ТИПОЛОГIЧНИЙ ПIДХIД (МЕТОД)

ТИПОЛОГIЧНИЙ ПIДХIД (МЕТОД) у лiт знавствi вивчення лiт. фактiв на основi типол. зiставлення. Т.п. до л-ри виникає в кiн. XVIII ст. як встановлення спiльних ознак у тв. письменника чи цiлого лiт. напряму (класицизм, сентименталiзм) поза генетичними або контактними звязками. Однак на цiй стадiï розвитку лiт-знавчоï думки не розмежувалося типол. i просте зiставлення. Першою справдi типол. гiпотезою була теорiя самозародження сюжетiв, яку висунули в кiн. 50-х — на поч. 70-х рр. XIX ст. представники антропологiчноï школи. Значний внесок у методологiю типол. дослiджень зробили словян, дослiдники. Словен. фiлолог Ф.Мiклошич, застосувавши Т.п., показав у розвiдцi- доповiдi у Вiденськiй академiï наук Зображальнi засоби словянського епосу» (1899), тотожнiсть таких засобiв сербо-хорват., болг., рос., укр. епосу, як повiльнiсть, повторення, постiйнi епiтети, порiвняння. Вiдзначено також типол. подiбнi явища в поль., чес., лит., новогреи., фiн. фольклорi. Акад. О.Веселовський синтезував Т.п. з положеннями мiграцiйноï школи, зокрема в своïй iсторичнiй поетицi. В.Воровський у двох статтях (1912) провiв цiкаву несинхронну типол. паралель Данте Алiгєрi З.Красiньський, пояснюючи подiбнiсть мiж творчiстю iтал. (ХI1I-Х^ ст.) i поль. (1-а пол. XIX ст.) поетiв як соц.- iст., так i бiографiчними чинниками. Для дальшого розвитку типол. дослiджень i вироблення вiдповiдноï термiнологiï багато важили успiхи мовознавства та екстраполяцiя здобуткiв з лiнгвiстики в лiт- знавчу методологiю. Перший прояв Т.п. в мовознавствi вбачають у працях нiм. фiлолога В. фон Гумбольата (1767-1835). Швайц. лiнгвiст Ф. де Соссюр (1857-1913) у ‘Курсi заг. лiнгвiстики впровадив дуже важливi для Т.п. поняття дiахронiï та синхронiï. У 20-х рр. XX ст. в працях Празького лiнгвiстичного гуртка було вироблено й термiнологiзовано поняття опозицiï. намiчено поєднання Т.п зi структурним. Остаточно сформувався Т.п. у мовознавствi в 60-70 рр. Тодi ж було дано вiдповiднi визначення. Франц. лiнгвiст Ж.Марузо писав: Типол. вивчення мов визначає ïхнi ознаки, абстрагуючись вiд ïхньоï iсторiï.
      A.Реформатський вказував: Типол. класифiкацiєю заведено називати
      групування мов не за ïх спорiдненiстю, а за переважним типом
      вираження граматичних категорiй. Груа акад. А.Чикобава розумiє
      пiд типологiєю, по-перше, наук, прийом класифiкацiï
      фактiв, а, по-друге, прийом аналiзу синхронних закономiрностей
      системи. При Т.п. дослiджується спiввiдношення заг., особливого
      та окр. Встановлюються системнi диференцiйнi ознаки (ДО) спiльнi,
      напр., для романт. поеми якi вiдрiзняють ïï вiд
      нєромант.; особливi притаманнi словян, (або укр., поль. тошо)
      романт. поемi; окр., iндивiдуальнi властивi лише поемам, скажiмо,
      А.Мiикевича чи М.Лермонтова. ДО рiзних iдейно-худож. або iст,- лiт.
      рiвнiв розглядаються в ïх опозицiï iн. ДО й у системнiй
      взаємозумовленостi та супiдрядностi. Отож. Т.п.
      сполучається iз системним. До кiн. 50-х pp. для панiвного в
      совєтськiй науцi лiт-знавчого догматизму Т.п. був неприйнятим.
