доктор Фавст, коли розумiти його, як
допитливий людський дух (Думки проти течiï, стор. 45). Пункт
п'ятий. Усi памфлети М. Хвильового були пройнятi iдеєю, яку,
здавалося, вiн хотiв утовкмачити в свiдомiсть кожного украïнця,
а саме: коли тепер Украïна виходить на широкий державний i
культурний шлях вiдро дження, то перед нами стоïть найперше
завдання: змобiлi- зувати всi нашi сили на рiшучу й безкомпромiсову
бороть бу з залишками вiковоï нацiональноï неволi з культур
ним епiгонiзмом i рабською психологiєю в душах украïн
ськоï людини взагалi та ïï iнтелiгенцiï зокрема.
Наша основ на вимога умiти вiльно думати i почувати. Вiд
Котляревського, Гулака, Метлинського, через братчикiв до нашого часу
включно, писав Хвильовий, украïнська iнтелiгенцiя, за винятком
кiлькох бунтарiв, страждала i страж дає на культурне
позадництво. Без росiйського диригента наш культурник не мислить
себе. Вiн здiбний тiльки повторювати зади, мавпувати. Вiн нiяк не
може втямити, що нацiя тiльки тодi зможе культурно виявити себе, коли
найде ïй однiй властивий шлях розвитку. Вiн нiяк не мо же
втямити, бо вiн боïться дерзать! (Дум ки проти течiï, стор.
50-51). Пункт шостий. У боротьбi з рабською психологiєю й
культурним епiгонiзмом виключну ролю може вiдiграти ми- 69 стецька
лiтература. Зважаючи на те, що пiсля революцiï наша лiтература
стає нарештi на свiй власний шлях роз витку, то перед нею тепер
постає iсторичноï ваги питання: на яку з свiтових
лiтератур вона повинна орiєнтуватися? У всякому разi не на
росiйську, вiдповi дає Хвильовий. Це рiшуче i без усяких засте
режень. Не треба плутати нашого полiтичного союзу з лiтературою. Вiд
росiйськоï лiтератури, вiд ïï стилiв украïнська
поезiя мусить яко мога швидше тiкати. Поляки нiколи б не дали Мiцке-
вича, коли б вони не покинули орiєнтуватися на московське
мистецтво. Справа в тому, що росiй ська лiтература тяжить над нами у
вiках, як го сподар становища, який привчає нашу психiку до
рабського наслiдування. Отже вигодовувати на нiй наше молоде
мистецтво це значить затри мувати його розвиток. (Апологети
писаризму, роздiл XIII,Московськi задрипанки,К. i П..ч. IЗ, 28
березня 1926). Пункт сьомий. Як же розумiв М. Хвильовий це своє
гасло орiєнтацiï на захiдньоевропейську лiтеоатуру? Вiн
ясно i недвозначно стверджував: Наша орiєнтацiя на
захiдньоевропейське мистецтво, на його стилi, на його прийоми…
Але коли ми беремо курс на захiд ньоевропейське письменство, то не з
метою при прягти своє мистецтво до якогось нового зад нього
воза, а з метою освiжити його вiд задуш ливоï атмосфери
позадництва. В Европу ми поï демо учитись, але з затаєною
думкою за кiль ка рокiв горiти надзвичайним свiтлом (Там же). Вже з
цього уступу ясно, що гасло Хвильового орiєнту ватися на
захiдньоевропейське мистецтво треба розумiти в тому ж плянi, що й
гасло спрямоване проти росiйськоï лi- 70 тератури. Яснiше
кажучи, його гасло орiєнтацiï на захiдньо европейську
лiтературу рiшуче не означало стати поплен- тачем i наслiдувачем
ïï модних стилiв i форм, так само й га сло яко мога швидше
тiкати вiд росiйськоï лiтератури не означало, що ми повиннi
вiдгородити себе вiд росiйськоï лiтератури залiзною заслоною. В
одних памфлетах Хви льового маємо силу думок, якi свiдчать, що
сам Хвильо вий все значуще i загальнолюдське в росiйськiй лiтературi
не тiльки знав, але й любив i високо цiнив. Його iнколи пiдкреслену
неґацiю росiйськоï лiтератури, як i гасло орiєн
тацiï на захiдньоевропейську, треба розглядати тiльки в аспектi
психологiчно-полемiчноï стратегiï. ïï головним
зав данням було: якнайширше вiдчинити дверi для нового укра
ïнського вiдродження; створити якнайдогiднiшi умови для зросту й
утвердження великого украïнського мистецтва i вивести його на
широкий свiтовий тракт. За всяку цiну ми мусимо вивести нашу
лiтературу на широку європейську арену, писав Хвильовий у листi
до Аркадiя Любченка вже пiсля лiквiдацiï В АПЛIТЕ.*) Пункт
восьмий. На думку Хвильового, украïнська по- революцiйна
лiтература повинна виробити своï власнi за кони бачення,
розумiння й зображення свiту, свiй напря мок, свiй стиль. Це буде
стиль великого вiдродження укра ïнського народу, стиль боротьби
i перемоги. Вiн називає цей стиль романтикою вiтаïзму
(уiiа — життя). Вона, пише Хвильовий, як i всяке мистецтво, для
розвинених iнтелектiв. Це сума нового споглядання, нового свiтовiд
чування, нових складних вiбрацiй. Це мистецтво першого перiоду
азiятського ренесансу. (Камо грядеши, стор.37). Пункт дев'ятий.
