Образ

ОБРАЗ художнiй категорiя худож. гносеологiï, завершений i знаково
виражений результат худож. пiзнання. Первiсна можливiсть iснування та
функцiонування О. забезпечується органiчною єднiстю його
форм и та змiсту. Змiст О. можна визначити як резонансний наслiдок гно
сеологiчного акту мiж субєктом та об»єктом, кожний з
яких по вiдношенню до iн. грає ролю iнструмента пiзнання: з од.
боку, субєкт вживається в об ‘єкт для
вiдтворення його змiсту, i це надає О. мiметичноï
обгрунтованостi, а з iн. боку, пiзнавальна дiяльнiсть субєкта
розкриває його власний змiст, який репродукується у змiстi
О., шо зумовлює т. ч. персонiфiковану ашентуйованiсть останнього.
Змiст О. набуває остаточного становлення у формi, яка, втiлюючись
у матерiалi, надає йому конкретноï характерностi. В
залежностi вiд матерiалу розрiзняють муз., скульптурний, живописний i
т.д. О. Матерiалом фольклору та л-ри є слово. Отже, в О.
вирiзнюються три iпостасi об ‘єктна (онтологiя),
суб»єктна (гносеологiя) та виразна (феноменологiя), кожна з
яких вiдтворює вiдповiдно бугтєву, пiзнавальну та
чуттєву причетнiсть людини до життя, шо, по-перше, є
свiтоглядним чинником комунiкативноï спроможностi О., зокрема,
умовою дiалогу мiж автором та читачем, а по-друге, має
аксiологiчне значення, оскiльки О. являє собою втiлену
єднiсть людини i свiту на вiдмiну вiд постмiфол. вiдчуження мiж
ними в реальнiй iсторiï. . народжується i набуває
функцiонального призначення i навiть певноï самодостатностi в
контекстi становлення тв. Як iгрова модель Всесвiту, шо виникає в
креативнiй свiдомостi на перетинi безумовного та умовного, тв.
спричиняє рецептивну подвiйнiсть О. В худож. реальностi тв., яка
розвивається за iмовiрнiсною логiкою i яка викликає в читача
реакцiю за принципом «вiрю не вiрю, О. сприймається i як шось
натуральне, i як шось сконструйоване. Цей ефект посилюється ше й
тим, що О. водночас належить i до сфери худож. реальностi, i до
iдеальноï (смисловоï) сфери тв. Функцiональнiсть окр. О.
виявляє себе в системi О. тв., структурнi вiдносини мiж якими
кониептуалiзованi стра тегiчним смислом худож. цiлого, загальною
образоiдеєю тв., яка набуває значення в контекстi заг-
людського життя. Класифiкацiйнi параметри шодо О. лiт. тв. залишаються
методологiчно невизначеними, описовими. Вiдповiдно з виокремленням трьох
iпостасей О. як такого ïх можна умовно i в першому наближеннi
упорядкувати в такий спосiб.
1. О. обєктноï типологiï. З цього погляду предметом
образноï рефлексiï може стати все, шо входить у досвiд
узагальненоï людини (Бог, природа, людина, час, простiр,
iсторiя, думка, емоцiя, рiч тошо).
2. О. субєктноï типологiï: О. автора, опо- ‘
вiдача, лiричного героя, жанр.-родовий О. тощо.
3. О. за формою вираження (словесний, мета форичний, сюжетний,
композицiйний тошо). Мiж цими розрядами лiт. О. немає
усталених меж, навiть теор. Так, жанр можна квалiфiкувати i як
субєкт, i як форму вираження; О. резонера у драм. тв.
функцiонує i як персонаж (обєктний 0.), i як публiчний
замiсник автора (субєктний О.). Крiм О. тв., шо синхронiчно
спiвiснують у структурному просторi худож. цiлого, є О,, якi
вимiрюються дiахронiчними параметрами, iст. вiдноснi за своïм
формозмiстом, тобто О. лiт. процесу. До них належать традицiйнi,
нац., наскрiзнi, типовi, архетипiчнi, типол. та iн. О., а також О.
лiт. епох, напрямiв, течiй та шкiл. Борис Iванюк