ГЕРОÏЧНИЙ ЕПОС

ГЕРОÏЧНИЙ ЕПОС (фей epos слово, оповiдання, нiм. Epos в розумiннi
епопея). Найбiльш суттєвi типол. характеристики нар. епосу (на
вiдмiну вiд балади) героïчна iдеалiзацiя iст. минулого народу
(народностi, етносу) шляхом створення монументальних образiв богатирiв,
захисникiв його волi та незалежностi в боротьбi проти iст. ворогiв i
поневолювачiв, втiлення в поет, формi кращого нар. характеру, розумiння
i оцiнки народом свого минулого» (Д.Лихачов). Як фольклор, жанр Г
е. не знає якоïсь унiверсальноï форми. У рiзних народiв
вiн не iдентичний, шо зумовлено особливостями епiч. традицiй i фольклор,
культури назагал. В архаïчних формах епосу (напр., карел, i фiн.
руни Калевали, якут. Олонхо», богатирськi поеми тюрко-монг. народiв
Сибiру, пд. кавк., нартський епос, пн.-амер. Сказання про Гайявату, окр.
частини вавiлонського Гiльгамеша. iсл. Едди Старшоï,
англосаксонськоï поеми про Беовульфа та iн.) героïка
представлена в казк.-мiфол. образах (епiч. ворогом нар. героя виступають
фант, страховиська, шо уособлюють ворожi людинi сили природи) Цi
пам'ятки виникли на основi мiфол. традицiï i богатир, казки. Iн.
стадiальний ряд тв. Ге. об'єднує такi рiзнi нар. творiння,
як, напр., «Давид Сасунський у вiрменiв, Манас у киргизiв.
Торогли» у казахiв, «Керогли» у азербайджанцiв, Chansons
de geste у французiв, Heldenlied у нiмцiв, рос. билини, окр. пд.-словян.
юнацькi пiснi, сх-роман. войнацькi, албан. богатирськi пiснi та iн.
iсторизованi поеми. Iст. Г.е. несе в собi iдеï самоствердження
народностi, боротьби за незалежнiсть проти чужоземного iга. Третiй
стадiальний ряд епiч. тв, iст. епос, шо охоплює не менш широке
коло явищ вiд укр. дум до iст.-героïчних пiсень народiв Кавказу чи
балк. гайдуцьких пiсень, вiд раннiх рос, iст. пiсень до пiсень
разiнського i пугачовського циклiв. На цьому етапi змiст Г.е.
суттєво збагачується соц. мотивами. Героïко-iст, та
iст. епос стадiально супроводить тою чи iн. мiрою баладний епос
(балада). З iст.-типол. i естет, поглядiв серед численних рiзновидiв
епiч. форм видiляються за об'ємом i поетикою двi форми: 1) епопея
(як синтез ст- давн. поет, досвiду народiв, напр., киргиз Манас з
варiантами, шо мiстять сотнi тисяч вiршiв, лавн- iнд, Магабгарата»
i Рамаяна», давн-грец. Iлiада» i Одiссея», Калевала та
iн. тв.. шо побутують переважно в книжнiй формi, але складенi на
фольклор, ступенi чи мають фольклор, джерела; 2) героïко-егiiч. поема-
пiсня (рос. билини, пд-слов'ян. юнацькi пiснi, укр. лiро- епiч. думи та
iн.). Хоч i репрезентуючи рiзнi iст. ступенi i наи.-своєрiднi
форми нар. творчостi, Г.е. проте виявляє при порiвняннi,
незважаючи на всi нац. вiдмiнностi, риси суттєвоï подiбностi,
неодноразово вiдзначенi рос. дослiдниками .Веселовським, В.Жирмунським,
Б.Путиловим,
1.Мелетинським, англ. фольклористами Н.М. i
H.К.Чедвиками, укр. Ф.Колессою. румун.
I.К.Кицимiєю, А.Фокi та iн. У всiх тв. Г.е. гол. дiйовою особою
виступає трад. епiч. герой, воïн-богатир, як виразник нар.
духу, прагнень i сподiвань народу, як узагальнення його ‘
колективноï, епохальноï» могутностi. Цей герой
надiлений надлюдською силою i вiйськовою вiдважнiстю, неприборканою
енергiєю i волелюбнiстю. В монументальнiй гiперболiзованiй
формi вiн уособлює норму поведiнки людини героïчного вiку.
Жирмунський у монографiï Нар. героïчний епос (1962) виявив
на багатому матерiалi цiлий комплекс iнтернац. i «заг. мiсць
Г.е.; мотиви легенд про дивне зачаття i народження героя, шо сягають
епохи материнського роду, мотиви, пов'язанi з першим подвигом героя в
надто юному вiцi, з його магiчною невразливiстю, мотиви побратимства,
двобою з ворожим богатирем, мудрого порадника, бойовоï подруги
та iн. Багато з цих мотивiв, успадкованих вiд богатирськоï
казки, виникли, як показав ше акал. Веселовський, шляхом самозародж
ення сюжетiв. Подiбними шляхами (хоча в рiзноманiтних етнiчних
формах) проходила i жанр, еволюцiя Г.е. Висновок Жирмунського, шо
Г.е. не мiгрував, як казка» пiдтверджується
спостереженнями в рiзних регiонах його iнтенсивного побутування. Рум.
фольклорист Кицимiя вiдзначає, шо сх-європ. епiка на
вiдмiну вiд зх-європ. розвивалась у селянському середовишi,
тому в пд.-сх.-європ. зонi ( у росiян, украïнцiв,
бiлорусiв, болгар, сербiв, грекiв та iн.) цi пiснi мiгрували вiд
одного народу до iн. не так iнтенсивно, як на Зх. (де це
вiдбувалося), а репертуар рос. билин не сприйняв жодноï
чужоï» теми. Веселовський, говорячи про мiграцiï
епосу, опирався в основному на факти iсторiï фольклору герм.,
ром. та пд-словян. народiв, у яких на ранньому етапi дiйсно проходив
межплеменний обмiн епiч. тв. Однак система типових загальних мiсць в
Г.е. виходить за рамки прямих мiжетнiчних звязкiв, охоплюючи тв.
найвiлдаленiших один вiд одного народiв. Риси подiбностi мiж Г.е.
рiзних народiв «мають майже завжди типол. характер
(Жирмунський). вiдбиваючи подiбнi ступенi в розвитку сусп-ва i сусп.
свiдомостi, а також худож. мислення. Цей заг. висновок потребує
конкретизацiï i коректування на рiвнi регiональних i зональних
паралелей (напр., балк. спiльнота як певний результат спiвтворчостi
народiв в епоху боротьби проти тур. ira i т.д.). Особливу проблему
становлять аналогiï в системi поет, засобiв регiонального епiч.
фонду. Частково вони мають заг-типол. характер (принципи
iдеалiзацiï героя i т.д.), або частково заснованi па заг. ст-
давн. спадщинi (в словян, епосi негативний паралелiзм, окр. епiтети).
Подальших дослiджень вимагає також здiйснена Р.Якобсоном спроба
вiдновити гiпотетичну праформу заг,- словян. вiрша шляхом зiставлення
серб, десятискладовика з метр, архетипам рос. билинного вiрша.
Недостатньо розроблена методика дослiдження най. специфiчних
особливостей епосу на тлi типол. аналогiй i окр, контактних явиш.
Григорiй Бостан