Хвильовий створив велику вiзiю май бутнього вiдродження мистецтва,
назвавши його азiятсь- ким ренесансом. На жаль, вiн не мав нi умов,
нi часу, щоб Цю вiзiю глибше аргументувати й опублiкувати. Вiн подав
ЦЮ iдею лише в загальних окресленнях у четвертому роз дiлi свого
другого памфлету Про Коперника з Фрауен- ) Юрiй Луцький.
Ваплiтянський збiрник, стор. 210. 71 бурґу…, назвавши цi
нотатки Абеткою азiятського рене сансу в мистецтвi. У своєму
листi до редакцiï К. i П. за 7 лютого 1926 р. М. Хвильовий
писав: … хоч теорiя мистецькоï школи, яка йде пiд прапором
азiятського ренесансу вже й iснує, але ïï, на жаль,
ще не опублiковано, коли ж не рахувати IV патетичного роздiлу
другоï статтi в Камо грядеши, який звертався головним чи ном до
емоцiй i нiчого конкретного не дав… Та зараз, поки не намiчено
основних шляхiв нашо го культурного розвитку, коли ми майже не ба
чимо людей, якi б добре розбиралися в склад нiй ситуацiï щодо
украïнських культурних про блем, зараз я не находжу часу
говорити про свiй художнiй напрямок i тiльки мiцно тримаю в руцi перо
звичайного публiциста. Про азiят- ський ренесанс ще поговоримо, i
сподiваюся, що цей час не за горами. (Ваплiтянський збiр ник, стор.
46). Коли Хвильовий писав цi слова, то вiн правдоподiбно думав тодi
про свiй великий полiтичний трактат Украïна чи Малоросiя?, над
яким уже, можливо, й працював, i в якому цiлий роздiл було придiлено
iдеï Азiятського рене сансу в мистецтвi. Але, на жаль, цей
трактат був, як зна ємо, заборонений, i за винятком невеликого
кола самви- давних читачiв, залишився невiдомим i по наш день. У
загальному, цю iдею-вiзiю М. Хвильового можна зформулювати так: з
причин залiзноï логiки iсторiï гряде нове велике четверте
вiдродження людства. У пере дових лавах його йтимуть тепер поневоленi
народи Азiï. Мистецтво цих народiв, акумульоване вiками неволi,
ви бухне з нечуваною силою i, поєднавшись з великим i вiч ним
iз культур греко-римськоï, а пiзнiше європейськоï,
дасть у вислiдi новий четвертий тип культури. Це i буде доба
азiятського ренесансу в мистецтвi. Украïна, 72 що лежить на межi
мiж Европою i Азiєю, i яка, з одного боку, довгi вiки неволi
дiлила долю азiйських народiв, а з другого, була все ж таки причетною
до культури Захо ду, в особах своïх активно-романтичних мистцiв,
вiдiграє в добу азiятського ренесансу в мистецтвi провiдну
авангард ну ролю. Пункт десятий. Трагедiя украïнськоï
лiтератури в то му, що вона iсторично позбавлена нормального
взаємо зв'язку з читачем. Мiське населення, значну частину
робiт ничоï кляси з причин вiковоï неволi зрусифiковано, i
украïнська культура для них не хвилююче явище. Такий анормальний
стан мусить бути злiквiдований. Читачем украïнськоï
лiтератури мусить бути не тiльки селянство, а й усе робiтництво,
мiське населення, iнтелiгенцiя всiх профi лiв культури та полiтично-
господарчi керiвники республiки. Тобто, Украïна мусить бути
нормальним, нацiонально- культурним державним органiзмом. Отже, писав
М. Хвильовий, розв'язуючи пробле му iдеологiчноï
органiзацiï лiтературних сил, ми знову i знову викидаємо
бойове гасло: Дайош пролетарiят!..Ми в цьому питаннi безкомпромiснi.
Ми требуєм (по-укра ïнському вимагаємо!) серйозно
поставитись кому це слiд до украïнiзацiï пролетарiяту.
