Октава

ОКТАВА {iтал. «вiсiм) тверда строфа, шо складається з 8
вiршiв (октет), iз системою римування: abababcc. Останнi 2 вiршi, шо
обєднанi сумiжною римою, є ознакою формальноï
закiнченостi О. Крiм того, цi вiршi можуть закiнчувати тему, шо
розгортається у попереднiх вiршах, чи мiстити автор, резюме.
Переважно використовується у вел. епiч. жанрах, але також як
тверда форма окр. вiрш. тв. Прикладом О. може слугувати унiкальна
пушкiнська О. про О. (поч. поеми Домик в Коломне). , склалася в
Iталiï в нар. поезiï, а з XIII ст. унормувалися два
ïï рiзновиди: 1) сицилiанська октава, чи сииилiанй (abababab);
2) тосканська октава», чи О. у суч. розумiннi цього термiну;
остання виникла з дистихiв риспетто (ab ab ab … сс). З XIV ст.
утверджується в iтал. епiч. поезiï т.зв. героïчна»
О. (поеми /I.Арiосто Несамовитий Рсианд (1516-32) i Т.Тассо Визволений
русалим» (1574-75), хоча О. писались i комiч. поеми (напр., Л.
де'Медiан XV ст. Ненга з Берберiно), i iдилiчнi поеми (напр.,
А.Полiцiано XV ст. Станси на турнiр»). У XVI ст. iтал. О.
освоюється iсп. (А.Ерсiлья- i-Суньiга), порт. (С.Мiранда,
Л.Камоенс), франц. (К.Маро) поетами. Призабута в перiод класицизму, .
стає вельми поширеною в л-рi романтизму (А.Шамiссо присвята до
Петера Шлемiля, Дж.Г.Байрон Брино. Дон Жуан тошо). Гнучкi структурнi
можливостi О. дозволяють пристосувати ïï до рiзних най. лiт.
традицiй (напр., поема в октавах швед, поета XVII-XVIII ст. ґ.Дальшерна
Королiвський скальд). Створюються, окрiм iтал. героïчноï О.,
англ. iронiчна i нiм. лiрична. До словян, л-р О. прийшла через переклади
Визволеного русалима Тассо вел. нац. поетами. У Польщi такий переклад
виконав Я.Кохановський. У Дубровнiку I.Гундулич. Уривок з
цiєï поеми переклав i О.Пушкiн. Пiсля перекладу
Я.Кохановського О. мiцно закорiнилася в поль. поезiï, iнколи в
лiрицi, та переважно, починаючи з бароко та Просвiтництва, в вел, лiро-
епiч. жанрах: iроь-героïчна поема Мишеïда (1775) та
Монахомахiя (1778) I.Красицького, iст.-фiлос. поема Беньовський»
(1841) Ю.Словацького, фiлос. поема Ц.Норвiда Ассунта (1870), реалiст,
епопея М.Конопнииькоï Пан Бальцер у Бразилiï». В новiтнiй
поль. поезiï О. зустрiчається досить рiдко. У сх-словян. л-
рах вперше iмiтував iтал. О. Ф.Прокопович у вiрш, посланнi до
Д.Кантемiра Незнаю, хто ти, пророче рогатий… (1730). Пiсля цього
О. була практично забута i вiдроджена в ïï нiм.
модифiкацiï лише на поч. XIX ст. В.Жуковським (присвята до вiльного
перекладу Дванадцяти сплячих дiв… Й.В.Гьоте) i в декотрих елегiях.
Пiзнiше I.Козлов i С.Шевирьов вiдтворюють iтал. О. при перекладi вiрш,
уривкiв iз Тассо. Англ.» варiант О. вживав О.Пушкiн пiд впливом
Г.Байрона i Б.Корнуола. Використовують . М.Лєрмонтов, О.К.Толстой,
М.Огарьов, А.Майков, А.Фет, I.Тургенев, Ап.Григор'єв, К.Бальмонт
та iн. Мiцно закорiнилася О. в укр. поезiï. Крiм Ф .Прокоповича, до
О. зверталися П.Кулiш,
1.Франко, Леся Украïнка, В.Самiйленко, М.Вороний, М.Рильський,
Ю.Клен, Б.Кравцiв, М.Бажан, А.Малишко, Т.Коломiєць. Поряд з О.
- окр. вiршами (напр., Украïна , Ти звеш мене й на голос милий
твiй… О.Самiйленка), iснують цикли (Карпатськi октави
М.Рильського) та поеми, шо написанi О. (В альбом О.Олеся,
Чумаки» Рильського, Проклятi роки Ю.Клена, Клич вождя М.Бажана):
Якась смутна i невесела осiнь Зiйшла, мов помаранча золота, Нал
Києвом, i олив'янi оси Дзижчали i спiвали з-за моста. Де вiтер
розплiтав березам коси I цiлував в розтуленi уста. (О спогади терпкi
i непотрiбнi Про тi роки жорстокi i безхлiбнi}. Юрiй Клен При
перекладах i в оригiнальних О. сх - словян. поети використовують
вiдповiдний первiсному iтал. одинадцятискладнику 5-стоповий, рiдше
(пiд франц. впливом) 6-стоповий ямб (О.Пушкiн Осiнь (Уривок)».
На вiдмiну вiд iтал. в рос. О. звичайно зберiгається правило
альтернансу, причому, не тiльки в сер. окр. строф, але й iнодi на
ïх межi; проте це правило не канонiзується. В рос.
октавiанi є випадки екпериментаторства. В.Одоєвський у
поемi Васильково, дотримуючись правила альтернансу, заримував лише
останнi 2 вiршi, В.Кюхельбекер у Двобоï Гомера i Давида ввiв
замiсть жiночих дактилiчнi клаузули, а в Семи сплячих рядках вкоротив
О. на 1 вiрш; 4-стоповим ямбом написано О. М.Огарьова Гумор.
Спорiдненою з О. є спенсерова строфа, шо використовується
не тiльки в перекладах, але i в оригiнальнiй поезiï (напр.,
М.Кузмiн XX ст.). Борис Iванюк