      Прагнення звести свiт. лiт. процес до боротьби реалiзму з
      антиреалiзмом» спричиняло iгнорування конкретно-iст. основи та
      типол. закономiрностей: однобiчно пiдкреслювано заг., обминаючи
      особливе, не помiчаючи окр. й спрощуючи все. Типол. тематика посiла
      значне мiсце в дискусiï 1957 про реалiзм. На жаль, основнi
      доповiдачi майже не зверталися до слов'ян., крiм рос., i сх.
      матерiалу. Тут вiдбився лiт-знавчий європоцентризм —
      намагання розвязувати вирiшальнi теор. проблеми виключно на матерiалi
      кiлькох найбiльших європ. л-р. Становите змiнилося на
      Московському зïздi славiстiв (1958): доповiдi Ф.Вольмана,
      М.Гудзiя, Ю.Доланського,
      B.Жирмунського. На всiх наступних зïздах славiстiв лiт. типологiя
      була одним з чiльних напрямiв роботи. Позитивне значення для
      прищеплення Т.п. у лiт-знавствi мала також московська дискусiя про
      взаємозвязки та взаємодiï нац. л-р (1950). Поширення
      Т.п. має й вiд'ємнi наслiдки. Аж нiяк не всi
      публiкацiï, де говориться про типологiю, вживається типол.
      термiнологiя, є справдi типол. Термiнологiя
      застосовується неточно. У той же час у поважних, за суттю
      типол., працях не використовується вiдповiдний термiнологiчний
      апарат. Цiлком невiрне вживання термiнiв типологiя, типологiчний,
      коли ïх виводять вiл лiт. тип (у значеннi образ, характер,
      персонаж). Таке слововживання немає нiчого спiльного з Т.п,
      лише створює термiнологiчну плутанину. У подiбних випадках
      належить вживати термiни етологiя, ейдологiчний (вiд грец. ejdos
      образ), або iмагологiя, iмаґологiчний (вiд лат. imago образ),
      або характерологiя, характерологiчний. Друге невiрне слововживання:
      Т.п називають будь- яке порiвняння, коли, констатується
      близькiсть часткових особливостей у двох чи кiлькох тв. Це
      породжує скептичне заперечення Т.п. взагалi. Деякi лiт-знавцi
      (Б.Реïзов та iн.) твердили, начебто цей метод суперечить
      принциповi iсторизму, розглядає лiт. явища поза умовами
      виникнення, дає змогу зiставляти що завгодно iз чим завгодно, а
      лише контактологiчнi дослiдження, мовляв, дозволяють досягнути
      обгрунтованих висновкiв про близькiсть письменникiв. Це має
      рацiю, коли йдеться про простi зiставлення, якi безпiдставно звуть
      типол. Що ж до небезпеки довiльних зближень у типол. дослiдженнях, то
      ие лише засвiдчує потребу пильно перевiряти коректнiсть
      зiставлень, а також про те, шо на часткових збiгах не годиться
      будувати ширшi узагальнення. Iн. рiч, коли в явищах, якi
      зiставляються, проглядається подiбнiсть засад, системнiсть, шо
      вiдбивається в iдейно-худож. структурах. У такому разi Т.п. не
      тiльки обгрунтований, але й доконечний. Недоцiльно вживати термiни
      типологiя, Т.п. при дослiдженнi внутр.-лiт. процесу. Адже в
      мовознавствi пiд типологiєю розумiють тiльки системне
      зiставлення або класифiкацiю рiзних мов. Зiставлення систем давн-рус.
      i суч. укр. мов, якшо часовi зрiзи мови взято як такi, а iст.
