Неомiфолопзм

НЕОМIФОЛОПЗМ течiя в європ культурi кiн. ХIХ-ХХ ст., досить
рiзноманiтна за своïми проявами, соц. та фiлос. природою, яка
зберегла значення для всiєï свiт, культури XX ст.
Засновниками Н. вважаються Р.Вагнер (1813- 1883) та Ф.Нiцще (1844-1900).
Вiдродження заг,- культ, зацiкавлення мiфом повязане з кризою
позитивiзму, розчаруванням в аналiт. шляхах пiзнання. Фiлос. основою Н.
в мист-вi були iнтуïтивiзм, iррацiоналiзм'та пантеïзм. В нов.
якостi проявлялись традицiï романтикiв першоï пол. XIX ст.
И.Гьольдерлiна та Е.Т.Гофмана, якi прагнули використовувати образи трал,
мiфологiï не лише як iманентну емблематику, але також як матерiал
для самостiйного худож. мiфологiзування. Теми та образи ант.
мiфологiï у Гьольдерлiна виражають глибокi тенденцiï
сучасностi (Пперiонова пiсня долi). Вiдродження iнтересу до мiфу в л-рi
XX ст. проявилося в декiлькох основних формах. У худож. тв. символiстiв,
експресiонiстiв та iн. посилилось використання мiфол. сюжетiв та
образiв, якi йдуть вiд романтизму. Створюються численнi стилiзацiï
та варiацiï на мiфол. теми iз залученням не тiльки трад.
європ. мiфiв, але й мiфологiï iн. народiв. Це проявилося
насамперед в європ. символiстськiй та неоромант. драматургiï,
в Саломеï О.Уальда, Чудi святого Антонiя М.Метерлiнка, Касандрi
Лесi Украïнки. Такими є символiстськi драми Вяч.Iванова
Прометей, I.Анненського Меланiппа-фiлософ. Кубофутурист
В.Хлєбнiков у поет, формi трансформує мiфол. сюжети багатьох
народiв свiту (Девий бог. Загибель Атлантиди», Вила i лiсовик). Н.
знайшов вiдображення в поемах
I.Франка (Смерть Каïна, Мойсей). Значне мiсце мiфол. мотиви
займають в поезiï М.Волошина, М.Гумiльова. Iн. течiя проявилась
у створеннi автор, мiфiв». Обєктом такого мiфологiзування
стають не тiльки вiчнi теми (любов, смерть, вiра, самотнiсть), але й
свiт вiдчуженоï особистостi в умовах машинноï
цивiлiзацiï або провiнцiйного мiщанства. Це знайшло вираз у
рiзноманiтних поет, жанрах (Мiста-спрути Е.Верхарна),
драматургiï (Н.и.РÏ. К.Чапека, Йосип прекрасний»
Н.Хiкмета) та прозi (Кручений бiс Ф.Сологуба). Але найяскравiше Н.
проявився в першi десятилiття XX ст. в таких жанр, формах, як роман-
мiф, драма-мiф, «поема-мiф», де мiф не служить єдиною
сюжетною лiнiєю, а спiввiдноситься з iн. мiфами, з темами
iсторiï та сучасностi: романи Дж.Джойса Улiсс, Т.Манна Йосип та
його брати, А.Белого Петербург», Петро i Олексiй
Д.Мережковського, Майстер i Маргарита М.Булгакова тошо. Сюжет
гомерiвськоï Одiсеï у Джойса служить засобом упорядкування
хаотичних подiй в життi небагатьох дублiнцiв, шо символiзують
людство. Символiчнi мотиви в Улiссi модифiкують трад. символи
первiсноï та христ. мiфологiï (вода як символ родючостi,
купання хрешення). Джойс користується мiфол. мотивами
вмираючоï та воскресаючоï Боголюдини як метафорою
циклiчноï концепцiï iсторiï. У Т.Манна бiбл. сюжет
перетворюється на iст. переказ, в аспектi фiлос. роману. Стаючи
в л-рi нов. часу змiстом багатьох трад. сюжетiв, ст. мiфологiя нiби
пристосовується до вимог iнонац. середовища, здiйснює
перехiд на виший iдейно-тематичний рiвень сприйняття, моделювання та
пiзнання дiйсностi. Характерним прикладом створення мiфiв у XX ст.
є творчiсть Ф.Кафки. Сюжети i персонажi його романiв Процес,
Замок моделюють людство назагал, мають унiверсальне значення,
формують мiфологiю соц. вiдчуження. Для Н. характернi рiзноманiтнi
форми спiввiдношення мiфологiï та iсторiï. Тут мiф
виступає i як глибинний змiст iсторiï, носiй природнього
(Т.Манн), i як вiдображення свiту першогероïв та першоподiй, шо
варiюється в рiзних умовах сучасностi (Кентавр Дж.Апдайка).
Iснують спроби визначення суч. мiфу на основi досвiду суч.
мiфотворцiв. Нiм. лiт-знавець Генрiх Шiрмбек убачає в ньому
манеру споглядання митця, яка допомагає йому побачити предмет
як мiфiчно-типове начало, шо приводить до мiфiчноï
спадкоємностi вел. моделей подiй. Франц. лiтератор Р.Гародi
назвав таку мiфотворчiсть худож. користуванням мовою природи, ще не
вiдлитою в форму наук, та технiчних вимог (Про реалiзм без берегiв ).
