МУСУЛЬМАНСЬКА КУЛЬТУРНО-ЛIТЕРАТУРНА ЗОНА

АРАБО-МУСУЛЬМАНСЬКА КУЛЬТУРНО- ЛIТЕРАТУРНА ЗО Н А поняття, яким
обiймається культ, спадшина та духов. життя величезного регiону,
котрий утворюється пiсля поширення вчення пророка Мохаммеда (з VII
ст. н.е.), яке викладено в Коранi. Слiд розрiзняти власне араб,
культуру, шо створюється на iсламськiй основi, та культури
краïн, шо перебували пiд араб, впливом пiсля прийняття iсламу, а до
того належали до зовсiм iн. культ, свiтiв. Так, Центр. Азiя була
спочатку частиною буддiйськоï культ, зони; Iран зороастрiйським;
Пакистан зазнав впливу А.м.з. лише пiсля завоювання мусульманами Пн.
Iндiï до того там панував iндуïзм; монг-тат. племена, були
почасти шаманiстами, почасти християнами-несторiанами, й частково обрали
iслам пiсля експансiï XII ст. i т.д. Сьогоднi до сфери
цiєï зони належить величезна частина Азiï та Африки,
регiон Iндонезiï, частина Сибiру та Поволжя, словян, й албан.
територiï на Балканах, почасти Крим тощо. Прихильники iсламу
сьогоднi зустрiчаються в вропi й Америцi, причому число ïх не
меншає (так, в США iслам дуже популярний серед чорношкiрих
американцiв). Оскiльки все життя правовiрного мусульманина
грунтується на Коранi та його приписах, то в цiй сферi
домiнує саме арабо-мусульманський вплив. Колись бо Мохаммед,
виявивши неабияке чуття фiлолога, заборонив перекладати Коран, отже,
араб, мова й лiт. традицiя входять в життя iслам, сусп-ва у всiй
своïй безпосередностi. й iн. впливовi моменти, напр., фактична
заборона на образотвор. мист-во, шо походить вiд припису Мойсея не
зображувати нiякоï подоби свiту. Але, як i в iн. авраамiчних
релiгiях, центр, мiсце тут належить слову, а не пластичним мист-вам,
отже, говорити про вплив А.м.з означає в першу чергу говорити про
лiт. вплив (це не означає звичайно, шо не було й впливу орнаметально-
прикладного м-ва арабiв на цi регiони просто вiн менш широкий й
беззастережний). Араб, л-ру започатковано Кораном, хоча йому передував
перiод поган, фольклор, поетiв- пророкiв (шаïрi), а також уснi
версiï бiбл. сюжетiв. Тут почасти вiдбивається архаïчна
ментальнiсть кочiвника-бедуïна з його погордою до жителя села й
мiста, та своєрiдний реалiзм», шо спричинений умовами життя в
пустелi. Але Коран виникає в епоху складання сер-вiч. мiськоï
культури, коли поруч з рел-дидактичною. поезiєю починають набувати
значення лiрика кохання й авантюрно- розважальна нараиiйна проза, аф ори
зм та притча, панегiрик на честь можновладця та iн. Всi цi
тенденцiï розвитку притаманнi клас. А.м.з. до XI ст.. коли походи
хрестоносцiв з од. боку, й навали туркiв-сельджукiв та монголiв з iн.
руйнують домiнантне положення араб, первня. Становлення в лонi араб,
свiту нових держав на нац. основi, хоча й iсламiзованих.
спричинюється до ситуацiï, типол. близькiй європ.
Вiпропженню В Iранi, напр., розвивається л-ра на фарсi, яка майже
вiдкрито поетизує зороастрiйське минуле; вона впливає й на
л-ру туркiв, й навiть на саму араб.л-ру. Виникає поезiя та проза
суфiïв, з ïï потягом до поганського духов, досвiду. На
думку акад. М.Конрада, явища ренесансного типу виникають в А.м.з. значно
ранiше, нiж в вропi (вже в XII ст.) й справляють на європ.
Ренесанс певний вплив. Араби адсорбують в цей час i геллiнiстичну. науку
та культуру. Показовими є фiгури типу Абу-алi-iбн- Сiни
(латинизоване Авiценна), якi є свiточами науки й культури не лише
для Сх. Типова ситуацiя в красному письменствi: Фiрдоусi поетизує
давн- iран. царiв, й серед них Александра Ма кедонського, оголошеного
персом; натомiсть араб-завойовник Iрану Заххак моторошна потвора, з
рамен якоï ростуть змiï, шо харчуються людським мозком.
Своєрiдна й типол. подiбна до апексанарiй ськоi культури ситуацiя
в мавританськiй Iспанiï, де з VIII ст. й аж по час Реконкiсти
панували араби. Тут розцвiв дух культ, синкретизму й толерантностi,
поруч з iслам, вiльно розвивалися христ. та євр. культури
(ситуацiю шаржовано в поезiï Г. Гайне та iдеалiзовано в Iспанськiй
баладi А.Фейхтвангера). Особливий момент сер-вiч. христ. культура арабiв-
християн Бл. Сх. та Пн. Африки, пов'язана з вiзант. традицiєю.
Зх., ведучи з невiрними вiйни за Грiб Господнiй, багато що
запозичує з культури арабiв навiть на рiвнi побуту (килими,
картярство та iн.). Зi сх. впливами ототожнюються сресi на зразок
тамплiєрськоï [ретична л-ра). Але аж до XIV ст. А.м.з
зберiгає характер еталону в сферi культ, життя Сер-вiччя. З XIV й
аж до початку XX ст. спостерiгається поступовий занепад А.м.з.