      еволюцiя, породження пiзнiшоï мов. системи не
      розглядається, нiбито можна було б вважати типол. Але й у
      подiбних випадках лiнгвiсти не звертаються до вислову Т.п. Тим
      недоцiльнiше це в лiт.-знавчих студiях, бо подiбнi явища в однiй л-рi
      практично майже нiколи не можуть виникати самостiйно синхронно чи
      несинхронно без впливу контактологiчного, або генетичного
      (традицiï) чинника. У лiт-знавствi вiдсутня єдина думка,
      чи можна видiлення подiбних явиш у сер. нац. лiт. процесу вважати
      Т.п. Але формулювання такого типу як типологiя укр. романтизму»
      або типологiя укр. роману», без уваги на наук, некоректнiсть,
      стають поширеними. Типол. подiбностi рiзноманiтнi: конкретно-
      iсторичнi, що засвiдчують обєктивну близькiсть письменникiв
      того самого часу i подiбних худож. позицiй; спiралеподiбнi напр.,
      становлення романтизму на поч. XIX ст. та неромантизму в кiн. XIX
      ст., клас, реалiзму та соцiалiстичного реалiзму; або еволюцiя низки
      письменникiв поч. XIX ст. почерез романтизм до реалiзму; iст.
      зумовленi аналогiï: Пiснь про Роланда Слово о полку Iгоревiм,
      поезiя Прованс трубадурiв i самурайська поезiя. Типол. дослiдження
      можливi на всiх рiвнях худож. тв., починаючи вiд зiставлення образно-
      стил. особливостей. Так, Т.п. дозволяє встановити
      закономiрнiсть: у перiоди сой. струсiв у л-рах посилюютьсясатир.-
      ґротескнийскладники. Напр., у 2-iй чвертi XX ст. в словян, л-
      рах: у Чехiï гуморески та Пригоди бравого вояка Швейка»
      Я.Гашека, драматургiя та сой.-фант, романи К.Чапека, комедiï та
      кiноґротески ï.Восковiм та Я.Верiха; у Росiï
      драматургiя В.Маяковського, проза й пєси М.Булгакова; у Польщi
      тв. Б.Шульца (1892-1942), В.Г омбровича (1904-1984),
      К.I.Галчиньського (1905-1953), Ю.Тувiма (1894- 1953); у Сербiï
      Р.Петровича (1893-1941), у Хорватiï М.Крлежi (1893-1981), у
      Болгарiï С.Мiнкова (1902-1966). Типол. зiставлення цiлих тв.
      переконливо показує спiввiдношення заг., особливого й окр.
      Порiвняння вгенiя Онєгiна» з найвеличнiшими тв.
      європ. поезiï Дон Жуаном Дж.Г.Н.Байрона, Фаустом»
      Й.В.Гьоте, Божественною комедiєю Данте Алiґєрi
      виявляє спiльне: подiбнiсть заголовних персонажiв вiрш, романiв
      Байрона й О.Пушкiна, архiтектонiки пiсень Дон Жуана» та глав
      вгенiя Онєгiна, мiсце Онєгiна та Фауста в цiлокупностi
      творчостi ïх авторiв, подiбнiсть архiтектонiки поеми Данте та
      роману Пушкiна. Виявлення спiльних диференцiйних ознак
      рельєфнiше показує рiзницi мiж порiвнюваними явищами,
      зокрема, вiрш, романами Байрона й Пушкiна. Рiзниться часова
      органiзацiя. Дiя байронiвсього роману вiдбувається в XVIII ст.,
      в минулому, шоправда недалекому, вiд часу написання тв. (1818-1824).
      Онєгiн сучасник Пушкiна. Вiдрiзняються сюжетно-динамiчна
      структура. Байрон починає життєпис героя звiддалiк.
      Пушкiн стрiмко знайомить читача зi своïм героєм. Рiзнi
      логiка й психологiя обох персонажiв. Контрастнi центр, героïнi.
      Нарештi, опозицiя тв. методiв: романтизм реалiзм. Отже, Т.п.
      дає змогу увиразнити своєрiднiсть вгенiя Онєгiна
      серед рiвновел. досягнень європ. л-ри. Т.п. спрацьовує
      при порiвняннi творчостi письменникiв з рiзних л-р у цiлому.
