Данило Танячкевич СЛIВЦЕ ПРАВДИ… ПРО НАШОГО БАТЬКА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
(…) Сказали ми дещо про Тараса i його твори; тепер треба нам все
те коротко зобрати i запитатися: Що ж отже для вас той Тарас? Яку
заслугу положив он для нашоï лiтератури? Коротко сказавши ось що.
Тарас довершив святе дiло, начате Квiткою, т.є. дiло одродження
нашоï народностi через лiтературу народню i нашому народовi надав
повагу, виробив право на дiльницю межи iншими народами; а все те зробив
он не шаблею, а словом нашим рiдним, в яке воплотив свого духа; зробив
он те своïми думами спiвами; он збогатив нашу лiтературу такими
скарбами предорогими, якими пишалися лiтератури iнших народiв, а з
самоï лiтератури зробив рiч святу, зробив он ïï тим
способом поважним промовляти до рiдних собi сердець i душ; он наконець
впровадив в нашу лiтературу нашого чистого народного, не позиченого
духа, i назначив для неï i для нашого генiя народного добру, праву,
несхиблену дорогу. Ось i його заслуги. Тепер треба б вам ще коротко
роздумати, яке стано- висько Тарасове до нас галичан, тих неодродних, по
кровi i костi, по мовi i звичаях, по забагах в iсторiï (говорим: i
iсторiя, бо що нашi князьки, собi одрубалися окреме, i що трохи хутше
прийшли пiд панування Польщi се все нi-чого не значить i не
оддiлює i не одрiзняє нашоï народноï,
неписаноï iсторiï) з закордоиськими нашими братьми. Може Тарас
для нас всеодно що польськiй Мiцкевич або якiй iнший корифей
польськоï поезiï? Якби повiрити вельможним нашим сусiдам, то б
воно поправдi щось на таке вийшло, та де там? Брешемо, ще не так прецiнь
по 13 175 385
ïх розуму 73 зовсiм таки смiшно, 2еЬу 23ШI35I Мiскiе- iесха 5ре*аi
5гесгепко (Оагеiа апхiо*а артикул Л'оiоп. Ройоïе; Ь'кгаiпз). Треба
отже i самим гаразд роздивитися. чи воно пооравдi на те виходить, що
вельможнi ляшки-панкн так собi мiркують? Коли Тарас ше жив i спiвав
своï думи смутнi; не чули нашi люде нiчого анi про його особу, анi
про його спiви. Бглм поправдi декотрi межi першими нашими лiтератора-
ми, шо читали ïх, от як: покiйний Марiян (шо ïх собi на- г ть
i переписував). Я. Головацький i Устiянович (гл. Очерк Матицi. Рiч
Устiяновича ст. 9.), але цiла галицька громада ïх не знала. Не було
й правдi, в нас тодi ще багато таких людей, шо вже доспiлi були слухати
голосу поета хоч би се н сам Тарас був: бо народне життя ще в нас гаразд
не пробудилося було, не мали ще нашi люде доброго почуття
своєï народностi, а тим менше вони знали. локи
розтягається рiдна земля, i що за люде мешкають за кордоном. От
тому-то вже за свого життя далекiй од нас був Тарас, i в такiй
незнакомостi пробував он аж до самоï смертi. Вести, що умер якiйсь
Тарас Шевченко, великiй поет украïнськiй, перелетiли до нас, мов
стрiли, i впали мов та iскра електрична в серця наших молодят. Стали
вони обглядатися i за його писаньями i зi жаром ïх прочитували, а
од молодих дiсталися вони i в руки старшим. Но хоч i правильно вже у
себе наше товариство Тараса, все ж он був ще нам потрохи чужiй. А то ось
чому. Iз всiх синiв святоï Русi перетерпiли найбiльше нашi га-
личане. бо вони так сказавши поставленi були на сторожi коло руського
табору, найтяжшi удари спадали на них. Прн тiй бiдi стратили вонн також
найбiльше силу духа i найглибше запали. Тому-то i коли пробудилися од
тяжкого сну, не могли вонн одразу найти праву дорогу, одразу зрозумiти
своє завдання, подiбно як той заспаний не раз вхопиться за таке
дiло, котре або не зовсiм конечне, або таки й непотрiбне; вагалися ми,
не знаючи, яке слово брати нам за основу до пробудженого народного
життя, яким духом одживати, та й трохи щось i побнлилися… Всякiй
чоловiк, котрому якiсь несенiтнi забаги не заголомшили голови,
подивиться розумно на те вагання i скривлення духа у нас галичан, окрiм
вельможних ляхом, що звикли дивитися на всяку правду, крiзь биноклi або
скла помен- шаючи; котрим бiльшоï ваги слухати зрггуiасе^о го-лосу
Ри$5е1 я, замiсть аби розумно роздумати собi причину до тоï появи.