Франц. структуралiст К.Левi-Строс убачає в нов. мiфологiï
знакову систему, мов. структуру, що пояснює як теперiшне i
минуле, так i майбутнє. Являє наук, iнтерес дiалектична
формула» мiфу, запропонована О.Ф.Лосевим ще в 30-i рр.. котра
має унiверсальний характер: Мiф є в словах дана чудесна
особистiсна iсторiя,… розгорнуте магiчне iмя. Для всякоï
мiфологiï, за Лосевим, була неминучою фетишизацiя
однiєï iдеï. Спираючись на факти, якi розумiються
незаперечно, догматично, мiфологiя може призводити i до спотворення
особистоï та сусп. свiдомостi. Таким, напр., був
пролеткультiвський i раппiвський мiф про непотрiбнiсть мист-ва пролетарiю-
комунiсту, бо воно не можливе без генiальностi, а генiй це
нерiвнiсть, яка породжує експлуатацiю. Пiсля 2-оï свiт,
вiйни Н. частiше виступає як засiб для акцентування певноï
соц., iст., психол. ситуацiï за допомогою мiфол. паралелей.
Використовується сюжет Одiсеï (Зневага
J.Моравiа, Некiя Г.Носака), Iлiади (Касандра К.Вольф), Енеïди
(«Смерть Вергiлiя Г.Броха), Поширення Н. отримав у
пiслявоєннiй європ. драматургiï (Медея та Антiгона
Ж.Ануя, Електра Ж.Жiроду, Новий Сiзiф Р.Мерля, Сьогоднi ще зайде
сонце над Атлантидою»
K.Незвала, Йосип прекрасний Н.Хiкмета, Геркулес i Авгiєвi стайнi
Ф .Дюрренматта, Амфiтрiон та ‘Пандора» П.Халса). З 50-60-х
рр. неомiфол. тенденцiï сприяють розвитковi в латиноамер. л-рах
т.зв. магiчного реалiзму синтезу мiфологiï, iсторизму,
фольклоризму та соц. реалiзму:' Ж.Амаду Пастирi ночi,
А.Карпентьєр Царство земне, Г.Маркес Сто рокiв самотностi та
iн. Оригiнальним вираженням Н. в тв. Маркеса є складна
дiалектика життя i смертi, памятi i забуття, часу i простору. Типол.
наближенi до магiчного реалiзму такi тв,, як Залiзний театр груз,
письменника О.Чиладзе або Бiлий пароплав (Пiсля казки)», I понад
вiк триває день, Плаха Ч.Айтматова, Дiм нагорi та оповiдання
В.Шевчука. Неомiфол. тенденцiï досить часто сполучаються з
тяжiнням до нац. самоiдентифiкаиiï, до встановлення iст.-
етнiчнопо корiння, до усвiдомлення най. менталiтету: муа драми
Вагнера; Так казав Заратустра Нiцше; поеми свяшеника Л.Вердагера,
одного з основоположникiв Каталонського вiдродження, Атлантида (1877)
i Канiґо (1886) про мiфiчно- легендарне походження батькiвщини
поета; болг. роман-мiф Орфей-вiшiн П.Цонєва й мiстичний роман
П.Павлова Орфеïда (мiфiчний Орфей походив з Фракiï теренiв
сьогочас. Болгарiï). Серед особливостей поетики Н. можна
видiлити використання структури мiфу та обряду як вираз
циклiчноï концепцiï свiту: в кожному явищi сучасностi
просвiчує минуле й майбутнє. Худож. текст у структурi Н.
поєднується з мiфол. iнтерполяцiями, шо розширюють
картину зобра жуваного. Таким є сплетiння мiфол. героïв з
суч. дiйснiстю Пенсiльванiï 1947 в романi Апдайка Кентавр. У
Майстерi i Маргаритi М.Булгакова московський побут 20-х рр. XX ст.,
долi героïв поєднанi з євангельською iсторiєю
суду над Христом. Неомiфол. конструкцiï Кафки в романах
Процес», Замок», новелi Перетворення є єдиним
сплавом фантастики та реальностi, коли неймовiрне i безглузде
вiдбувається в буденних, обставинах, позбавлених будь-яких
романт. ефектiв. Метафора в його поет, фантазiï виступає
як реальнiсть, а не як притча чи порiвняння, набуває
властивостi мiфу. Iснує декiлька методiв вивчення впливу
мiфологiï на л-ру та мист-во. Представники європ. та амер.
ритуально-мiфол. школи (Н.Фрай) вважають мiф, шо зливається з
ритуалом i архетипом, вiчним джерелом мист-ва. Ними досягнуто значних
результатiв у вивченнi лiт. жанрiв, шо повязанi з ритуальними,
мiфолог, та фольклор, традицiями, в аналiзi суч. переосмислення
мiфiв. У рос. лiт-знавствi та фольклористицi ритуал i мiф звичайно
розглядаються не як вiчнi моделi мистецтва, а як рання лабораторiя
худож. образностi (С.Аверiнцев, М.Бахтiн, Ю.Лотман, .Мелетинський). В
Украïнi проблеми мiфологiзму i Н. вивчаються в аспектi трад.
сюжетики лiт-знавцями Чернiвецького ун-ту (А.Волков, А.Нямцу,
С.Абрамович, I.Зварич та iн.). Микола Нефьодов