Аттiкiзм

АТТIКIЗМ етил, течiя в ант. красномовствi та л-рi перiоду гепенiзму в II
ст. до н.е. орiєнтацiя на клас. грец. мов., аттiчний дiалект V-IV
ст. до н.е. (звiдси i назва А.). Тєор. засади сформулював грек
Дiонiс Галiкарнаський, шо 391 до н.е. мешкав i навчав риторики в Римi.
Дiонiс аналiзував стиль iсторика Фукiдiда. ораторiв Лiсiя. Iсократа,
Демосфена, мову якого визнавано взiрцевою. А. був противагою азiаиiзм
овi. Замiсть фiлоорiенталiзму пуризм, замiсть озлобленостi суворо
унормована проста мова, замiсть захоплення варваризмами звернення до
архаïзмiв. Усталення А. спричинило розрив мiж писемною та живою
мовами, який позначився на цiлiй iсторiï греп. мови й не здоланий
дотепер. А. поширюється в Римi, де за основу було покладено рим.
дiалект. Серед прибiчникiв А. Гай Юлiй Цезар (102-44 до н.е.), Люцiй
Кальв (87-47 до н.е.). Тут теж точиться гостра боротьба з азiанiзмом.
Складається й школа, яка посiдає промiжне становите (у тому
числi Цiцерон). Згодом виникає поєднання первнiв азiанiзму
та А., напр., у т. зв. нов. або другiй софiстицi (Публiй, Елiй.
Артiсцiд, 117-189) або в автора «Метаморфоз» Апулея (бл. 125-
180). Анатолiй Волков