КАНЦОНА, КАНСОНА

КАНЦОНА, КАНСОНА (iтал .canzone пiсня) форма європ. лiр.
поезiï з жанр, ознаками любовноï пiснi. К. генетично пов'язана
з нар. хороводом, а саме з рухом його учасникiв (пiвкола, повернення,
повне коло). Заг. кiлькiсть клас. К. 5-7 багатовiрш. ст роф , крiм
останньоï, скороченоï, яка мiстить у собi звернення до
адресата або автор, висновок. Кожна строфа складається з двох
частин висхiдноï (iтал. fronte чоло), яка в свою чергу
роздiляється на два кроки (iтал. piedi) та нисхiдноï (iтал.
coda хвiст), довшоï, нiж попередня. Всi строфи характеризуються
однаковою структурою: iзометризмом, врегульованим чергуванням довгих та
коротких рядкiв, а також порядком римування (iнколи наскрiзного).
Iснують i неклас. К. напр., К. iтал. поета XIII ст. Г. дАрецао написанi
на cyca теми, «Героïчнi канцони iтал. поета XVI-XVII ст. Г. К
‘ябрери є за жанр, ознаками одам и (пiндарiвськими), вiрш
укр. поета ХIХ-ХХ ст. В.Самiйленка Каниона 2. Сестина* («Вже хмари
не такi густi й холоднi,..) входить поряд з сонетам и та канцонеттою у
цикл Весна, написаний бiлою (неримованою) секстиною-, К. (цикл)
М.Гумiльова або Canzone» I.Анненського (рос. поетiв XX ст.) є
такими лише за автор, назвою. Формується К. в лiрицi cep-вiч.
трубадурiв, розповсюджується в Прованс, поезiï (Бернарта де
Вентадорн, XII ст.; Бертран де Борн, ХII-ХIП ст.), в iтал. (Данте
Алiг'єрi, XIII-XIV ст.; Г.Гвiнiшллi, Дж.Боккаччо. XIV ст.), в iсп.
(Л.Гонгора, XV1-XVII ст.). в роман, л-рах взагалi. Стилiзованi К. ство
рюють А. Шлегель, Ф . Рюккерт, I. Цедлiц (Нiмеччина), В.Брюсов,
М.Кузмiн, I.Сєвєрянiн, Вяч. Iванов, А.Туфанов (Росiя),
Б.Балашшi (Угорщина). Невел. К. отримала назву канцонетта (П.Роллi,
Т.Круделi Iталiя, XVIII ст.). Часто зустрiчаються цикли К., нерiдко К.
разом з iн. жанр, та строфiчними формами утворюють поет. зб. (напр.,
Канцоньєре» iтал. поета XIV ст. Ф . Петрарки). Борис Ьанюк