(Апологети писариз- му, К. i П.. ч. 13, 28. НI. 1929). Пункт
одинадцятий. I ще дайош iнтелiгенцiю!. Украïнська нацiя, коли
вона ступила на шлях державного розвитку, мусить мати до своïх
послуг iнтелiгенцiю всiх фахiв. Залишки росiйсько-iмперського
панування мусять бути злiквiдованi. Украïна, як держава, не може
терпiти, щоб iснувало двi категорiï iнтелiгенцiï. Одна, що
зв'язана з селом i украïнською культурою, i друга, багато
численнi ша, висококвалiфiкована, технiчна, фахово-адмiнiстративна аж
до державних i партiйних керiвникiв включно, поспiль росiйсько-мовна.
Цю аномальнiсть, що неминуче веде до ан тагонiзму, треба рiшуче i
негайно усунути. Найвищi технiчнi, медичнi та iншi школи повиннi бути
так органiзованi, щоб з них виходила мовно i культурно
украïнська iнтелiгенцiя в найширшому розумiннi цього слова. 73
Це, на мою думку, найголовнiше, що поставив М. Хвильо вий у
своïх памфлетах 1925-1927 рокiв. Я залишаю поза ува гою цiлий
ряд питань, порушених у дискусiï з головою спiлки селянських
письменникiв Плуг Сергiєм Пи липенком. I ро блю це тому, бо
вважаю, що з одного боку, то був зудар двох рiзнотемпераментних
украïнських патрiотiв, якi часто хоч i в гострiй формi,
змагалися за одну i ту ж, дорогу ïм обом, спра ву, а з другого,
тому, що в свiтлi генеральних iдей, якi по ставив М. Хвильовий перед
украïнським лiтературним i полi тичним свiтом взагалi, його
суперечка з С. Пилипенком має побiчне, чисто хатнє,
родинне значення. Це не значить, що цiй суперечцi не варто присвятити
окремого дослiдження. Я спо дiваюся, що тепер це буде уможливлено.

---

Уже навiть з тiєï суми iдей, що ïх ми свiдомо стиснули
у зформованих вище одинадцяти пунктах, читач побачить, що М. Хвильовий,
розпочавши лiтературну дискусiю в квiтнi 1925 року, вже через рiк, у
третьому циклi своïх памфлетiв, вийшов далеко поза чисто
лiтературнi межi. Здавалося, ви падково поряд з лiтературно-мистецькими
питаннями поста ли питання нацiональноï полiтики, економiки,
державного будiвництва i державного статусу Украïни в Союзi
Радянсь ких Республiк. I цi питання, поставленi в гострiй i дразливiй
формi, дуже швидко перейшли з лiтературних середовищ до
загальносуспiльних, партiйних i державно-керiвних. Досить познайомитися
з деякими стенографiчними звiтами з того часних засiдань ЦК КП(б)У та
Полiтбюра його, щоб поба чити, як памфлети М. Хвильового поставили
дибки цiлий цей всемогутнiй партiйний центр Украïни.*) Влiтку 1927
року М. Хвильовий зазнає першого дошкуль ного удару вiд певних
лартiйних органiв. Написаний правдо подiбно весною 1927 року,
найсильнiший його памфлет У- краïна чи Малоросiя? був заборонений
до друку. Але це його анi розчарувало, анi не налякало. Пустивши
заборонений памфлет у тодiшнiй обмежений самвидав, опублiкувавши *)
Будiвництво Радянськоï Украïни. Збiрник, випуск I, ДВУ,
Харкiв, 1928 (?) 74 першу частину Вальдшнепiв i здавши до друку другу,
М. Хвильовий десь наприкiнцi листопада чи на початку груд ня
виïхав у подорож за кордон. Понад три мiсяцi вiн про жив у
Нiмеччинi, Австрiï i за деякими даними у Парижi. За час
цiєï його закордонноï мандрiвки в Харковi сталися
подiï, якi рiзко заважили на дальшiй долi не тiльки Хвильово го,
але й його однодумцiв iз ВАПЛIТЕ. Як ми вже перед цим згадували, за
публiкацiю в 6 числi Ваплiте другоï частини роману Вальдшнепи . Це
число було сконфiсковане i зни щене, дальшу публiкацiю журналу
припинено, а саму органi зацiю 14 сiчня 1928 р. лiквiдовано. Про роман
Хвильового Вальдшнепи, де також згадувалась i Украïна чи Малоро
сiя?, появилася, як ми вже писали, знищувальна стаття А. Хвилi пiд
назвою Вiд ухилу у прiрву. Цi твори Хвильового квалiфiкувались як
нацiоналiстичнi й контрреволюцiйнi. Як на це обвинувачення реагував М.