      Здавалось би, що для виявлення типол. закономiрностей слiд залучити
      якнайширший матерiал. Але, по-перше, низки подiбних явиш можна
      збiльшувати до безлiчi. По-друге, чисельнiсть прикладiв може
      притлумити основне, найважливiше. По-третє, при багатобiчному
      порiвняннi важко знайти досить довгий типол. ряд, де подiбнiсть
      унаявлюється на багатьох рiвнях. Доцiльно брати творчiсть
      невел. кiлькостi авторiв, порiвнюваних i за силою митецькоï
      снаги. Надто письменникiв, шо вiдiграли в най. л-рах подiбну й вагому
      ролю засновникiв напрямiв, течiй, жанрiв, тошо. Зiставлення може бути
      синхронним: творчiсть А.Мiшевича (1798-1855) i Пушкiна (1799-1837);
      напiвсинхронним: творчiсть Я.Неруди (1834-1891), А.Чехова (1850-1904)
      i М.Коцюбинського (1864-1913); несинхронним: Францiск Ассiзький i
      Сергiй Радонезький, Данте i С.Красiньський. Чудовий матерiал для
      синхронного зiставлення творчiсть А.Мiцкевича i Пушкiна. Вони
      вiдiграли в розвитковi своïх л-р подiбну ролю. ïхнi
      здобутки стали заповiтом вiдповiдно для поль. та рос. нов. нац. л-ри
      та культури назагал, бо цi генiï втiлили нац. характер народiв.
      Тому вони стали засновниками нов. л-р та вказали далеко вперед шлях
      рiднiй л-рi. Вичленування типол. рядiв є продуктивним при
      жанрологiчних дослiдженнях. Так, О.Чичерiн розробив концепцiю
      становлення роману-епопеï, типол. зiставивши шерег тв. рос.,
      англ., франц. л- р. Подiбним чином той самий дослiдник вичленив на
      рос., нiм., франц. матерiалi такий жанр, рiзновид, як iнтелектуальний
      роман. Т.п. дуже плiдний при вивченнi лiт. напрямiв. Вiн дає
      змогу вичленувати диференцiйнi ознаки, шо на ïх пiдставi можна
      описати напрям як iнтернац. закономiрну иiлокупнiсть, а вiдтак
      довести закономiрну ïхню змiннiсть, що з бiльшою чи меншою
      очевиднiстю та повнотою втiлюється в нац. iст.-лiт. процесах.
      Так само Т.п. спроможний виявити мiжнац. закономiрностi л-ри
      певноï доби, що мають мiсце в цiлком рiзних напрямах, течiях,
      школах (напр., зближення л-ри з наукою в XX ст., а в зв'язку з цим
      посилення й поширення умовних форм). Т.п дає змогу виявити в
      деяких слов'ян, л-рах 3-оï чвертi XIX ст. жанр, рiзновид полiт,
      роман (Що робити?», 1863) М.Чернишевського, «Чи винна
      доля?, 1869) сербомов. тв. зачинателя болг. крит. реалiзму
      Л.Каравелова. Застосування Т.п. при вивченнi лiт. напрямiв, видiляючи
      спiльнi для рiзних л-р диференцiйнi ознаки, дає змогу описати
      такi напрями як цiлу систему регiонального обсягу. Як приклад,
      європ романтизм: звернення до джерел нар. творчостi та
      iсторiï, до екзотичноï тематики та вiдповiдних худож.
      засобiв, певний жанр, дiапазон фольклор,- фант. балади, iст. роман,
      повiсть, оповiдання. Т.п дає змогу встановити закономiрну
      змiннiсть лiт. напрямiв, шо бiльш чи менш очевидно в нац. лiт.
      процесах. Закономiрним для бiльшоï частини європ. лiт-р
      є iст.-типол. шерег: класицизм, сентименталiзм, романтизм,
      реалiзм. натуралiзм, модернiзм, постмодернiзм. Анатолiй Волков