Вставка
ЖАНР-ВСТАВКА композицiйно локалiзований жанр в структурi тв. В ролi Ж.-
в. можуть виступати: молитва, епiтафiя, гнома, клятва, батькiвське
напучення, сповiдь, щоденник, анекдот, притча, цитата тощо. Поряд з цим
публiцистичнi та наук, (часто квазiнаук.) жанри: газетна стаття,
хронiка. репортаж, iнтервю, некролог, наук, стаття, трактат. Такi Ж. в.,
як загадка, замовляння, закляття, прислiв'я, персонажна пiсня та iн.
є типовими для усноï нар. творчостi, зокрема, казки. На
вiдмiну вiд жанрового синтезу Ж.-в. iснує як вiдносно автономний,
а на вiдмiну вiл жанр, контамiнацiï внутр. складник тв. Можливе
архiтектонiчне виокремлення Ж.-в. (утопiя «Сон Обломова» в
романi I.Гончарова Обломов'), утворення низки Ж.-в. (вставнi
iсторiï в романi-епопеï М. де Сервантеса Дон Кiхот»),
поширеним є спiвiснування рiзножанр. вставок. Так, до романт. iст.
поеми А.Мiцкевича Конрад Валлєнрод» увiйшли рел. гiмн-
молитва, три пiснi Гальбана, дiвчини з вежi та вайделота, вiрш,
оповiдання вайделота, балада » Альпухара». До роману
Ф.Достоєвського Брати Карамазови» поема Великий
iнквiзитор», 3 житiя в бозi спочилого iєросхимонаха старця
Зосими…». ‘Сповiдь гарячого серця, у вiршах,
«Сповiдь гарячого серця, в анекдотах». Слiд вiдрiзняти власне
Ж.-в.. який апрiорно характеризується усталеними рисами певного
жанру i зберiгає ïх в структурi худож. цiлого (серенада
«У гаю, гаю…» в поемi Т.Шевченка ‘Гайдамаки) вiд
такого, який набуває жанр, змiстовностi лише у тв.
(контекстуальний Ж.-в), завдяки наданню йому вiдповiдного призначення
(використання 1сну» як жанр, форми утопiï в романах
Достоєвського). Незрiдка жанр, ознаки текстовоï вставки
сприймаються як вториннi, супутнi шодо ïхнього змiсту та
функцiï, цо сутi як факультативнi, напр., при запозиченнi
чужого» тв. (романс «Волошки» у вiршi О.Апухтiна
«Божевiльний»). Навпаки, жанр, ефект вставки посилюється
заг, жанр, контекстом основного тв. (антиутопiя в сатир.
«Iсторiï одного мiста» М.Салтикова- Щєдрiна). надто
ж при автор, настановi на ïх змiстовну антитетичпiсть (iдилiя в
сатир, поемi Г.Гайне «Нiмеччина. Зимова казка). Функцiональний
дiапазон Ж.-в. досить широкий. З од. боку, вона може бути проста
наслiдуванням типових жанрiв людськоï життєдiяльностi
(колисанка, заповiт) i т.ч. iснувати в межах предметного зображення тв.,
а з iн. боку, мати значення допомiжного сюжетного мотиву
(«листи» в романах Достоєвського), сюжетноï
кульмiнацiï (каяття Катерини в драмi О.Островського Гроза), мати
сюжетотвiрне значення (сюжетна реалiзацiя прислiвïв та лицарських
обiтниць в «Дон Кiхотi» Сервантеса). сприяти сюжетнiй
ретардацiï (Пригоди бравого вояка Швейка» Я.Гашека). Дня
оптимального визначення семантики Ж - в необхiдно усвiдомлювати його у
трьох структурно-спiввiдносних мiж собою реальностях персонажа,
оповiдача та автора, незважаючи на те. хто с суб'єктом Ж.-в., його
носiєм. До надто виразних зразкiв належать i Повiсть про капiтана
Копєйкiна в поемi М.Гоголя Мертвi душi «. Притча про
закон» в романi Ф.Кафки Процес», зонґи в п'єсах
Б.Брехта. якi завдяки авторовi набули статусу Ж.-в., лаоська легенда в
повiстi Дж.Д.Селiнлжера Више крокви, теслi!». Ж.-в. є звичним
явищем для тв.. якi тяжiють до полiжанровостi. тобто мiстять в собi
настанову на подолання, насамперед, регламенту лiт. роду (роман у вiршах
О.Пушкiна вгенiй Онєгiн», лiро-епiчна поема О.Блока
Дванадцять»). Б ори с Iванюк
