Грудень 1932
Категории
1933р.
Оригинал
Слова, що простi i суворi,(А iншi — негiднi слова),
Як ïхнi децизiï скорi,
Як велич того Рiздва,
Як ïхня перервана мова
У мурах глухого двора,
Бо лаврами дiл, а не слова
Вiнчає велика пора.
За нами розгубленiсть мертва,
Де страх i покора — закон.
Там втрат не буває, де жертва -
Здобутий в огнi бастiон!
Iм'ям невблаганним свободи
Здолали ми й кинули ниць
Понурi карпатськi проходи,
Асфальти далеких столиць.
А тут — на мiста й хутори ми
Залiзну накинули сiть.
Тут скрiзь наше вiйсько незриме
У хижих залогах стоïть.
На площi, у соннiм льокалi,
Де нудиться офiцiянт,
Весь в сiрому, нервом зо сталi, -
Зачаєний командант.
Зв'язковий. Сухе привiтання.
Кашкет, окуляри, ровер.
I схована карта остання -
В кишенi його револьвер.
Наказ був палючо-огненний,
Та кригою дихає суть.
А завтра газетнi сирени
По свiту його рознесуть.
Сестра, а другому — мати.
Мiстечко — як сiра твань,
Товаришу мiй, брате,
Горiння одних бажань!
Не бiйтесь, напне до болю
Ваш шлях, як струна, прямий
Кремiнно-тверда воля
Того, що є зв'язковий.
Мiстечко — як сiра змора,
А потiм — його нема.
Лише свистiння простору,
Безумнiсть лету сама.
Не стримать, не захитати.
Рука i дух без оков.
Товаришу мiй, брате,
Нас вдруге єднає кров!
Смiялись загонисто-дзвiнко
I всi споважнiли нараз,
I вже в коридорах будинку
Луною вiдбився наказ.
Цiвок одсахнулися гади.
Хтось крикнув, упав i зомлiв.
П'ять хвиль украïнськоï влади
На цьому клаптевi землi!
Лягати! Тут жартiв немає!
Непослух? Так от тобi, от!
Жорстоко-суворо карає
Злочинця державний народ!
Потрiбно усiх в роботi,
А серце 6'є, як обух.
Прокляття моïй плотi,
Що слабша за мiй дух!
Це кров наша тут заклята,
Закута в срiблi душа!
Один поновну заплату –
I кров, i душу лиша.
Таж куль в магазинi було ще,А свiдок — лише стiна.
Сховати — що, найдорожче:
Сховати ïх iмена.
А стрiли усе частiше.
Годинник такий прудкий.
Рiшучий начальник свище.
I чують боєвики.
Був гострий наказ у звуку,
Слухняно-рвучкий — вiдлив,
Коли на ворожiм бруку
Ти тiло своє залишив.
Усi одинадцять у зборi
Були пiд мороком вiт.
Та два — стояли прозорi.
Один вiдбирав звiт.
Найтяжче — це поконати
В цiй ночi чорнiй, без дна.
Товаришу любий мiй, брате,
Опоро моя одна!
I ловите чуйним вухом
Кроки у тьмi густiй.
Одним блискавичним рухом -
На ïхнє зухвале
стiй!
Проклятий невиразний ранок.
Невиразнi луни облав.
I простори, де наостанок
Зацькований вовк пробiгав.
Погоня все ближче i ближче.
Кiльце все тiснiш i тiснiш.
Чоло ïм поставити? Нi ще!
А куля? Про кулю облиш!
Майно революцiï – цiнний
Живий боєвик повсякчас.
Сьогоднi найбiльшого чину
Вона зажадає вiд нас.
Товаришу любий мiй, брате,
Дивися у вiчi рабам, -
Як будете так воювати,
Вкраïни не бачити вам!
Слова, що простi i суворi,
Як велич того Рiздва,
Що нас у горiннi, не горi,
Порвало i ще порива.
Товаришу любий мiй, брате,
Хiба упокорить нас це?
Хто вмiв справедливо карати,
Той дивиться смертi в лице!
Для тих, що, нiкчемнi i кволi,
Заквилять про зламаний цвiт, -
Неугнутiсть нашоï волi
I нашоï вiри гранiт!
У стiнах будинку старого
Зростає i зводиться чин.
I сяє обличчя в одного,
I нiмо могутен один.
Нiкому нiколи не стерти,
Що — срiблом ясноï сурми:
Шкодуємо тiльки, що вмерти
Удруге не зможемо ми!
Ïх душi — горiння i криця –
У нашому завжди гуртi,
Братiв по далеких в'язницях
I тих, що упали, братiв!
Дорога пряма i одверта,
I твердо iде легiон.
Там втрат не буває, де жертва –
Здобутий в огнi бастiон!
Хто має ушi — хай слуха!
Хто має серце — люби!
Встає цитаделя духа –
Десятки лiт боротьби.
