Екранiзацiя

ЕКРАНIЗАЦIЯ худож втiлення фольклор, та лiт. тв. (казок, пiсень,
пєс, романiв, повiстей, оповiдань, поем, вiршiв та iн.), а також
опер та балетiв засобами кiно, тобто створення фiльму (худож. або
мультиплiкацiйного) на фольклор.-лiт. основi, яке здiйснюється за
допомогою сиенарiю. Е. певною мiрою є його худож.
iнтерпретацiєю, яка базується на грi, переносячи
ïï з горизонтального сценiчного кону на вертикальну площину
екрану або формуючи ïï з книжкового тексту. Процес Е.
повязаний з режисерським баченням першоджерела, особливостями гри
певного актора, акцентуванням уваги оператора на тому, шо має
найважливiше значення в певному епiзодi фiльму, а також з ракурсом, в
якому показано дiю. Текст передається не лише через написи на
екранi (переважно в нiмому кiно), монологи та дiалоги героïв,
спiви, муз. забарвленiсть епiзодiв, слова за кадром коментатора подiй,
декорацiï або стан героя. У звязку з цим написаний тв. та його Е.
сприймається по-рiзному: втiленi мовою кiно (а також театру)
зоровi образи та словеснi образи лiт. мови не тiльки мають рiзне
значення, але й повязанi з рiзними типами мислення. При Е. тв. його
розглядають з погляду сценiчностi, кiнематографiчностi
(«кiнематографiчнiсть» мислення письменника, за
С.Ейзенштейном, є умовою Е.). Найчастiше екранiзуються динамiчнi
тв., в яких закладена Е. (не випадково одними з перших Е. були
кiнофеєрiï Ж.Мельєса на казковi (за Ш.Перро) сюжети:
Попелюшка (1899), Червона Шапочка» (1901) та iн.). Вагомим
критерiєм вибору тв. для Е. iнтерес до нього читача, а також
передбачуваний iнтерес глядача до майбутнього фiльму. Тому режисери
рiдко заходжуються коло Е. невiдомих тв. З перших рокiв iснування
кiнематограф убачав у фольклорi, л-рi i театрi джерело сю ж етiв та
образiв. Пiонери кiнематографiï екранiзовували i кн. Б iблiï
(напр., франц. фiльм Життя та пристрастi Iсуса Христа, 1902, реж. Зекка
та Л.Ноге), i клас. лiт. тв. (напр., фiльми Ф.Зекка Iсторiя одного
злочину (за В.Гюго, 1901) та Жертви алкоголiзму (за романом Е.Золя
Пастка, 1902), фiльми М.Казерiнi Отелло та «Ромео i Джульетта (за
В.Шекспiром, 1907), i рiзноманiтнi бульварнi книжки (напр., Нiк Картер
В.Жассе, 1908, та серiя Л.Фьойада Фантомас за романами М.Аллена та
I.Сувестра, 1913-14). Першi фiльми- Е. обмежувалися лише передачею тих
сюжетних ходiв тв., якi могли привабити глядача. Серед Е. такого типу
були й створенi на поч. XX ст. в Росiï три версiï Вiйни i миру
Л.Толстого, а також фiльми за романами i повiстями, поемами i
оповiданнями О.Пушкiна, Ф.Достоєвського, А.Чехова та iн. Але кiном-
во дуже швидко розвивалося, i вже з 1916 зявляється низка значних
для того часу, Е.: Пiкова дама» (за Пушкiним, 1916) та Отець Сергiй
(за Л.Толстим, 1918) реж. Я.Протазанова, Полiкушка (за Л.Толстим, 1919),
Петро та Олексiй та «Легенда про Антихриста» (за
Д.Мережковським, 1918-19) реж. А.Санiна. Серйознiстю та худож. культурою
вiдзначаються також Е. того часу, здiйсненi у Францiï, США,
Англiï, Нiмеччинi, Iталiï, Японiï та iн. краïнах.
Напр., в англ. кiнематографiï широке звертання до л-ри почалося
пiсля фiльму Генрiх VIII (1911), де в ролi кардинала Уолсi продюсер
В.Г.Баркер зняв славнозвiсного трагiка Г.Бiрбома. В США найзначнiшою Е.
тих рокiв був фiльм Д.У.Грiффiта Народження нацiï (за романом
Т.Дiксона Член клану 1915), а в Нiмеччинi фiльми Носферату, симфонiя
жаху (1922, реж. Ф.М.Мурнау), за романом Б.Стокера Гiсть Дракули, та
Нiбелунги» (1924, реж. Ф.Ланг) Е. давн-нiм. епосу. Е. є дуже
вагомим елементом iснування кiно та мист-ва. Кожне най. кiно нерозривно
повязане зi своєю культурою, певними най. ознаками, i Е. тв.
