ЗАГАДКА ВIРШОВАНА

ЗАГАДКА ВIРШОВАНА лiт. жанр, що заснований на алегоричному визначеннi
ознак явиша (п ериф раз) з настановою на ïх розгадування.
Вiдтворюючи процес метафоризацiï, З.в. являє собою рiвнiсть
мiж очуженим (незвичним) або зашифрованим баченням явиша та його звичним
(понятiйним) визначенням. З.в. використовує стильовi особливостi
фольклор. загадки, а саме, синтаксичний паралелiзм, риму, ритмiчну
врегульованiсть, анаграматичну пiдказку i т.д. Своє походження
З.в. як жанр веде вiд архаïчного ритуалу змагань в мудростi i
сакральному знаннi, характерних для всiх народiв свiту. Напр., давн-iнд.
брагмани змагались в знаннi начал, в ЬгаИтосIуа виголошеннi священних
iстин», перш за все, повязаних з космосом i його походженням. Так,
в гiмнах «Рiгведи в З.в. називались прикмети i атрибут трад. богiв,
а в гiмнах Атгарваведи складались цiлi ланцюжки аналогiчних загадок. В
Давн. Грецiï подiбнi З.в. класифiкувались за типами: апофаскон
(заперечуючий), утiс (нiщо), псевдоменос (брехун), антистрефон
(звертаючий) i т.д., один з яких (ґрiф сiтi) був теор. описаний
учнем Арiстотеля, творцем З.в., зокрема, жартiвливих, Клеархом. По сутi,
до загадок вiдносяться i апорiï (напр., Зенона Елейського), тобто
питання, шо не мають вiдповiдi. Не без впливу З.в. склалась i давн.-
грек, софiстика. У формi запитань i вiдповiдей (строфа i антистрофа)
iснували т.зв, актифоннi спiвн, в яких брали участь звичайно юнаки та
дiвчата, частiше всього в пору зустрiчi приходу весни (Давн. Китай,
Вєтнам та iн.). Iз З.в. можна зiставити й кеннiнг, япон. хайку.
Обмiн В.а був одним з рiзновидiв айгнса. Типол. близькими до З.в.
є деякi види антистрофи як вiдповiдi на попередню строфу (напр., у
франц. поета XV] ст. П. де Ронсара) i навiть в iр ш i'Т р о п и . У
ширшому значеннi З.в. спiввiдносна з поняттям мист-ва взагалi, що
пояснюється, на думку голланд. вченого Й.Гейзiнґи, Тi
звязком з грою як основною властивiстю людськоï культури. Крiм
того, З.в. має й екзистенцiйне значення. Будучи генетично
зумовленою ритуалом жертвопринесення як складовою частиною
обрядовоï дiï, вона часто мала фатальний» характер, бо
вiд вiдповiдi на неï залежала доля i навiть життя того, кого
запитували. Це вiдображено як у фольклорi (надто у казках), так i в iст.
памятi людства (напр., випробовуванням З.в. пiддався цар Соломон царицею
Савською, Заратуштра мудрецями царя Виштаспи, iнд. гiмнософiсти
Александром Македонським i т.д.). Що ж до В.а, то говорити про
ïï неперервно стiйку традицiю не можна. Мабуть,
найпродуктивнiшим перiодом ïï розвитку в європ л-рi
є Сер-вiччя. Напр., 100 тривiршових Загадок Симфосiя, створених в
Африцi в У-УI ст., шо i викликали чисельнi наслiдування, зокрема,
анонiмнi Бьорнськi загадки (поч. VII ст.); Загадки Альдгейма (УП-УШ
ст.), шо послiдовно складаються з 4, 5, 6 i т.д. до 83 рядкiв i
викликають наслiдування (Татуiн, Гветбрехт), З.в. i вiдгадки
Алкуïна (У11I-1Х ст.), шо нагадують сканд. кеннiнГи, Страбона (IX
ст.) i т.д. В рос. поезiï В.з. представлена iменами Ю.Нелединського-
Мелеиького, що створив Загадку акростичну, тобто загадку-акровiрш,
В.Жуковського, С.Маршака та iн. В укр. поезiï до В.з. звертались
Л.Боровиковський, Л.Глiбов, Ю.Федькович, I.Франко та iн. Борис /ванюк