Скальд

СКАЛЬД (давн-сканд. skald) норв. та iсл. поети i спiвцi доби вiкiнгiв
(IХ-ХIII ст.), якi перебували на службi у князiв, вождiв (конунгiв) або
воєвод (ярлiв), супроводжуючи ïх у вiйськових походах.
Творчiсть С. спочатку iснувала в уснiй формi, згодом (XIII ст.) була
зафiксована в лiт. памятках (саги, ‘Молодша Едда). Найвидатнiшими
С. вважаються Брагi Боддасон, Тйодольв, Торбйорн, Ейвiнд, Егiль
Скалагрiмсон, Сноррi Стурлусон та iн. Осн. формами поезiï С. були
хвальнi пiснi (драли), в яких оспiвувалися подвиги конунгiв,
покровителiв, а також святих, огуднi пiснi, спрямованi проти недругiв,
iмпровiзацiйнi вiршi на рiзноманiтну тематику. Найповнiше поетика С.
викладена в Молодшiй Еддi Сноррi Стурлусона (1222-25). Вона
вимагає вiд С. вишуканих вiрш, розмiрiв (дротквет) i
розмаïття строф (вiс), багатства словесних (метафоричних) п а р а ф
р а з (дво- i багаточленнi кеинiнгн) та синонiмiв (одночленнi гейтi), шо
вкупi складало трад. систему поет, засобiв С. Ця система дуже складна i,
як на суч. читача, багато в чому незрозумiла, оскiльки поет, образи С.
нерiдко нагадували зашифрованi загадки i ребуси, котрi важко пiддаються
не тiльки логiчному, але й асоцiативному тлумаченню (напр., море луг
кита, жiнка береза золота, осика монет, липа льону i т.д.). Збереглися
фрагменти вiршiв i пiсень понад 250 С. Вiд часiв романтизму слово С.
вживається в переносному значеннi подiбно до бард або кобзар поет
героïчно-патрiотичного хисту. Так, швед, украïнiст-славiст,
референт словян, л-р Нобелiвського iн-ту при Швед. АН А.нсен (1859-
1921) у своïх працях називав скальдом Т.Шевченка. Петро Рихло