ФIЛООРIНТАЛIЗМ, ОРIНТАЛIЗМ
ФIЛООРIНТАЛIЗМ, ОРIНТАЛIЗМ (вiд. лат. оrientalis схiдний) найпоширенiшийвил екзотизму в культурi, зокрема, в л-рi, європ. регiону:
зацiкавлення життям i культурою ex., точнiше аа народiв. Термiн виник у
XVIII ст., саме ж явише Ф. постало ще в античностi. Це було зацiкавлення
Бл. Сх. (сх. Середземноморя). У пiзнiшi часи переважно арабами (в т.ч.
маврами), персами, iндiйцями, китайцями, японцями. Амплiтуда видiв i
форм рецепцiï дуже широка. Охоплює всi можливi ïï
рiзновиди вiд найпасивнiших просте ознайомлення (iнформацiя) до
активного розмаïтого вiдбиття та закорiнення аз. культур на всiх
свiтоглядних i худож. рiвнях Ф. мав мiсце вже в античностi. Адже
основоположна для цiлоï вропи давн-грец. культура вiд
започаткування засвоювала набуток давнiшiх вiд неï культур Бл.Сх. В
той же час греки ставилися до всiх негеллiнських народiв (крiм римлян)
як до варварiв. Проте сх. впливи тривали. В добу геллiнiзму (III ст.
н.е.), пiд впливом культур Мал. Азiï (Фрiгiï. Карiï,
Мiзiï) в грец. риторицi формується пишномов. стиль азiанiзму.
Значну популярнiсть, надто за часiв Рим. iмперiï, здобули бл-сх.
рел. культи. Величезний резонанс дiстала Бiблiя. Було зламано ант. тип
красного письменства. Виникла нова словеснiсть, сила нов. жанрiв.
Зацiкавлення внутр. людиною в синтезi з ант. засновками утворює
власне європ. л-ру. Новi європ. л-ри весь час мали то
сильнiшi, то слабшi, але сталi контактнi звязки з Орiєнтом, шо
посилилися за часiв хрестових походiв. Зароджується наук, сх.-
знавство, батьком якого звуть Францiска Ассiзького (1181-1226). Час вiд
часу зявлялися переклали. Кiлькадесят разiв перекладувано Панчатантру
Зокрема, 1081 було перекладено ïï араб, версiю Калiла i Дiмна
на грец. мову Iсторiя Стефанiта та Iхнiлата. З грец. тексту був
зроблений слов'ян, переклад. На поч. XVII ст. перекладач гетьмана
Станiслава Жолкевського виконує перший у вропi переклад перс,
поеми Саадi Тулiстан (Сад троянд). Пiд впливом арабо-мавританськоï
поезiï ХI-ХIII ст. склалася європ. лицарська лiрика (прованс.
поезiя трубадурiв) За доби Вiдродження зi сх. л-ри (Панчатантра, Тисяча
й одна нiч») було запозичено й у подальшому використовувано
архiтектонiчний прийом обрамлення: Декамерон» Дж.Боккаччо,
Пентамерон Дж.Базiле (кн. пятидесяти казок, якi оповiдаються протягом
пяти днiв), Гептамерон Маргарита Наварськоï. В Дон Кiхотi М. де
Сервантеса є вставнi орiєнтальнi новели. Сх. образи та
тематика зустрiчаються в трагедiï iтал. (Солiман 1619, Р.Бонарелi)
та англ. (Мальтiйський єврей Х.Марло. Отелло» В.Шекспiра).
Шекспiр з гуманiстичних позицiï зробив саме мавра втiленням
свiтлого начала, протиставляючи йому пiдлого бiлого венецiйия Яго.
Цiкавим епiзодом була дiяльнiсть iталiйця П. делла Валле (1586-1652),
який мандрував по Бл. та Сер. Сх., збираючи рукописи та копiï сх.
