Образ

ОБРАЗ художнiй категорiя худож. гносеологiï, завершений i знаково виражений результат худож. пiзнання. Первiсна можливiсть iснування та функцiонування О. забезпечується органiчною єднiстю його форм и та змiсту. Змiст О. можна визначити як резонансний наслiдок гно сеологiчного акту мiж субєктом та об»єктом, кожний з яких по вiдношенню до iн. грає ролю iнструмента пiзнання: з од. боку, субєкт вживається в об ‘єкт для вiдтворення його змiсту, i це надає О. мiметичноï обгрунтованостi, а з iн. боку, пiзнавальна дiяльнiсть субєкта розкриває його власний змiст, який репродукується у змiстi О., шо зумовлює т. ч. персонiфiковану ашентуйованiсть останнього. Змiст О. набуває остаточного становлення у формi, яка, втiлюючись у матерiалi, надає йому конкретноï характерностi. В залежностi вiд матерiалу розрiзняють муз., скульптурний, живописний i т.д. О. Матерiалом фольклору та л-ри є слово. Отже, в О. вирiзнюються три iпостасi об ‘єктна (онтологiя), суб»єктна (гносеологiя) та виразна (феноменологiя), кожна з яких вiдтворює вiдповiдно бугтєву, пiзнавальну та чуттєву причетнiсть людини до життя, шо, по-перше, є свiтоглядним чинником комунiкативноï спроможностi О., зокрема, умовою дiалогу мiж автором та читачем, а по-друге, має аксiологiчне значення, оскiльки О. являє собою втiлену єднiсть людини i свiту на вiдмiну вiд постмiфол. вiдчуження мiж ними в реальнiй iсторiï. . народжується i набуває функцiонального призначення i навiть певноï самодостатностi в контекстi становлення тв. Як iгрова модель Всесвiту, шо виникає в креативнiй свiдомостi на перетинi безумовного та умовного, тв. спричиняє рецептивну подвiйнiсть О. В худож. реальностi тв., яка розвивається за iмовiрнiсною логiкою i яка викликає в читача реакцiю за принципом «вiрю не вiрю, О. сприймається i як шось натуральне, i як шось сконструйоване. Цей ефект посилюється ше й тим, що О. водночас належить i до сфери худож. реальностi, i до iдеальноï (смисловоï) сфери тв. Функцiональнiсть окр. О. виявляє себе в системi О. тв., структурнi вiдносини мiж якими кониептуалiзованi стра тегiчним смислом худож. цiлого, загальною образоiдеєю тв., яка набуває значення в контекстi заг- людського життя. Класифiкацiйнi параметри шодо О. лiт. тв. залишаються методологiчно невизначеними, описовими. Вiдповiдно з виокремленням трьох iпостасей О. як такого ïх можна умовно i в першому наближеннi упорядкувати в такий спосiб.
      1. О. обєктноï типологiï. З цього погляду предметом
      образноï рефлексiï може стати все, шо входить у досвiд
      узагальненоï людини (Бог, природа, людина, час, простiр,
      iсторiя, думка, емоцiя, рiч тошо).
      2. О. субєктноï типологiï: О. автора, опо- ‘
      вiдача, лiричного героя, жанр.-родовий О. тощо.
      3. О. за формою вираження (словесний, мета форичний, сюжетний,
      композицiйний тошо). Мiж цими розрядами лiт. О. немає
      усталених меж, навiть теор. Так, жанр можна квалiфiкувати i як
      субєкт, i як форму вираження; О. резонера у драм. тв.
      функцiонує i як персонаж (обєктний 0.), i як публiчний
      замiсник автора (субєктний О.). Крiм О. тв., шо синхронiчно
      спiвiснують у структурному просторi худож. цiлого, є О,, якi
      вимiрюються дiахронiчними параметрами, iст. вiдноснi за своïм
      формозмiстом, тобто О. лiт. процесу. До них належать традицiйнi,
      нац., наскрiзнi, типовi, архетипiчнi, типол. та iн. О., а також О.
      лiт. епох, напрямiв, течiй та шкiл. Борис Iванюк