Текст
ТЕКСТ (вiд лат. тканина, звязок, побудова) — повiдомлення, шо
складається з кiлькох (багатьох) речень i вiдзначається
смисловою й структурною завершенiстю та певним ставленням автора до
смислу висловлюваного. Окр. речення Т. повязанi мiж собою як змiстом
(кожне наступне використовує, розвиває iнформацiю, подану в
попереднiх реченнях), так i формально (за допомогою рiзноманiтних лексико-
граматичних засобiв узгодженням форм часу i способу дiєслова,
використанням рiзних типiв займенникiв, синонiмiв, перифраз тошо). З
т.з. теорiï комунiкацiï Т. с повiдомленням, а повiдомлення
впорядкована множина елементiв сприйняття', вилученi з певного набору
(контексту) i об'єднанi в певну структуру (А.Моль). До повiдомлень
зараховують широкий спектр структур вiд фрази до набору жестiв, мiмiки,
етикеток на валiзах, рекламних проспектiв, афiш, архiтектурних будiвель,
вiдеоряду та iн. соцiокульт. iнформативних проявiв. Iнформацiя
розумiється як вiдношення мiж повiдомленням та споживачем. У
такому випадковi Т. як система знакiв та дискурс зближуються, бо Т.
вирiшує проблему кодування. I поняття дискурс можна розумiти як
‘актуалiзований Т. (Т. ван Дейк), тобто Т.. який став
повiдомленням у межах комунiкативноï подiï. Рiзниця мiж
дискурсом i Т. та, шо дискурс поняття, що стосується процесу
мовлення, актуальноï мовленєвоï дiï, Т. поняття, шо
стосується системи мови та формальних лiнгвiстичних знань,
лiнгвiстичноï компетентностi. На думку постструктуралiстiв, свiт у
своïй цiлiсностi виступає як феномен писемноï культури,
шо перебуває пiд впливом текстуалiзацiï, а свiдомiсть
особистостi уподiбнюється певнiй сумi Т. За словами Ж.Деррiди,
нiчого не iснує поза текстом, тобто весь свiт постає як
суцiльний, безмежний Т., у виглядi словника, енциклопедiï (У.Еко)
або книги (Р.Барт). Постструктуралiстська критика розрiзняє Твiр i
Текст, стверджуючи первиннiсть Т. i розумiючи пiд тв. архитектонiчне
цiле, єднiсть якого визначається єднiстю
смисловоï iнтенцiï, певного вiдтворення дiйсностi, образу
свiту, який розрахований на певного адресата, тобто створений в цiлях
комунiкацiï. Т. є означувальною практикою, певною
структурацiєю вже iснуючих слiдiв, шо постiйно змiшуються:
«Тв. речовинний фрагмент, який займає певну частину
книжкового простору, Т. поле методологiчних операцiй (Барт). Це
трактування близьке до проблеми iнтертекстуальностi, бо стосується
проблеми вiдношення тв. до iн. тв., побiчнi впливи яких виявляються у
виглядi прямого цитування або прихованих ремiнiсценцiй та апюзiй.
Формування будь-якого Т. вiдбувається пiд впливом дискурсiв, шо
оточують автора, тобто, можна сказати, що будь-який Т. за своєю
природою є iнтертекстом. Т. становить не лiнiйний ланцюг слiв,
який передає єдиний, теологiчний змiст (повiдомлення Автора-
Бога), а багатовимiрний простiр, де поєднуються та сперечаються
мiж собою рiзнi види письма, жоден з яких не є важливiшим за iн.;
Т. зiтканий з цитат, шо вiдсилають до тисяч культ, джерел (Барт). Наталя
/Iихоманова
