Iдея

IДЕЯ в худож. тв. ставлення автора до худож. теми (напр., революцiю
можна оспiвувати або ж проклинати). I. виступає тим самим як
частина змiсту тв., поряд з темою та проблемою. Поняття I. прийшло в лiт-
знавство з ант. фiлософiï (Демокрiт, Платон), але ще в часи
Арiстотеля не було визначальним. Значення його зростає в епоху
пiзньогеллiнiстичного платонiзму, шо вчив читати пiдтексти мiж рядками
(напр., «екзегеза» Фiлона Александрiйського). Але остаточно
‘iдейний пiдхiд до л-ри запанував в епоху христ. спiритуалiзму (Сер-
вiччя), й був закрiплений ренесансним неоплатонiзмом. Це
утримується навiть в теорiï класицизму, котрий намагався
вiдродити красне письменство. А в епоху просвiтницькоï критики,
паралельно з розвитком романних форм, насичених iнтелектуалiзмом, аналiз
iд. змiсту тв. стає немов би самодостатнiм. Остаточно
канонiзується такий пiдхiд пiсля трiумфу фiлософiï
Г.В.Ф.Гегеля на поч. XIX ст., котра дала поняттю I. незаперечний статус.
Критика XIX ст. остаточно закрiпила за аналiзом I. першорядне значення.
Звiдси пильна увага до iдеолог, моментiв у ангажованих митцiв та
критикiв XX ст., як у вiльних, так i в тоталiтарних сусп-вах. Проте в
культурi модерну i формалiстських наук.-крит. школах вiдновлюється
розумiння I. як паралiт.», позаестет. чинника. Iн. словами, аналiз
I. в лiт. тв. не є обовязковою умовою. Але для значноï
частини читачiв та критикiв вiн зберiгає свою першорядну вагу, i
не є чимось ненаук. все залежить вiд методологiï, яку обрав
дослiдник. Семей А брамович