Емблематика

ЕМБЛЕМАТИКА (нiм. Emblematum) вчення про значення емблем у л-рi, мист-вi i, в ширшому розумiннi, в рiзноманiтних знакових системах. Повязане з поняттям емблема (вiд rpeu. emblema вставка, шо трактується як зрима метафора, в якiй слово i зображення вступають у складну смислову взаємодiю). За допомогою Е. абстрактнi поняття стають наочними. Вже в епоху античностi були зображення, шо символiзували iдеï якостi, цноти, правосуддя, рел. iстини i полiт.засади. Як наука Е. одержала розвиток з поч. XVI ст. i була тiсно повязана з худож. культурою маньєризму i бароко, з принципами барочного метафоризму. Засновником Е. вважається iталiєць Андреа Альчатi (1492- 1550), який видав книгу емблем 1531 p. (Emblematur liber»), шо витримала понад 150 видань рiзними мовами. Е. у нiй була представлена у зображеннях, девiзах i коментарях. Зображено було рiзноманiтнi предмети, явиша природи, мiфол., бiбл., iст. сцени та образи. Девiзи розкривали ïх змiст, але не вичерпували повного значення, шо було уточнене в коментарях. У XVII ст. позначається рiзниця у використаннi Е. в рiзних словесних мист-вах. В образотвор. мист-вi вона змикалась з геральдикою, служила декоративнiй метi в оздобленнi палацiв, виробiв прикладного мист- ва. В поезiï та проповiдi емблематичне мислення набуває iнтенсивного розвитку в епоху європ. бароковоï культури, особиво у шкiльнiй драмi з ïï дидактичним характером. Видатним теоретиком цього жанру був iєзуïт Якоб Масенiус, який видав у Кьольнi у 1650 книгу Зерцало зображення окультноï iстини. Вiн вказав на метафоричнiсть i багатозначнiсть Е. (напр., круг небесного сонця може означати моральну чистоту людини, христ. Церкву, знання божественного). Робота Масенiуса стала добре вiдомою в Польщi, Украïнi та Росiï. Е. стає в епоху бароко виявленням вельми поширеного стилю. Визначний поет поль. бароко З.Морштин (1620-1693) звертався до Е. божественного i земного кохання у витончених мадригалах, скаргах, жартах. До сер. XVII ст. цiкавiсть до Е. намiтилась в Украïнi i Бiлорусi. Пiïтики i риторики Києво- Могилянськоï академiï, що використовують працi Ж.Скалiгера й Масенiуса, розглядають Е. у роздiлах Зображення», Прикраса, Вимисел i вченнi про тропи. Укр. письменник i иерк. дiяч Iоаннiкiй Галятовський (помер 1688) у трактатi Наука албо способ зложення казаня (Киïв, 1659) наставляв: …треба читати книги в зверох, птахах, гадах, рыбах, деревах, зелах, каменях и розмаитых водах… уважати их натуру, власности и скугки и тое собе нотовати и апплековати до своей речи. Перелiченим предметам надавалось алегоричне тлумачення. В Украïнi розповсюджуються гербовi вiршi, шо приєднуються до емблематичноï поезiï. Вони алегорично тлумачать змiст гербiв вельможних укр. родiв. Через представникiв укр. та бiлор. культури естетика церк. i емблематичного бароко проникає до Москви, де знаходить вiдображення в урочистiй i дидактичнiй поезiï Симеона Полоцького (1629-1680). Дослiдники його стилю вiдзначали: …вiн нiколи не дорожив правдоподiбнiстю створеного ним свiту речей. Iстина лежить для нього за межами цього свiту. Рiч сама по собi нiщо. Рiч тiльки форма, в якiй людина споглядає iстину, тiльки знак», гiєроглiфiк iстини (I.П.рьомiн). В традицiï вiршiв Полоцького спрацював його учень Сiльвестр Медведев (1641-1691), точнi переклади котрого лат. священних книг високо цiнувались в Украïнi. Пiд впливом укр.-поль. традицiï в Росiï в 2-й пол. XVII ст. поширилися гербовi вiршi, метафоризованi описи окр. гербiв у рiзних аспектах. Найлопулярнiшою в церк,- панегiричнiй поезiï була тема державного орла. Е. i алегорика петровського часу проявили себе в шкiльнiй драмi, в яку вже вриваються тогочаснi справи i подiï. Зразком петровського бароко є алегорична шкiльна драма Слава сумна» (1725), шо прославляє Петра I i оплакує його смерть. В нiй виступають такi фiгури як Фортуна, Iстина, Мужнiсть, Вiчнiсть, а також персонiфiкацiï Персiï, Полонiï та Швецiï. Однак, на першому планi барочний мотив марностi i минучостi буття (Vanitas»), шо отримує свiй вияв в Е. Тут i образи швидко опадаючоï квiтки, мильноï бульки, черепа. Протягом XVIII ст. чотири рази видавався дидактико-емблематичний тв. Ифiка Iерополiтика, или Фiлософiя Нравоучительная (Киïв, 1712). Для постiйного реквiзиту Е. в Росiï значну ролю вiдiграли емблематичнi зб. Девiзи i емблеми де ла Фея i Символи i емблемата» (1705), що мiстили в собi вiдповiдно 711 та 840 емблем (в рос. перекладi: Емблемы и символы. Изд. Нестора Максимовича-Амбодика. СПб., 1788 i 1809-1911). Вони були джерелами мотивiв для оформлення офiцiйних урочистостей, примiщень палацiв, засвоювались нар. худож. ремеслами. Е. в прозi i драмi петровського часу i галантнiй поезiï В.Тредiаковського та М.Ломоносова сприяла втiленню кодексу любовного поводження i полiтесу. Цьому служили алегоричнi зображення купiдонiв, шо виражають любов, яка пiдкорює свiт: дiяльну, нерозважливу, скороминучу. Лiт. Е. втрачала значення вже в епоху європ. класицизму, майже не залишивши слiду в романтизмi i особливо в реалiстичному мист-вi. В знаковiй системi, шо розвивається, вона збереглась в геральдицi, книжкових i декотрих фiрмових знаках. Вказана више мiграцiя Е. в епоху європ бароко може бути обєктом порiвн. вивчення. М икола Нефьолов