От же тому-то чужiй був нам Тарас, шо не тим-то рiдним, народним словом
обзивалися нашi письменники, i не ту взяли собi народню основу до пись-
м
менностi. Отже належало, щоб з помiж наших таки галичан одiзвався поет
такий, що спiвав би нам пiснi по Тара-совому ладi, щоб бескидським
голосом завторував до сте-повоï Тарасовоï нути; то есть, щоб
мн самi призналися за Тарасових дiтей, пiдклонилися пiд його закони.
Такiй чо-ловiк зявився нам в Iську Федьковичу. Першi його твори,
надруковано в особнiй книжцi, не були то ще спiви по Тарасовому ладi,
хоч поправдi чисто Тарасовим способом одiзвався в них наш погг; аж
найновiшими своïми творами став наш Iсько Тарасовичем, аж тепер
вступив он на ту дорогу, котру Тарас для наших писателiв визначив i кот-
рою сам пiшов. Не хочем мн ставляти його пiд пару Тара-совi, не хочем
казати, що його кобза така голосна, як Та-расова; се б було цiлком
нерозумно сказано, ми тiлько го-ворим, що в найновiших своïх творах
взяв собi наш поет ту саму основу, котра була у Тараса, т. є.
народна поезiя i народна душа. Аж через Федьковича злученi ми на вiки с
Тарасом i закордонськими нашими братьми; тепер по-правдi Тарас нам
батько, а ми його дiти, i святi нам тi закони, котрi дав вiн в
своïм Посланiю. Нема тепер для нас нiякого передiлу, бо ми слученi
духом i одною, святою роботою. Що ж ви на все те скажете, вельможнi пани
ляхи? Чи все ж вам таки смiшним здаватиметься, коли б мн замiсть
Мiцкевичевих шляхоцьких епопей слухали сумних Тара-сових дум? А коли
так, то ми собi мiркуєм, що той ваш смiх не йде iз серця, не
походить iз радощiв, а трохи гiркiй мусить бути… Ви бо видiте, що
вже не довго устоïться ваша брехня на нашiй землi против
святоï непорочной правди; ви мiркуєте, що коли ми
вiтаєм в наших сiм'ях праведно нашого батька-пророка Тараса, то
вже не сняться нам нiякi московськi цяцьки, не бажаєм добра для
себе в нiякому поганому деспотизмi, хоч би це був i сусiдньо-
словянськiй, а бажаєм волi, ще кращоï од вас. кращоï по-
правдi, бо не хочем дурити СВIТ, ЩО ОСЬТО ми буцiм СПОКОчi хали свободу,
а душимо бiдного брата, де во гаразд дог сться; ви вже вбачаєте,
що робота нашоï рiдноï Украïни се не робота для якого
поганого вконтентовання (як у паньства!) а для цiлого свiту…
Тiштеся, доки ше у снаги на нашiй землi, i величайтеся й вашим всесвiтi
мучеництвом i народолюбством i волею; бо незабаром, ли ту святу iдею,
для котроï посвятив Тарас свою д, i своє житья,
порозумiє у нас всяка людина, як до те порозумiли ïï
нашi молодята, то й тiшитися вже не буде гаразд чим; i, дасть Господь,
зо Львова якiй одинокiй пустельник занесе до Варшави недобру вiсть, що:
Шегаска 13* 3*7
. як то тепер Ту^осiлiк-оЬi Нiй*. с2>ппо*с и па-ï *а >а
р0дИОу нашоï Украïни допису- гтеЙ про нашого батька, шо се
Гайдамака, ють! Пишiть ше й про коли> як ш ГоржалчинськиА й ка-
*нiяк i чорт-зн ^^пiака-роеiе, тодi вже не буде же. ссаiу ис2с сем у
йора /.лиг-гг на тс доволiв, то ми вам на тепер А ЯК вя *оже схочете
на тс Д скажемо ТIЛЬКИ ОД ^т0ЛКуЙ7^ нам ЯКИМ чудом сталося. Зробiть яя
,}Нать звiдки, так широ приголубили шо ми, молодя шо поддалися пiд
його закони, шо безсмертного дiтей, шо спозиалн тiлько в однiм на- ог
ласилися з ^ щирiй роботi для добра нашого бiдного ик спасiиья, т.
