Цикл
ЦИКЛ (грец. кiкiоз к оло) худож. єднiсть КIЛЬКОХ вiрш. тв. Ц. ЯК один з родових типiв циклiзацiï в л-рi (поряд з епiч. та драм.), шо типол. спорiднена з циклiзацiєю в рiзних видах мист-ва, є безпосереднiм , структурно вираженим , проявом дiалогiчностi худож. свiдомостi. Визначальною ознакою Ц. є структурна рiвновага мiж його вiдцентровою та доцентровою тенденцiями: кожен зi складникiв, зберiгаючи вiдносну самостiйнiсть, водночас бере участь у створеннi худож. єдностi вишого рiвня, яка не пiддається зворотному спрощенню, тобто не розкладається на суму ïï початкових складникiв, i в контекстi якоï кожний з них набуває свого системного значення. Характер iнтертекстуальних звязкiв у Ц. дозволяє вiдрiзняти його вiд, з одного боку, окр. тв. з характерним для нього переважно ансамблевим типом узгодження складникiв, а, зiн., вiд таких об'єднань, як, скажiмо, добiрка або зб. вiршiв, неспроможних утворити якiсно нову худож. єднiсть, хоча наявнiсть внутр. зумовлених звязкiв в таких угрупуваннях не виключає можливостi ïх циклiзацiï (зб. Квiти зла Ш.Бодлера, Зiвяле листя I.Франка). Для уточнення понятiйноï змiстовностi IЛ. як системноï єдностi рiзноманiтних складникiв варто зiставити його з вiрш, варiацiями, тобто низкою паралельних, написаних на один тематичний мотив тв., якi не вступають у системнi звязки. У ролi системноï, наскрiзноï для всiх компонентiв Ц., домiнанти найчастiше виступають тема, жанр i лiр. герой (Надгробнi плачi на смерть Яна Кохановського» С.Кльоновича, Пiснi Мальдорора» Лотреамона, Воєннi iдилiï» С.Чарнецького) як найвиразнiшi докази принципу повторюваностi, хоча до чинникiв циклотворення належать також iдейна спрямованiсть (Переможенi П.Верлена), автор, свiтообраз ( Вертоград многоивєтний С.Полоиького), поет, настрiй або ж просторово- часовi параметри (Пiснi захiдних словян» О.Пушкiна, Кримськi сонети
A.Мiцкевича, Наслiдування древнiх» А.Майкова, «Дуïнськi
елегiï» Р.М.Рiльке, «Веснянi елегiï» М
.Вороного, Сонети подiльськоï осенi» Д.Павличка), схожiсть
композицiйних вирiшень» (Я.Славiньський) та строфiчноï
будови (Ц. сонетiв
B.Шекспiра, Ц. мiнiвiрщiв П.Килини), графiчний принцип розташування
слiв у тв. (Калiграми ґ.Аполлiнера) або лiтер у вiршах (Ц. акровiршiв-
загадок Л.Глiбова), муа гама (Сiм струн Лесi Украïнки) тошо.
Рiзнi принципи циклiзацiï використовує Ю.Андрухович: Три
балади», Кримiнальнi сонети», «Новi етюди
будiвель», Середньовiчний звiринець, Ярмарковi патрети».
Наявнiсть вел. кiлькостi чинникiв розмиває понятiйнi межi Ц.,
шо призводить до невиправданого врахування, як пропонує
М.Дарвiн, редакторських та читацьких мiркувань шодо циклотворення. Це
пiдживлює скептичний погляд на можливiсть вiднаходження
критерiïв циклiчностi (Х.Мастерд). Тому є сенс, як це
роблять багато лiт-знавцiв, у широкому та вузькому тлумаченнi поняття
Ц.: перше з них базується на iснуваннi в лiт. лрактицi
вiльноï, заснованоï на периферiйнiй ознацi, спорiдненостi
тв. (Р.М.Вернер), друге на концептуалiзованiй, узгодженiй з автор,
задумом, єдностi тв. (1.Мюллер), яка дає пiдставу деяким
вченим називати Ц. метатвором. У вiдповiдностi з цiєю
диференцiацiєю можна розрiзняти два типи композицiï:
концентричний, шо характеризується пiдпорядкованiстю
циклiзованих тв. одному, ключовому, i такий, в якому переважають не
радiальнi, а лiнеарнi, зумовленi заданою послiдовнiстю текстiв
(.Хаєв), що нерiдко утворюють лiр. сюжет одну з вагомих ознак
циклiзацiï. Для кожного типу композицiï хронологiя
створення автором окр. текстiв, шо входять у Ц., є питанням
вторинним. На думку Дарвiна, унiверсальним принципом, шо
об'єднує обидва типи композицiï, є принцип
монтажу, який, з одного боку, зберiгає властиву лiрицi
дискретнiсть, перервнiсть», а з iн., дозволяє створювати
певну цiлiсну уяву про свiт та людське я в ïх єдностi.
