IСТОРИЧНА ШКОЛА

КУЛЬТУРНО-IСТОРИЧНА ШКОЛА методологiчна школа у лiт-знавствi та мист-
знавствi, дуже поширена у Зх. вропi, США i словян, регiонi з сер. XIX
ст. Визначається також термiнами позитивiстська» та
соцiологiчна. Фiлос. основою школи є позитивiзм, шо визнає
лише досвiд, точнi методи вивчення фактiв у сф ерi природи,
соцiологiï, iсторiï та культури. Засновник школи франп.
фiлософ, теоретик л-ри та мист-ва Iпполiт Адольф Тен (1828-1893), який,
проте, на вiдмiну вiд фiлософiв-позитивiстiв, висунув iдею причинностi,
закономiрностi фактiв. Вiн спирався на iсторизм Й.-Г.Гердера, естетику
Г.Гегеля, концепцiï франц. iсторикiв Ф .Гiзо, О.Тьєррi,
Ф.Мiньє, якi розглядали розвиток iдеологiчних ф орм у звязку з
економiкою та класовою боротьбою. Найважливiшi принципи методологiï
школи було сформульовано Теном у Вступi» до Iсторiï
англiйськоï лiтератури, де автор висунув трiаду р а са , середовиш
е, момент, Уявляючи расу як групу народiв i окр. народи, Тен вважав, шо
ïм притаманнi iст. стiйкi фiзiологiчнi, психiчнi та соц.-побутовi
властивостi, якi впливають на мист-во (л-ра лат. народiв має клас,
характер, германських просякнута романтизмом). Середовиш е за Теном
географiчнi особливостi, полiт, обставини, стан умiв i в рядi зипадкiв
економiчнi умови, хоча вiн не усвiдомлював складноï
взаємодiï економiчних, полiт, та iдеологiчних факторiв,
надмiрно апелюючи до людськоï природи. З погляду порiвн. лiт-
знавства найцiкавiшим є поняття моменту», яке Тен трактував
як наявнiсть чи вiдсутнiсть традицiй у худож. творчостi, хоча вiн i не
створив методику порiвн. аналiзу подiбних i вiдмiнних явиш л-ри та мист-
ва. У гол. працях Iсторiя англiйськоï лiтератури» та Фiлософiя
мистецтва (1869) Тен широко застосовує практику порiвн, вивчення,
рiзнi типи синхронних та дiахронних зiставлень: сатири В.Теккерея й Д ж
.Свiфта, творчостi Маколея з франц. iсториками, А.Теннiсона з
гуманiстами Вiдродження, героïв В.Шекспiра, Теккерея з
мольєрiвським Тартюфом. Крит, оцiнюючи бiологiзовану та
психологiзовану соцiологiю Тена, суч. лiт-знавство бачить у його працях
дальший розвиток iст. методу, що лежить i в основi порiвн. аналiзу.
Методологiя Тена стає школою з допомогою його послiдовникiв.Франц.
учений ґ.Лансон (1857- 1934), вiдкидаючи спроби свого спiввiтчизника
наслiдувати фiзичнi формули, пiдкреслив значення порiвн. аналiзу. Ще
далi пiшов у цьому напрямку чiм iсторик л-ри та миствознавець Г.Гетнер
(1821-1882), автор шеститомовоï Iсторiï всезагальноï
лiтератури XVIII столiття». У працi встановлено взаємовпливи
та взаємодiï л-р Англiï, Ф ран ц iï i Нiмеччини;
лiт. процес вропи розглядається як явише всесвiтньоï л-ри.
Необхiднiсть поєднання методологiï Тена з засадами порiвн.
лiт-знавства та бiограф iчноï школи Ш.О.Сент-Бьова знайшла втiлення
у працях дан. критика та iсторика л-ри ґ.Брандеса (1842-90). У словян,
краïнах культ.-iст. школа отримала найбiльше поширення у теор.
концепцiях та дослiдженнях поль. позитивiзму. Тут передусiм вирiзнялась
дiяльнiсть лiт-знавця й теоретика мист- ва П.Хмельовського (1848-1904),
цього, за визначенням I.В.Ягича, пол. Бєлiнського. Вiн
погоджується з Тенiвською трiадою як способом пояснення л-ри.
Розглядаючи гол. чином поль. л- ру, вiн вдавався i до порiвн. аналiзу.
Такою є кн. Жiнки Мiикевича, Словацького i Красiньського (1873).
Найчастiше цi зiставлення обмежувалися рамками най. чи зх-європ.