— ^ П9Гаио?!)? Нi, не чули ми за сс анi народу iа и говечка в
школi, а пiдшептачiв нiяких словечка ДР**^ висилав, шоб нам про нього
й про нашу говорили А од чого ж се сталося? Знаєм, ви яра у (
лею. шо ^глIосI2Ï2 оiяпiопа кохаскiсшi Лшпкаггињтяпу о вашоiаiпе)
Яи*i як то ви вже- у ваших га- яЯк то вам все кумедно здається!
Чому не ч^их написали- п<” > * гк заявитеся лiпше, чому не
прочитаєте з бiльшою унагою Таоаеоаi спiви? Там ви найшли б такi
слова, шо: коряцька Украïна навiки, на вiки заснула, шо: козацтво
не еоветия i iиюе. А як би до того ще заглянули до нашого Кулiïна
то й таке там прочитали б: Днi козацтво, анi гетьманство нас тепер не
вдовольнило б, а громадськi порядки освiтою //обуваютня шо: наша доля
не позад нас, .. ^ел нами ясна як сонце, аби ми тiлько ïï
всею грома- У>I лосл угу валися* От вилите i ся наша думка- чиста
бре*ия Пождiть, ми скажем вам властиву причину до тоï И0ММ Ото
сам Бо? луну в животворним духом в нашi молодi . . : шоб ми с;/о.з
кали Тарасi нашого народного мученика. пророка i добродiя, ото он сам
наказав, щоб ми стукали ка ту дорогу, котру он Тарасовими устами для
нашого народу чазиачи; ото ом сам нам натякнув, шоб в Тарасовiм спiвi
почули запорпану нашу народну правду. * його голосi пороiумiлн голос
замогильний наших старих батькiв Ось мм властива причина Т/I у »
IV ïй Ж и >*/ .* Шл?i одповiдь нам, вельможнi на- ли ‘/*-
цпь'* гл,нш правди на всi та покиди, икими ^^а7,,ка Шли говорим, бо се
пласти чо-у, м ***'*.***' виявити нам, що для нас Тарас, I Я* закид*.
<>: ”;! лу!iГкГКИГа7МЛИ: ,нiи< ,,и,и по лин жмиа була б для
нас робила, коли б ми самi не захотiли зовсiм вам i довгу виплатитися,
бо ми .знаєм, що можете що всякi iншi брехнi кождоï о часу
на нашого Тараса вигадати, аби тiльки накрутити, його пiд вашу
шляхоцьку iдею… Але i так одповiдаючи на вашi клевети не
гадаєм ми мiряти поєднане слово в кожний спомин про
Тараса, але викажем тiльки способи мiрковаиня. Не хочем собi завдавати
того труду же по причинi змiнностi ваших гадок, а по друге, що ми самi
нiвечити тi переконання, якi перше ваша гачета иоперала, як то сталося
найновiше, дописею Богдана Залеського i артикуликом i< /<
/є кiiка iiууйк о 5хсус'/епсе; а в кiнепь, що тi вашi доноси
особливо про життя i а раса, таки нiсенiтнi небилицi, що ii понравдi
не знати, що на них одповiсти, як примiром ось та вiстi, що Тарас
поïхав до якогось панка на Волинi та ii там попер* I на чував
своï твори, котру наш дорогий Костомаров у П< нонi наводячи
оте i дод<ч: слова: Якби, почуй Тарас, сам таку небилицю на себе,
то б широ iз серця чаï мiнися буй*. I так мiрковаиня вашi в
рiжних часах iнакшi, Найперше, коли згадали ни про Тараса, уиидiли у
шч чоловiка собi невеличкого мiзериеиького, що собi ч охоïи
виспiвуючи, дорiкає i москалям i спочатку вам, ко йотiм,
пiзнiйшi часи сполучення козацькi з поляками (ми таки того зовсiм не
розумiєм) виспiвує гарно i о всiм в причтi, нам нам дусi,
отже коротко в першiй рач висiавлиетмя он прихильником вашоï
гадки i справи Таким прихильником робиться Тарне i в другiй споминцi,
т. є. тiй гарнiй шiстцi з життя мого, котру ми що по н<
помнули. Наступає | третя споминка про Тараса в артикулi ЦисЬ
роïiIушiО- 1 шпувiошу IVинi. Тут понравдi побiльшилося у вас
значення йоi о, i є, iз звичайненького чоловiка фобивей он щ .