тiєï чи iн. л-ри не лише засiб, але й стимул iснування нац.
кiно, утвердження його нац. особливостей. Так, англ. кiнематограф, з
перших рокiв свого iснування звернувся до В.Шекспiра, Дж.Свiфта,
В.Теккерея, Ч.Дiккенса, Б.Шоу та iн. Рос. кiнематограф поч. XX ст.
створив близько ста фiльмiв за тв. рос. письменникiв, а також за
фольклор, тв. (першими рос. iгровим фiльмом був фiльм Стенька Разiн i
княжна, який є Е. нар. пiснi Из-за острова на стрижень»).
Базувався на Е. вiтчизняноï клас, л-ри й укр. кiнематограф поч. XX
ст. Коли 1907 в Украïнi почалося регулярне виробництво фiльмiв,
було екранiзовано театр, вистави (Наталка- Полтавка, Богдан Хмельницький
та iн.) за участю корифеïв укр. театру (М.Садовського,
М.Заньковеиькоï, I.Маряненка). В 20-i роки були створенi Е. Назара
Стодолi» Т.Шевченка (реж, Г.Тасiн), Наталки-Полтавки
I.Котляревського (реж. I.Кавалерiдзе), Сорочинського ярмарку М.Гоголя
(Реж. М.Екк), роману I.Франка Борислав смiється» (реж,
I.Рона) та тв. багатьох iн. авторiв. Складнi та рiзноманiтнi
взаємовiдносини кiнематографа з iн. ролами мист-ва повязанi з тим,
шо Е. з часом набувала все бiльшоï глибини розтлумачення л-ри i все
бiльшоï худож. незалежностi. З од. боку, кiно дозволяє
користуватися образами л-ри на тих самих правах, на яких воно
користується образами фольклору, сюжетами iсторiï чи суч,
хронiки. З iн. боку, метою деяких кiнематографiстiв є наближення з
максимальною повнотою й точнiстю до джерела (вiд рядка до рядка франц.
реж. Р. Брессон намагався екранiзувати Д.Дiдро чи романи Ж.Бернаноса).
Але мiж цими крайнiми т. а iснує безлiч твор. варiантiв. При
цьому, за оптимальну, нормальну Е. прийнято вважати таку, в якiй метою,
при вiдмовi вiд буквалiзму перекладу, є все ж таки створення
екранноï аналогiï тв., шо зберiгає його змiст, дух та
слово. Одним з найкращих зразкiв такоï Е. є амер. фiльм
Вiднесенi вiтром (реж. Дж.Кюкор, В.Флемiнг та С.Вуд, 1939) за романом
М.Мiтчелл. Ставлення до тексту може бути вiльним, напiввiльним, а також
асоцiативним. Напр., фiльм Земля тремтить (1948) iтал. реж. Д.Вiсконтi,
з iмпровiзованими дiалогами, непрофесiйними виконавцями та близькiстю до
документалiзму, дуже вiльно спiввiдноситься з романом Сiмя Малаволья
Дж.Вергi, фiльм Король Лiр реж. П.Брука (за Шекспiром, 1971) має
напiввiльне вiдношення до першоджерела i є самостiйним кiнотв., а
фiльм iтал. реж. В.Де Сiка Викрадачi велосипедiв» (1948) був знятий
за сюжетом Ч.Дзаватiнi, який використовував деякi мотиви одного з
романiв Л.Братолiнi, тобто цей фiльм має лише асоцiативне
вiдношення до роману. Iнодi iнтерпретацiя першотв. може бути полемiчною.
Так, на вiдмiну вiд фiльму Д.Дзефiреллi Iсус з Назарету (1977), що був
знятий за замовленням Ватiкану i зберiгає трал, для Кат. Церкви
тлумачення образу Христа, фiльм вангелiє вiд Матфея (1964)
П.Пазолiнi, дослiвно дотримуючись тексту писання, одночасно пройнятий
суперечкою з трад. християнством. Е. рок-опери на євангельський
сюжет Iсус Христос Суперзiрка» (1972) взагалi багато в чому
порушує трад. христ. тлумачення образу Сина Божого. Iнтерпретацiя
нерiдко полягає в змiнах iст. та нац. колориту мiсця дiï;
сюжет переноситься до iн. часу, на iн. нац. грунт, в iн. сои.
середовише. Франц. реж. Ж.Ренуар наблизив до останнiх рокiв перед 2-ю
свiт, вiйною дiю фiльму «Людина-звiр (1938), за романом Золя. Япон.