л-ри. Активним прибiчником iст.-соцiологiчноï iнтерпретацiï
творiв л-ри та мист-ва в дусi Тена був поль. художник i критик
С.Вiткевич (1851-1915). Вiн розвивав гол. чином психол. тенденцiï
К.-i.ш.. Продуктивним у його книзi Мистецтва i критики у нас (1891)
є положення про необхiднiсть миствознавчого виходу за межi
традицiй ант. мист-ва, заклик вивчати мист-во чудового Сходу».
Вiткевича у його порiвн. характеристиках бiльше захоплювало виявлення
нац. самобутностi. До лiт-знавчого поль. позитивiзму»
приєднувалися Б.Прус (1847- 1912), автор Слова про позитивну
критику, художник А.Сиґетиньський (1850-1923), який, критикуючи
академiзм, виступав за демократичний живопис. Критик В.Бялоблоцький (1861-
1888) пiдкреслював необхiднiсть звязку л-ри та полiтики, вивчення лiт.
спадщини. Прийоми К.-i.ш. коригувалися порiвн. вивченням л-ри та
фольклору у дослiдженнях чес. компаративiста Ф.Вольмана (1888-1969)
Порiвняльна методологiя словянськоï словесностi (1936), Дух i
цiлiснiсть словянських л-р» (1948), Слов'янська спiльнiсть у
мовному та лiтературному вiдродженнi у словян (1958), Словянська iдея у
Шафарика i Шевченка» (1961). У Словаччинi впливу Тена зазнав поет,
прозаïк i критик С.Гурбан-Ваянський (1847-1916). Вiн видозмiнив
його фiлософiю мист-ва», надаючи вел. значення народностi та нац.
кореням мист- ва, а також рел. свiдомостi. У Болгарiï основи культ.-
iст. методологiï заклав акад. I.Д.Шишманов (1862-1928). Вiн
розвивав психо-соиiологiчнi аспекти К.-i.ш. Поширенню порiвн. лiт-
знавства сприяли працi Шишманова про болг.-рос. та болг.-укр. лiт.
вiдносини, про роль творчостi Т.Шевченка для болг. л-ри. Культ.-iст.
пiдхiд до лiт. явищ у поєднаннi з естет, аналiзом характерний для
автора Iсторiï новоï болгарськоï лiтератури Б.Пенева (1882-
1927), який також наголошував на значеннi субєктивних, психол.
факторiв творчостi, як i учень Шишманова та М.Драгоманова М.Арнаудов.
Значним представником К.-i.ш. був словен. дослiдник I.Приятель (1875-
1937). Вiн вивчав творчiсть словен. та рос. письменникiв у звязку з соц.-
iст. умовами та врахуванням свiт. лiт. процесу в працях Попередники та
iдейнi обгрунтовувачi росiйського реалiзму (1921) та Достоєвський
i Толстой» (1938). У рос. лiт-знавствi К.-i.ш. мала сусп-знавчий
характер i впритул пiдiйшла до порiвн.-iст. методу. Найбiльш послiдовним
ïï виразником був акад. .М.Пипiн (1833-1904), який залишив
величезну спадщину з iсторiï рос., словян, л-р, методологiï,
фольклористики, етнографiï, iсторiï сусп. думки. Вiн вважав
л-ру частиною сусп. iсторiï та заг. духов, культури. Пипiн виступив
пропагандистом вивчення давн. рос. л-ри, передумовою якого вважав
вивчення словян, л-р. Зближення рос. л- ри з л-рами Зх. вропи вiн вважав
неминучим.Iдеï Пипiна сприйняв акад. М.С.Тихонравов (1832-93), який
ше ранiше вiд Пипiна висловив думку про неможливiсть вивчення нов. рос.