написiв. У Дружнiх листах (1650) вiн уперше в нов. вропi дав описи
руïн Вавилону та Персеполю, навiв зразки давн-перс. клинопису..
Дуже багатоманiтне зацiкавлення Орiєнтом у XVIII ст. На сх.
матерiалi розвязується твор. завдання не лише в л-рi та мист-вi,
але й у галузях сусп. думки. Перськi листи (1721) III.Л. де
Монтескє започатковують просвiтницький класицизм. Тут у формi
листування персiв Узбека та Рiкi зiставлено минувшину, сучаснiсть i
майбуття Азiï та вропи. Вершинним досягненням просвiтницького
класицизму стала фiлос. трагедiя Вольтера «Фанатизм, або Пророк
Магомет» (1740). Спираючись на досвiд цих двох франц. письменникiв,
I.Крилов використовує в Каïбi» (1792) форму
орiєнтальноï повiстi для сатири. Поль, франкомов. письменник
Ян Потоцький у романi Рукопис, що знайдено у Сарагосi» (1804)
використовує засаду повiстi-шухлядки» (прийом запозичено з
«Тисяча й однiєï ночi) й елементи фантастики та пригод
для пародiювання готичного роману жахiв. У рамках стилю рококо
започатковується стабiльна зацiкавленiсть кит. темою (згодом япон.
тошо), доXXст. включно визначило iнтерес до асиметрiï екзотичного
психологiзму, зокрема в франц. л-рi. У тому ж XVIH ст. розгортаються
орiєнталiстичнi студiï та перекладання клас. тв. сх. л-ри. Цi
розвiдки та переклади не лише розширювали культ, видноколо
європейцiв, але й безпосередньо впливали на лiт. процес. Як
приклади багатоманiтнi впливи франц. галланiвського перекладу Тисяча й
однiєï ночi або вага нiм. перекладiв Г. фон Пургшталя одного
з гол. джерел Захiдно-схiдного дивана Й.В.Гьоте. Цей тв. генiального
поета є справжнiм худож. синтезом європ. i аз. класики. Мету
тв. сформулював автор: Поет розглядає себе як мандрiвника. Ось вiн
вже прибув на Сх. Вiн захоплено спостерiгає побут, звичаï,
предмети, вивчає рел. уявлення та переконання, вiн навiть не
вiдкидає пiдозри в тому, шо вiн сам мусульманин. Гьоте
закидає Зх. неувагу до сх. культури, наголошує на потребi
зiставлення з нею європ. культури: Мiй намiр у тому, щоб радiсно
повязати Зх. i Сх., минуле з суч.. перс, з нiм.. збагнути ïхнi
побут i образ мислення в ïï взаємозвязках, зрозумiти
одне за допомогою iн. Поет засвоює худож. досвiд Сх., передусiм
Гафiза (Вольтера Сходу, за виразом Гьоте), Фiрдоусi. Саадi,
переробляє коранiчнi та iст. мотиви (напр., Тiмур як втiлення зла
свiту). У Зх.-Сх. диванi 235 окр. поезiй, шо являють органiчне
єднання двох вел. культ, свiтiв. Цей нiм-мов. сплав втiлює
так важливу для Гьоте концепцiю свiтовоï лiтератури. З усiх лiт.
напрямiв Ф. найбiльше важив для романтизму, як у теорiï(Ф.Шлегель), такi в худож. практицi: Дж.Колдрiдж Кубла хан (1798),
С.Саутi Талаб руйнiвник (1800), Прокляття Кехаби (1810), Дж.Н.ґ.Байрон,
В.Скотт. В.Iрвiнг зб. Альгамбра, В.Гюго. А.Мiцкевич поема Фарiс,
Кримськi сонети, Ю.Словацький поема Батько зачумлених, О.Пушкiн,
О.Марлiнський, М.Лєрмонтов. Через посередництво Пушкiна увiйшла
сх. тема в чес. л- ру: пiд впливом Бахчисарайського фонтану»
написана поема В.Галека Мейрiма та Гусейн (1859). Орiєнт вабив
романтикiв незвичайнiстю природи, побуту, свiтосприймання, можливiстю
змальовувати незвичнi особистостi й протиставити Зх. людину Сх. (часто
перевагу вiддавалося Сх.. напр, образ султана Саладина в романi Скотта
Талiсман). У романт. тв. на сх. тематику спостерiгається сильний,
але досить умовний екзотичний колорит: ознаки природи й побуту тих
краïн, шо сприймалися як орiєнтальнi, не розрiзнялися,
взаємно накладалися. Прикладом може слугувати балада Гюго Мазепа.