Хвильовий, ми можемо тiльки догадуватися. На жаль, перiод перебування
Хвильо вого за кордоном зовсiм не вивчений i ми не маємо жодних
документiв, якi б докладно цю добу висвiтлювали. З листiв з Берлiну i
Вiдня до Аркадiя Любченка*) видно, що Хвильовий не був вчасно
поiнформований про все те, що сталося в Хар ковi пiд час його мандрiвки
за кордон. Про статтю Андрiя Хвилi й про заборону та конфiскацiю 6-го
ч. Ваплiте вiн до вiдався тiльки пiсля 10 лютого. А про заборону
видавати да лi журнал i про самолiквiдацiю ВАПЛIТЕ довiдався ще
пiзнiше. Хвильовий добре знав, що це практично означало i для нього i
для всiх його послiдовникiв. Перед ним немину че стало питання: що
робити? Порвати з Радянською Украï ною й комунiстичною
партiєю, чи вертатись i капiтулюва ти? Роман Роздольський,**) що
був чичероне i перекладачем Хвильового у Вiднi, розповiдав уже по
другiй свiтовiй вiй-
* Голубi дилiжанси. Листування ваплiтян. ОУП Слово, Нью-Йорк, 1955,
стор. 11-13. **) Р. Роздольський, тодi студент вiденського
унiверситету, член КПЗУ тiєï бiльшости, що була пiшла за
Шумським i Хвильовим. Помер в Чi- каго у 50-их роках. Про Хвильового
розповiдав Всеволодовi Голубни- чому, вiд якого я й занотував цю
iнформацiю. нi, що це питання дуже мучило Хвильового. Можливо
стосується цiєï справи i його таємна
поïздка до Парижу, його перебування там у Iлька Борщака i довга
розмова з ним.*) У Вiднi мав вiн довгу зустрiч з Андрiєм Жуком,
у якого випозичав для читання рiзнi емiграцiйнi видання.**)
Доповнює його тодiшнiй настрiй вiршована строфа, допи сана
червоним олiвцем у листiвцi до А. Любченка за лю тий 1928: Сьогоднi
дощ нудний, такий у нас буває, Туман ховає даль i Вiдень
посiрiв. Але тепер нiхто мене вже не спитає: Чому зiйшлись
кiнцi моïх нервових брiв? Все це лише окремi фрагменти. I робити
з них якiсь певнi висновки ми не можемо. Але одне ясно: яку б уну-
трiшню боротьбу не пережив Хвильовий у Вiднi, але оста точне рiшення
його було тверде i виразне: написати пока янного листа i негайно
вернутись на батькiвщину до народу, до друзiв, до лiтератури. Листа
до центрального органу партiï Комунiст вiн написав i вислав з
Вiдня 22 лютого 1928 року. Вiн визнав усi грiхи в романi Вальд шнепи,
якi йому закидали, заявивши, що останню части ну роману спалив i
вiддає себе на суд ЦК К11(6)У. В сере динi березня 1928 року
вiн вернувся з закордону. З цього моменту починається новий, iз
змiненою так тикою, етап у дiяльностi М. Хвильового. В листi до ред.
Комунiст вiн вiдмовився вiд гасла геть вiд Москви, вiд
беззастережноï орiєнтацiï на захiдню Европу, вiд
теорiï бо ротьби двох культур, вiд кличiв: дайош пролетарiят! i
дайош iнтелiгенцiю!, бо це, мовляв, само собою зрозумi ле. Але вiн не
вiдмовлявся вiд iдеï вiдродження, вiд iдеï удосконалення i
виходу украïнськоï лiтератури на свiтову арену, вiд
iдеï нового стилю активного романтизму (ро мантики
вiтаïзму), вiд боротьби з вульгаризацiєю i спро щенням
лiтератури i т. iн. Все це продовжувало нуртувати *) Ваплiтямський
збiрник, стор. 93. 2. **) Там же. 76 серед колишнiх ваплiтян, а тепер
позагрупових письмен никiв з ïх визнаним провiдником Миколою
Хвильовим на чолi. В цьому середовищi, при активнiй iнiцiятивi Хви
льового, народжується швидко iдея видання позагрупово- го альманаха-
мiсячника Лiтературного ярмарку. Ю. Смо- лич у своïх спогадах
твердить, що iдея технiчного офор млення цього оригiнального
мiсячника належала Майковi Йогансеновi. Не заперечуємо, що
винахiдливий на дотепнi вигадки розум Йогансена тут багато
прислужився, але не ма сумнiву, що основна iдея позагрупового альманаха-мi-
сячника, з iнтермедiями i окремими редакторами кожного мiсячника
належала М. Хвильовому. Не випадково йо го тон, його рука, його стиль
позначились на всiх дванад цяти томах альманаху Лiтературного
ярмарку.