Шякунтала
Олег Ольжич ()
Все нижче сонце потойбiч дороги,
А тут, в тишi, ростуть платани скраю,
Смаглявi i сухi дiвочi ноги
Дрiбнi слiди у пилi залишають.
Гарбу двоколу тягнуть до оселi
Бики слухнянi, i минають люди,
А у лiсах пустельники веселi
Ще й досi вiдають блаженства й чуда.
В твоïх очах вся мудрiсть незглибима.
Ходiм, нехай я спробую, закутий,
Своïми недовiрами-очима
Ïï до дна пiзнати i збагнути.