ïï включено до поет. зб. Les orientales» лiро-епiч.
поезiй на араб., тур., албан., грец., мавританську тематику. У такому
орiєнтально-екзотичному контекстi сприйнято Украïну, та-
ïï гетьмана. Гюго цiкавить не достеменнiсть оповiдi про iст.
подiï, але можливiсть на екзотичному матерiалi змалювати образ най.
героя; не вiрогiднiсть реалiй, але умовно-романт. колорит. Нова хвиля
зацiкавлення Орiєнтом повязана з неоромантизмом (в Англiï
Р.Л.Стiвенсон, А.Конан Дойл, Дж.Конрад, у Польщi Г.Сенкевич, угрупування
Молода Польща:
A.Ланге, Т.Мiцiньський, Б.Десьман). Найбiльше проблема спiввiдношення
зах.-європ. i азiй. менталiтету займає Дж.Р.Кiплiнга. Вiн
трактує и як непорушнiсть протистояння (Балада про Захiд i
Схiд), доводить непохитнiсть твердження про колонiзаторський та
культуртрегерський «тягар бiлоï людини. Орiєнтальнi
складники з того часу й дотепер посiдають значне мiсце в тв. таких
популярних жанрiв, як роман подорожей, iсторичний, яригоанииький,
колонiальний, екзотичний, почасти детективнi романи. (Це
стосується й вiдповiдних кiнематографiчних жанрiв). У деяких
випадках звернення до сх. тематики пояснюється бiографiчними,
часом похмурими, причинами. Поява в поль. л-рi казах, теми романт.
поеми Густава Зелiньського ‘Киргиз спричинена його засланням у
кiн. 30-х на поч. 40-х рр. XIX ст. в казах, степи, так само як поет,
i малярське вiдображення людей i природи Казахстану Т.Шевченком.
Подiбнi причини написання поль. позитивiстом В.Сєрошевським
оповiдань i наук, розвiдок з життя чукчiв, якутiв, китайцiв,
корейцiв. Багатобарвнi прояви Ф. в євроа i амер. л-рi XX ст.:
проза Х.Я.Борхеса, ‘ Прочанство в краïну Сходу та
«Зiддгарта Г.Гессе, Суграсоняшника» глави амер. бiтникiв
А.ґiнзберга, кн. есе А.Камю «Виворiт i лицьовий бiк,
вортеинзм Е.Паунда. «Листи в давнiй Китай Г.Розендорфера;
творчiсть багатьох рос. поетiв: Д.Мережковського,
B.Брюсова, М.Гумiльова, С.сенiна, А.Ахматовоï, О.Мандельштама,
М.Тихонова, I.Сельвiнського, Б.Пастернака, О. Берлiнського та iн.