зумовлений вичерпанiстю кола трад. тем та образно- формальних засобiв,
тяжiнням до штампiв, хоча традицiï не вмирають в мол. нац. школах
на зразок поезiï в державi Бабура, узб. царя-поета. шо заснував
династiю Великих Моголiв в Iндiï, в державi туркiв-османiв; в гиптi
мамелюкiв: в iслам.. Африцi тошо. До того додається й поразка араб-
iсламського свiту в зiткненнi з європ. колонiалiзмом XVIГXX ст.
(Великобританiя в Iндiï та гиптi, Францiя в Тунiсi. Алжирi та
Марокко й т.п.). Якшо в добу Вiдродження мусульман, свiт становив
реальну противагу Зх., христ. теологи мали Мохаммеда за антихриста, М.
де Нострадамус пророкував магометанам роль руйнiвникiв свiту за
«останнiх часiв, а Мiкельанджело розмiрковував, чи не прийняти
пропозицiю тур. султана пiти до нього на службу, то згодом Сх.
(iсламський) починає сприйматися європейцями як сфера застою
та сну, типового аз. деспотизму. Це виразно позначається, напр., в
‘Перських листах Ш. де Монтеск'є; вiдбивається й в
рос. Просвiтництвi, шо прагнуло до боротьби з азiйщиною (М.Ломоносов
Тамiра та Селiм,
I.Крилов «Пошта духiв). В цей ряд можна вмiстити фант.-авантюрнi
повiстi Р.Е.Распе та Ф.Емiна, Сх. у Байроновому Дон-Жуанi, тип
кавказця в рос. словесностi, дешо з малярства Ж.Енгра та Е.Делакруа й
iн. Разом з тим саме в сх-слов ян. свiтi, зокрема в Росiï, шо
захоплює у XVШ-XIX ст. силу мусульман, земель, виникає не
лише цiкавiсть до екзотики, а й спроби зрозумiти духов, свiт та
естетику iсламського Сх. (Наслiдування Корану О.Пушкiна, Хаджi-Мурат
та «Кавказький бранець Л.Толстого). Украïна завжди мала
тiснi й часто траг. контакти з iслам, свiтом, переважно через
стосунки з Кримським ханством й потiм сюзереном його Туреччиною. Це
вiдбилося дуже широко в фольклорi (образ страченого султаном Байди-
Вишневецького в думi та iн.). Ставлення до А.м.з. АРГО в Украïнi
формувалося в атмосферi збройного протистояння двох релiгiй, й тут
домiнувало неприйняття басурманства. Це вiдбивається в рiзнi
епохи як стабiльна ситуацiя вiд ущипливого листа запорожцiв тур.
султановi до повiстей онука запорiзького писаря М.Гоголя Тараса
Бульби або Страшноï помсти» (до цiєï
традицiï прилучаються й у XX ст. такi тв., як Людолови З.Тулуб).
Проте в укр. культурi iснує й бiльш толерантний погляд, шо
вiдбився почасти в спадщинi Т.Шевчєнка-маляра, почасти в
переробках казок «Тисяча i однiєï ночi»
J.Франком, аж до апологiï iсламу у П.Кулiша. У сх-слов'ян.
свiдомостi XX ст. цей погляд мiцнiє, зокрема пiд егiдою
офiцiозного гасла братерства культур». Виникають тв., шо
заглиблюють читача в свiт А.м.з.: Чингiз-хан
K.Яна. Старик Хоттабич Л.Лагiна, Повiсть про Ходжу Насреддiна
В.Соловйова обробка сюжетiв про Ходжу Насреддiна та iн.).
Арабознавство тут дало своï визначнi iмена: А.Кримський,
I.Крачковський, Б.Пiотровський. Проте траг, характеру набуває
протистояння христ. та iсламського, свiтiв в юнацьких пiснях пд.
слов'ян, зокрема Косовського циклу, й фiгури на зразок Марка-
кралевича уособлюють духов, перевагу переможеноï сторони.
Адекватний також образ Скандербега в алб. христ. спадщинi. Навпаки, в
зх-словян. свiтi, шо менш широко зiткався з iсламською
експансiєю, такого роду конфлiкти незрiдка згладжуються. Поль,
письменник XIX ст. з Житомиру Ю.I.Крашевський натхненно описує
Камянець-Подiльський костел, колись перетворений турками на мечеть,
який вiдтодi увiнчує фiгура Богоматерi на пiвмiсяцi (р-н Остап
Бондарчук), й тут естетизацiя переважає все. У тв. на зразок
Пана Володiєвського Г.Сенкевича тему «полону у невiрних
трактовано драматично. Зате Я.Гашек зводить пам'ять про часи
переслiдування маврiв до анекдоту, вимушуючи свого героя прийняти
тортури за слово Сотсирх, шо мовляв, араб, мовою означає вiрую
«, але сприйняте iнкiзицiєю за спотворення слова
«Христос. У Поштових варiацiях» К.Брандиса (1970)
гротесково пародiюється тема полону у невiрних, властива добi
Ренесансу, однак iронiчнi моменти все частiше поступаються поважному
ставленню до цiєï традицiï. В сьогоднiшньому свiтi
iнтерес та повага до А. м.з зростає, разом з необхiднiстю брати
до уваги «iсламський чинник у полiтицi. Це особливо важливо,
якщо врахувати, шо iле'i панiсламiзму та мусульман, фундаменталiзму
спричинюються до вкрай болiсного переживання мусульманами всього, шо
видається ïм образою iсламу (згадаймо долю пакистанського,
письменника-єретика
L.Рушдi, котрого Iран, аятолла Хомейнi прирiк на смерть за вiльнодумне
трактування теми вилученоï сури Корану» в Сатанинських
вiршах) Семен Абрамович