Монтажна структура використовується у багатьох тв. вел. жанр,
форм, напр., поемi (поеми А.Вознесенського); монтаж є основним
композицiйним прийомом диптиха, триптиха i т.д. з ïх жорсткою
стикованiстю окр. фрагментiв на вiдмiну вiд гнучкого характеру
iнтертекстуальних звязкiв у Ц.; схрещення монтажного та строфiчного
принципiв стає вирiшальним у реалiзацiï жанр, настанови
стансiв тошо, i тому монтаж не може бути винятковою композицiйною
ознакою Ц. Особливого значення для усвiдомлення понятiйноï
специфiки Ц. має зiставлення його з жанром як таким. Щодо цього
немає усталених поглядiв, найтиповiшим є надання йому
особливого статусу наджанр. утворення, шо не суперечить iмовiрнiй
заг. жанр, орiєнтацiï Ц., дозволяє враховувати
припустиму наявнiсть жанр, мозаïки у Ii., а також визнавати за
ним iнструментальну спроможнiсть структурна! форми шодо перетворення
окр. складникiв у худож. єднiсть. Ц. як лiт-знавче поняття ше
не набув остаточного усвiдомлення, навiть визначення його
характеризується досить вiдчутними розбiжностями, шо, зокрема,
спричинено iст. вiдноснiстю змiстовностi цього поняття. ґенеза Ц.
зумовлена iдеєю мiфологiзованого часу, уявою про колоподiбну
повторюванiсть явиш, яка вiдтворюється у рiзних сферах
людського iснування. (Першi зразки циклiзацiï мають фольклор,
походження, до них належать насамперед билини (напр., билини
Киïв. Ц.), а також календарно-обрядова поезiя, що тiсно
пов'язана з природнiм кругообiгом, землеробством та побутовим
життєустроєм). Щодо iсторiï євроа Ц.,
започаткованоï античнiстю (Катулл, Проперцiй, Тiбулл, Овiлiй),
то вона є по сутi безперервною, так чи iнакше спiввiдносною з
заг. iсторiєю Ц. як такого, як структурноï форми худож.
мислення, але варто пiдкреслити, що найпродуктивнiшi перiоди розвитку
Ц. збiгаються з актуалiзацiєю жанру поеми або ж з ïï
еволюцiйними перипєтiями. принаймнi, в лiт. процесi двох
останнiх ст. (Г.Гайне, Т.Шевченко, М.Некрасов, О.Блок, Д.Павличко),
хоча першим свiдченням ïх звязку була поема циклiчного зразка
Фасти Овiдiя. Можна позначити умовну межу двох перiодiв розвитку IЛ.
Якшо до XVIII ст. включно циклiзацiя здiйснювалась на пiдставi жанр.-
тематичноï ознаки (Рифмологiон С.Полоцького), шо надавало
iнтертекстуальним зв'язкам переважно формальний характер i не сприяло
усвiдомленню його суттєвоï змiстовностi (тому вiн легко
ототожнювався з iн. вiрш, обєднаннями, напр., «Книга
пiсень Ф .Петрарки), то, починаючи з романтизму, основним чинником
лiр. циклiзацiï стає суб'єкт худож. рефлексiï
автор чи лiр. герой (внутр. людина). За твердженням В.Сапогова, Ц.
виникає внаслiдок розподiбнення романт. поеми в процесi
ïï подальшоï лiризацiï. Безумовно, ця
закономiрнiсть дає лише спрощене пояснення iсторiï IЛ. як
типу худож. єдностi, ïï заг. спрямованостi. Поступова
субєктивiзацiя iнтертекстуальних зв'язкiв, ïх
асоцiативнiсть, яка посилює вiдцентрову тенденцiю в Ц. як
системi, потребує стабiлiзуючих чинникiв, в ролi яких
виступають тема i жанр. Назагал, Ц. як худож. феномен, що
набуває великого значення у новiтнiй л-рi, очiкує
комплексноï уваги з боку генетичноï, структурноï,
iсторичн оï поетики та порiвняльного лiтературознавства. Б ори с
Iваиюк У мул мист-вi часом об'єднується у Ц. романси.
Створюються вiдносно вел. i тематично багатi «сюïтного'
типу тв., в яких може бути використано таке гостре протиставлення
контрастних муз-лоет. образiв, яке неможливо в рамках одного Р. Це
дає змогу дати рiзнобiчну характеристику героям i сюжетам.
Перший вокальний Ц. належить Л. ван Бетховену ( «До далекоï
коханоï»), клас, взiрцi цього жанру були створенi Ф
.Шубертом (Прекрасна мельничиха». Зимовий шлях»). Надалi
вокальнi Ц. писали Р.Шуман, Й.Брамс, Г.Малер, М.Глiнка, М
.Мусоргський, М.Римський-Корсаков, М.Лисенко, Я.Степовий,
Б.Лятошинський, В.Косенко. Широко вiдомi Ц. «Далека юнiсть»
Ю.Шапорiна на сл. Ф .Тютчева. О.Пушкiна, О.Блока; Д.Шостаковича на
сл. С.Маршака, Г.Свиридова на сл. С.сенiна та Р.Бьорнса, Ю.Мейтуса на
сл. А.Малишка Кобзарю, Ю.Iшенка на сл. М.Цвєтаєвоï,
О мiй народ на сл. М.Рильського i два Ц. на сл. П.Тичини Пастелi та
«Енгармонiйне Л.Дичко. Суч. укр. композитори все частiше
звертаються до творчостi укр. поетiв П.Тичини, В.Сосюри, А.Малишка,
Д.Павличка, Л.Костенко, I.Драча та iн. Широкоï популярностi
набули романсовi Ц. А.Кос-Анатольського, Г.Майбороди, I.Шамо,
А.Бiлаша. Т аïсiя Кириловська
