Емблематика

ЕМБЛЕМАТИКА (нiм. Emblematum) вчення про значення емблем у л-рi, мист-вi
i, в ширшому розумiннi, в рiзноманiтних знакових системах. Повязане з
поняттям емблема (вiд rpeu. emblema вставка, шо трактується як
зрима метафора, в якiй слово i зображення вступають у складну смислову
взаємодiю). За допомогою Е. абстрактнi поняття стають наочними.
Вже в епоху античностi були зображення, шо символiзували iдеï
якостi, цноти, правосуддя, рел. iстини i полiт.засади. Як наука Е.
одержала розвиток з поч. XVI ст. i була тiсно повязана з худож.
культурою маньєризму i бароко, з принципами барочного метафоризму.
Засновником Е. вважається iталiєць Андреа Альчатi (1492-
1550), який видав книгу емблем 1531 p. (Emblematur liber»), шо
витримала понад 150 видань рiзними мовами. Е. у нiй була представлена у
зображеннях, девiзах i коментарях. Зображено було рiзноманiтнi предмети,
явиша природи, мiфол., бiбл., iст. сцени та образи. Девiзи розкривали
ïх змiст, але не вичерпували повного значення, шо було уточнене в
коментарях. У XVII ст. позначається рiзниця у використаннi Е. в
рiзних словесних мист-вах. В образотвор. мист-вi вона змикалась з
геральдикою, служила декоративнiй метi в оздобленнi палацiв, виробiв
прикладного мист- ва. В поезiï та проповiдi емблематичне мислення
набуває iнтенсивного розвитку в епоху європ. бароковоï
культури, особиво у шкiльнiй драмi з ïï дидактичним
характером. Видатним теоретиком цього жанру був iєзуïт Якоб
Масенiус, який видав у Кьольнi у 1650 книгу Зерцало зображення
окультноï iстини. Вiн вказав на метафоричнiсть i багатозначнiсть Е.
(напр., круг небесного сонця може означати моральну чистоту людини,
христ. Церкву, знання божественного). Робота Масенiуса стала добре
вiдомою в Польщi, Украïнi та Росiï. Е. стає в епоху
бароко виявленням вельми поширеного стилю. Визначний поет поль. бароко
З.Морштин (1620-1693) звертався до Е. божественного i земного кохання у
витончених мадригалах, скаргах, жартах. До сер. XVII ст. цiкавiсть до Е.
намiтилась в Украïнi i Бiлорусi. Пiïтики i риторики Києво-
Могилянськоï академiï, що використовують працi Ж.Скалiгера й
Масенiуса, розглядають Е. у роздiлах Зображення», Прикраса, Вимисел
i вченнi про тропи. Укр. письменник i иерк. дiяч Iоаннiкiй Галятовський
(помер 1688) у трактатi Наука албо способ зложення казаня (Киïв,
1659) наставляв: …треба читати книги в зверох, птахах, гадах,
рыбах, деревах, зелах, каменях и розмаитых водах… уважати их
натуру, власности и скугки и тое собе нотовати и апплековати до своей
речи. Перелiченим предметам надавалось алегоричне тлумачення. В
Украïнi розповсюджуються гербовi вiршi, шо приєднуються до
емблематичноï поезiï. Вони алегорично тлумачать змiст гербiв
вельможних укр. родiв. Через представникiв укр. та бiлор. культури
естетика церк. i емблематичного бароко проникає до Москви, де
знаходить вiдображення в урочистiй i дидактичнiй поезiï Симеона
Полоцького (1629-1680). Дослiдники його стилю вiдзначали: …вiн
нiколи не дорожив правдоподiбнiстю створеного ним свiту речей. Iстина
лежить для нього за межами цього свiту. Рiч сама по собi нiщо. Рiч
тiльки форма, в якiй людина споглядає iстину, тiльки знак»,
гiєроглiфiк iстини (I.П.рьомiн). В традицiï вiршiв Полоцького
спрацював його учень Сiльвестр Медведев (1641-1691), точнi переклади
котрого лат. священних книг високо цiнувались в Украïнi. Пiд
впливом укр.-поль. традицiï в Росiï в 2-й пол. XVII ст.
поширилися гербовi вiршi, метафоризованi описи окр. гербiв у рiзних
аспектах. Найлопулярнiшою в церк,- панегiричнiй поезiï була тема
державного орла. Е. i алегорика петровського часу проявили себе в
шкiльнiй драмi, в яку вже вриваються тогочаснi справи i подiï.
Зразком петровського бароко є алегорична шкiльна драма Слава
сумна» (1725), шо прославляє Петра I i оплакує його
смерть. В нiй виступають такi фiгури як Фортуна, Iстина, Мужнiсть,
Вiчнiсть, а також персонiфiкацiï Персiï, Полонiï та
Швецiï. Однак, на першому планi барочний мотив марностi i минучостi
буття (Vanitas»), шо отримує свiй вияв в Е. Тут i образи
швидко опадаючоï квiтки, мильноï бульки, черепа. Протягом
XVIII ст. чотири рази видавався дидактико-емблематичний тв. Ифiка
Iерополiтика, или Фiлософiя Нравоучительная (Киïв, 1712). Для
постiйного реквiзиту Е. в Росiï значну ролю вiдiграли емблематичнi
зб. Девiзи i емблеми де ла Фея i Символи i емблемата» (1705), що
мiстили в собi вiдповiдно 711 та 840 емблем (в рос. перекладi: Емблемы и
символы. Изд. Нестора Максимовича-Амбодика. СПб., 1788 i 1809-1911).
Вони були джерелами мотивiв для оформлення офiцiйних урочистостей,
примiщень палацiв, засвоювались нар. худож. ремеслами. Е. в прозi i
драмi петровського часу i галантнiй поезiï В.Тредiаковського та
М.Ломоносова сприяла втiленню кодексу любовного поводження i полiтесу.
Цьому служили алегоричнi зображення купiдонiв, шо виражають любов, яка
пiдкорює свiт: дiяльну, нерозважливу, скороминучу. Лiт. Е.
втрачала значення вже в епоху європ. класицизму, майже не
залишивши слiду в романтизмi i особливо в реалiстичному мист-вi. В
знаковiй системi, шо розвивається, вона збереглась в геральдицi,
книжкових i декотрих фiрмових знаках. Вказана више мiграцiя Е. в епоху
європ бароко може бути обєктом порiвн. вивчення. М икола
Нефьолов