Контактуючи зi Сх.. європ. л-ри засвоïли не тiльки
вiдповiдну тематику, сюжетику, композицiйнi структури, але й певнi
строфiчнi форми: газель, пантун, рубаï, танку тощо. В
Украïнi з геополiт. та iст. причин Сх. практ. iдентифiкувався зi
степовими тюрк, народами: хозарами печенiгами половцями, найбiльш iз
татарами та заморськими турками. В фольклорi та л-рi з прадавн. часiв
вiдображено укр.-тюрк. контакти (здебiльшого, але не виключно,
збройнi): лiтописи киïв, часiв, Слово о полку Iгоревiм,
оповiдання про битву на Калцi та про руïну Києва в Галицько-
Волинському лiтописi, перекладне (зх. походження) «Оповiдання
про iндiйське царство, думи та iст. пiснi, лист запорожцiв турецькому
султановi Ахмету III. Досить широко, рiзноманiтно й рiзножанр. тат.-
тур. тематика репрезентована в нов. укр. л-рi: «Запорожець за
Дунаєм П.Гулака-Артемовського, Iван Пiдкова» Шевченка,
низка спiвомовок С.Руданського, Захар Беркут I.Франка, Пiд
мiнаретами» М.Коцюбинського. Неодноразово зверталися митцi до
образу Роксолани (поема Л.Забашти, романи О.Назарука й
П.Загребельного, опера В.Сiчинського, телесерiал) та Марусi
Богуславки (тв. О.Стороженка, П.Кулiша, I.Нечуя-Левииького,
М.Старицького, балет А.Свєшнiкова). Далеко за межi тюрк,
краïн виходять сх.-знавчi iнтереси I.Франка. Вiн за нiм. та
англ. посередництвом перекладає памятки давн-iнд. л-ри: епiзоди
з Магабгарати» та з т.зв. луран (невел. епiч. поем), зi зб.
повчальних бесiд Сутта-Никата, з Панчатантри. Дослiджує та
перекладає вавiлонськi та давн-гебр. гiмни, молитви, поеми.
Йому належать переробки казок з араб. зб. Тисяча й одна нiч». У
араб.-перс, свiт заглибився А.Кримський як вчений-сх-знавець i поет
(зб. Пальмове гiлля), Укр. лiт. досвiд добре демонструє
специфiчнiсть Ф. совєтськоï л-ри. З од. боку, поширення
твор. виднокола на життя народiв Сер. Азiï, яке практично ранiше
не зображувано укр. письменством. З iн. вузька комунiстична
запрограмованiсть. Оприлюднюються тв., в яких вихваляються сой.
перетворення в Узбекистанi Каракол» (1929) В.Гжииького та Роман
Мiжгiря (1931) I.Ле. Далi друкуються рiзножанр. тв. про рев. боротьбу
та соцiалiстичне будiвництво: Тургайський сокiл О.Десняка,
поезiï М.Рильського, П.Тичини, М.Терешенка, М.Бажана, В.Мисика,
Т.Масенка, За ширмою Б.Антоненка-Давидовича, тв. про рад. Туркменiю
А.Турчинськоï тошо. До цього можна додати Монгольськi
оповiдання» Г.Шкурупiя. Унiкальним феноменом була дiяльнiсть
слiпого письменника, фольклориста та музиканта укр. походження
В.рошенка (1889-1952), шо писав на япон., есперанто, рос. мовах. Вiн
1914-23 жив у Японiï, Таïландi, Бiрмi, Iндiï,
Китаï, спiлкувався з Р.Тагором i Лу Сiнем. 1934-45 працював у
Туркменiï де створив турк. шрифт для слiпих. Худож. тв. рошенка
вiршi, оповiдання, нариси, переважно на ялон., бiрман., кит.,
чукотську тематику. В Шаховiй триходiвш», за автор, визначенням
нарисi з життя чукчiв, вiн розповiв про жахи, якi принесла народовi
далекоï пн. совєтська влада.Заздалегiдь визначена полiт,
мета зумовлює звернення до рад. Сер. Азiï зах.-словян,
письменникiв комунiстичноï налаштованостi; напр., зб. дорожнiх
нарисiв Ю.Фучiка У краïнi, де наше завтра вже вчорашнiй день
(1931), або роман поль. письменника Бруно Ясеньського Людина
мiняє шкiру» (1932-33). У європ. музицi Ф.