сподвижником нашою народного духу, поетом нашим на-1 родiшм; але ате
покрутилися i по мiшалися мiрковаиня; — вийшов цiлий хаос: i
прихильнiсть ляхам i неприхильнi нiсть, й гайдамацтво i автономiчнi
польськi тенденцiï яК псе у купi; чудним якимсь способом
найбiльшi проiиинос* тi позбирав i полагодив автор сього артикулу. А и
конец* виявляє поминутий жнiнник нову нове мiркування про Тараса
Автор артикулу Учроiiиета г роiiгогу*, имйсь колiтам iижеиьерiï,
своïм дотепним iижинмрським до старiï а на Тарасi чоловiка,
котрий дознавши и своïм життю од всяких людей наруïи i мук
виливає свою ненависть, котру його (ерпе чує, у пiснях, а
накiнеиь своє горе горiлкою; iа й iим рг>бом старається
ш Я таи одка.зати йому вснм винiс, iдеальиiйнiе значення i рiжнi
способи мiркувань тоï газети про Тараса (про пi*- Ж
т'йцгi ще тут ие говорим)? Розглянеться, пайове, КIЛЬКО ви нiсенiтниць
тут повиписували, а до того як собi противних, i переконайтеся самi, що
наш Тарас щось поправдi незвичайного, коли вам так трудно з ним
розрахуватися! Проглянувши всi тi способи мiркування, спостерiгаєм
Тераса отже в троякому платтю; раз яко прихильника Польщi, мало що не
яко панка польського; потiм яко ок- рутного розбишаку, з ножем в руках,
взиваючого народ до рiзнi i на помсту, а в кiнець яко спiвака, котрого
серце роздерте власною недолею дихає ненавистiю до людей, не маючи
у собi, окрiм особистих, нiяких важнiйших, народних мотивiв до спiву.
Щодо першого пункту, не гадаєм ми тепер нiчого го-ворити; бо ся
рiч вимагає докладнiйшого обяснiння, що гадаєм довершити в
наступуючому артикулi, котрого ми особливо по причинi найновiшого
завозвання помянутого дневникам незабаром вистачити загадали. На другiй
пункт не потребуєм також одповiдати, бо ми вже сю рiч вияснили.
скiлько можна було напередi; а охочих одсилаєм ще до ш.
переводчика, пана Горжалчинського. Оставляєм собi тепер тiлько
поговорити за третiй пункт. Аби поет якiй був нацiональний, т.є.
щоб був виразом цiлого товариства, до котрого належить, потрiбно
єсть, аби перснявся генiєм народним, аби порозумiв i iстоту
народ- ню i святе iдеальне благо, яке для того ж народу пристоïть.
Коли б все те порозумiє, а теплим своïм серцем огрiє,
виведе он по правдi такiй спiв, котрий пристане до всякого народнього
серця, котрий станеться правдивим скарбом для цiлого народу. I таке
праведне узнаннє i належита оцiнка стверджає його святе
послаництво i становить його славу. Таким поетом можемо поправдi нашого
Тараса величати. Он порозумiв, чого домагається од нас наш генiй
народний, i що наше iстине благо. Но що ж вам за се, вельможнi пани,
широку рiч вести; от глянте тiлько на те, скiлько дiтей неодродних
придбав собi своïми спiвами Тарас; се б то не самi нашi просвiщенi
люде, але й сам простий народ знає його i його думи. А в нас,
панове, скiлько досталося Мiцкевичевих творiв до рук люду? Або хоч би й
досталися, то й що вийшли би с того? та й нащо говорити за люд скiлько
придбали ви с а * i для себе з того читання?