л-ри поза всяким зв'язком з попереднiм лiт. розвитком, першим у
дослiдженнi рос. л-ри застосовув порiвн. метод, паралельнi екскурси в
iсторiю зх.-європ. л-ри. З культ.-iст. позицiй починав вивчення
л-ри та фольклору акад. О.Веселовський (1838-1906). Але методику Тена
вiн суттєво видозмiнив: поєднав культ.-iст. дослiдження л-ри
й фольклору з методикою мiфол. та порiвн.-iст. шкiл, подолав властиву
послiдовникам Тена недооцiнку специфiки л-ри. Киïвський проф. А.А.Ш
ахов (1850-1877) убачав головне завдання у дослiдженнi звязку лiт. типiв
з iст. обстановкою, шо ïх породила; A.I.Кирпичников (1845-1903)
пiдкреслював соцiологiчний характер тенiвськоï школи i
еволюцiонував, як i Веселовський до порiвн.-iст. лiт-знавства. Н а такiй
же позицiï стояв М.Н.Розанов (1858-1936). Представники iн. лiт-
знавчих шкiл у Р осiï, як Ф.I.Буслаєв, М.I.Сухомлинов, Д .М.Овсянико-
Куликовський, П.Н.Сакулiн також рiзною мiрою представляли К,-
1.ш. Рос. варiант ïï зазнав впливу iдей
B.Бєлiнського, який прагнув поєднувати iст. принцип
вивчення л-ри з естет. У лiт-знавствi та критицi Украïни
концепцiï К,-
C.ш. поширилися у 80-90 pp. XIX ст. Найпослiдовнiше вони виявилися у
крит. спадщинi В.П.Горленка (1853-1907), який отримав освiту у
Парижi. Сприйняту у Тена методологiю вiн виявив у рецензiях на Очерки
истории украинской литературы H.I.Петрова (1884) та дослiдження
В.Шенрока Ученические годы Гоголя (1887), вказуючи на недооцiнювання
впливу середовища. Тут намiтилась певна еволюцiя позитивiстськоï
та соцiологiчноï домiнанти тенiвськоï методологiï до
порiвн. аналiзу. Ця тенденцiя отримала найчiткiше втiлення у працях
М.П.Драгоманова (1841-1895). Сприйнявши iдею iст. нац. та соц.
зумовленностi л-ри, вiн у низцi .дослiджень (Словянськi переробки
Едiповоï iсторiï, 1874-91; Два украïнськi фабльо та
ïх джерела, 1886 та iн.) висунув iдею необхiдностi вивчення
взаємовпливiв усноï та книжковоï поезiï,
виявлення iнтернацiонального у най. укр. формi, шляхiв мiжнар.
звязкiв укр. народу. Порiвн. метод, на його думку, має великi
можливостi у розкриттi iнтернаи. змiсту свiт, культури та л-ри,
особливо в умовах, коли розвиток цивiлiзацiï сприяє
зближенню духов, завоювань народiв. Подiляючи принципи К.-i.ш.,
Н.П.Дашкевич (1852- 1908) застосував порiвн. аналiз для вивчення зх,-
європ. та словян, л-р. Такими є дослiдження Мировая
скорбь, мрачное миросозерцание и пессимизм в западноевропейской
поэзии нового времени» (1895), Несколько следов обшения южной
Руси с юго-славянами между прочим в думах (1904). У фольклориста,
етнографа та лiт- знавця М.I.Сумцова (1854-1922) поєднання
культ. - iст. та порiвн-iст. методологiï знайшло вираження у
працях про Шевченка, (.Франка, М.Старицького. Його Этюди об
A.C.Пушкине побудованi на зiставленнi вiршiв поета та укр. нар.
поезiï. Порiвн. метод у поєднаннi з рацiональними
положеннями тенiвськоï методологiï, сприйнятоï через
призму революцiйно-демократичноï естетики, утвердиться у лiт-
знавчих i криг, працях Франка. Прагнення до виходу за межi
Тенiвськоï трiади знайшло втiлення у роботах В.Н.Перетца (1870-
1935). Не заперечуючи ïï впливу на л-ру, вiн не є
прибiчником унiверсального» методу, а єдиний метод
замiнює серiєю окр. прийомiв, серед яких переважав
порiвн. пiдхiд. Такими є дослiдження Перетцем iст. звязкiв рос.
та укр. вiршевоï поезiï та пiснi XVI-XV111 ст., звязкiв
сюжетiв старовинних повiстей i апокрифiв з рос. казкою. Почасти вiн
використовував прийоми формального та бiографiчного аналiзу. К.-i.ш.
вже у своєму зародженнi мiстила передумови порiвн. лiт-
знавства. Представники школи пiсля поширення ïï iдей у
краïнах європ. регiону розширили звязки зi школою порiвн.-
iст. лiт-знавства, шо розвивалася паралельно, запозичивши у неï
та самостiйно розвиваючи методику порiвн. аналiзу. Послiдовники
тенiвськоï трiади використовували порiвняння синхронних i
дiахронних лiт. явиш, розширили регiональнi кордони ïх
взаємодiï. Зрошення принципiв цих двох найважливiших лiт-
знавчих шкiл XIX ст. бiльш iнтенсивно вiдбувалося у словян,
краïнах. Микола Нефьодов