реалiзується в першу чергу на рiвнi оперних лiбретто, але часто
з використанням оригiнального сх. мелосу, ладiв, ритмiки,
iнструментовки, започаткований вже в XVIII ст. Одним з перших
звернень до Орiєнту була опера В.А.Моиарта Викрадення зг
сералю» (1782), лiбрето Г.Стефанi за пєсою Х.Б.Брешнера
Бельмонт i Констаниiя. Варто теж згадати Турецький марш Моцарта,
оперу Дж.Вердi Аïда (1871). Ретельно вивчав i вiдповiдно
використовував япон. нар. пiснi та мелодiï Дж.Пуччiиi в оперi
Чiо- Чiо-сан (за драмою амер. письменника Д.Беласко Гейша). Надто
сильно Ф. позначився в рос. музицi, бо Росiя в геополiт. розумiннi
щiльнiше вiд iн. європ. краïн повязана з Азiєю.
Досить згадати використання сх. мелосу в Русланi та Людмилi М.ґлiнки,
Шсхерезадi та романсах М.Римського-Корсакова, «Половецькi танцi
з Князя Iгора О.Боролiна, оперу Наль i Дамаянгi, музику до поеми
Пушкiна Бахчисарайський фонтан», балет Нiч у гиптi, Схiдне»
для квартета А.Аренського, «Бахчисарайський фонтан
Б.Асафьєва, Червона квiтка Р.Глiера. Сх. тематику, мелос,
ритмiку використовують масовi муз. жанри. Англ, композитор А.Салiвен
створив оперету на япон. сюжет Мiкадо (1885). Пiл впливом
цiєï оперети С.Джонс написав свою Гейшу (1896). Данину Ф.
Джоне вiддав i в Перськiй принцесi (1909). До сх. матерiалу
зверталася й вiденська оперета-. Роза Стамбула (1916) Лео Фаля,
Баядера (1921) I.Кальмана. У 1920-50 рр. популярними були джазовi
обробки кит., япон., iнд., араб, мелосу та ритмiки, часом зi
звуконаслiдуванням сх. iнструментiв. Сх. мист-во мало вплив на
європ. театр i драматургiю. Б.Брехт захоплювався кит.
фiлософiєю та поезiєю i запровадив у своïй творчостi
одивнення та зонти, цiлеспрямовано наслiдував технiку кит. театру,
переробив старовинну кит. пєсу Добра людина з Сичуанi. Досвiд
театру iндонезiйського острова Балi був використаний франц.
письменником i режисером А.Арто (1896-1948) у його спробах створення
сакралiзованого театру. З сер. XIX ст. поглиблюється наук,
зацiкавлення культурою Сх. Зокрема розвивається сх.-знавча
етнографiя та фольклористика. Нiм дослiдник Т.Бенфей перекладом
Панчатантри та вступною статтею про цю памятку (1859) започаткував
дуже впливову того часу мiграцiйну школу в порiвняльнiй
фольклористицi. Виникає намагання зануритися у сх. (переважно
iнд., кит., япон.) рел.-фiлос. вчення, застосувати ïх в
життiЗх.: амер. лiт.-фiлос. рух трансценденталiзм 1830-60-х рр.
(Р.У.Емерсон, Г.Д.Торо, Дж.Рiплi. Т.Паркер та iн.); теософiя
О.Блаватськоï, шо склалася пiд впливом iндуïзму та буддизму
(гол. тв.: дорожнi iст.-етнографiчнi нариси 3 печер i нетрiв
Iндостану 1883, Таємна доктрина 1888); закорiнена в культурi
Iндiï Тiбету малярська, письменницька, громадська дiяльнiсть
М.Рерiха; листування Л.Толстого з Махатмою Гандi; вплив даосизму та
дзен-буддизму на амер. прозаïка Дж.Д.Селiнджера, який пiд цим
впливом навiть покинув письменницьку дiяльнiсть; захоплення
маоïстськими iдеями культ, революцiï франц.
екзистенцiалiстiв (насамперед Ж.П.Сартра). Анатолiй Волков