режисер А.Куросава перенiс дiю роману Достоєвського Iдiот» в
япон. мiсто пiсля 2-ï свiт, вiйни, а у фiльмi Замок павутиння»
(Трон у кровi, 1957) за «Макбетом» Шекспiра створив атмосферу
япон. сєр-вiч. легенди. Iтал. режисер Л.Дзампа зняв за мотивами
Ревiзора Гоголя картину «Роки, шо гарчать (Iнспектор
iнкогнiто»), в якiй дiю перенесено в Iталiю 30-х рокiв. У фiльмi
iтал. реж. Л.Вiсконтi Бiлi ночi» (за повiстю Достоєвського)
дiя розгортається на вулицях Лiворно в сер. XX ст. Груз. реж.
Г.Данелiя за франц. романом К.Тiльке Мiй дядя Бенджамен створив фiльм
«Не журись! (1969), який сповнений реалiй груз, побуту. Таке перенесення-
онацiональнення дало високi худож.-фiлос. результати. Т.ч., в процесi Е.
кiнематограф виступає не тiльки в ролi проектора, який
наближує до нас думки прозаïкiв, драматургiв, не тiльки
створює аудiовiзуальну аналогiю тв., шо екранiзується,
перекладаючи його мовою кiно, i не тiльки видiляє все
найважливiше, на думку режисера, але й худож. переробляє першотв.,
привносить в нього нов. елементи, iдеï, думки. В рос. та укр.
кiнематографi з максимальним наближенням до оригiналiв здiйсненi Е.
таких тв., як Вiйна i мир Л.Толстого (реж. С.Бондарчук), «Тихий Дон
М.Шолохова (реж. С.Герасимов), Брати Карамазови»
Достоєвського (реж.
I.Пирєв). Захар Беркут I.Франка (реж. Л.Осика), «Бiлий
пароплав Ч.Айтматова (реж. Б.Шамшiєв), «Земля
О.Кобилянськоï (реж. А.Швачко), «Грамотний Г.Тютюнника
(реж. С.Чернiлевський) тошо. Багато митцiв прагнули i прагнуть
виявити в Е. специфiчнi можливостi кiно, шо втiлено, напр., у таких
стрiчках, як Летять журавлi М.Калатозова (за тв. В.Розова Вiчно
живi), Гамлет Г.Козiниева (шо вважається найкрашою в свiтi
кiнопостановкою шекспiрiвєького тв.), Iванове дитинство»
J.Тарковського (за оповiданням Iван»
K.Богомолова), Пропала грамота В.Iвченка та
L.Миколайчука (за тв. Гоголя), «Кам'яний хрест» Осики (за
оповiданням В.Стефаника) та в багатьох iн. Разом з тим лiт. тв.
можуть використовуватися як засновок для тв. фантазiï кiномитця,
коли вiн знiмає фiльм за мотивами першоджерела, напр., фiльм
Л.Гайдая Iван Васильович змiнює професiю» (за п'єсою
М.Булгакова Iван Васильович, 1973), а також укр. Е. тв.
М.Коцюбинського (фiльм С.Па раджанова Тiнi забутих предкiв»),
Гоголя (Вечiр на Iвана Купала реж. Ю.Iллєнка), Лесi
Украïнки (Лiсова пiсня. Мавка реж. Iллєнка), В.Шевчука
(Голос трави» реж. Мотузка. 1994), В.Винниченка (Пригоди
кирпатого Дон Жуана реж.Ю.Ляшенка за романом «Записки кирпатого
Мефiстофеля, 1994). Жанр.-стильовi ознаки фiльму та першотв. можуть
мати значнi розбiжностi. Напр., за бульварним фант, романом Б.Стокера
про Дракулу В.Ф.Мурнау створив видатний тв. нiм. кiноекспресiонiзму
Носферату, симфонiя жаху (1922). Навпаки, за фiлос. романом М.Шеллi
Франкенштайн були знятi т.зв. «фiльми жаху про Франкенштейна
(США, Великобританiя). За романом Пригоди Олiвера Твiста Ч.Дiккенса
була створена муз. комедiя-стилiзацiя Олiвер (1968, реж. К.Рiд), за
мотивами пiснi Спiв пiд дощем однойменний кiномюзiкл режисерiв
Дж.Келлi та С.Донена, а за повiстю Гоголя Тарас Бульба амер.
однойменна картина з Ю.Брiннером та Т.Кьортiсом в гол. ролях знята як
вестерн. Певнi жанри часто бувають пов'язанi з певними рiзновидами
E.. напр., пiснi з вiдеоклiпами, своєрiдними мiнiфiльмами за
мотивами пiсенних текстiв. Ю рiй Ткачов