Виникнення i розвиток жанру

Про виникнення прислiв´ïв i приказок у фольклористицi
iснує багато позицiй, якi умовно можна звести до двох теорiй.
Найпоширенiшою в наявних пiдручниках i дослiдженнях є думка,
побудована на матерiалiстично-iсторичному принципi вивчення фольклору,
яка формулює причину виникнення прислiв´ïв як прагнення
людей до органiзацiï трудового досвiду в словесних формах, якi
найлегше i наймiцнiше закрiплювалися в пам´ятi (наприклад, М.
Горький називав прислiв´я трудовими лозунгами давнини). Однак,
важко погодитись, що прислiв´я створювались людьми, подiбно до
творiв iнших жанрiв. Неможливо уявити також навмисне вкладання
життєвого досвiду у певнi словеснi формули, легкi для
запам´ятовування.
Природнiше виглядає друга точка зору, висловлювана представниками
мiфологiчноï школи фольклористики. Вона пояснює
прислiв´я як уламки iнших жанрiв народноï творчостi:
замовлянь, байок, казок, легенд, пiсень тощо. Таким чином, розумiючи
етимологiю чи походження паремiй, можна простежити перiод ïх
виникнення, асоцiативне поле, iсторичнi впливи, а загалом дослiдити
розвиток усього жанру.
Проникаючи у змiст кожноï приказки, можна побачити, що всi вони
належать до рiзних перiодiв нацiональноï культури, вiдтворюють
еволюцiю свiтогляду народу, фiксуючи не лише iсторичнi, а й
етнопсихологiчнi, релiгiйнi, свiтогляднi риси рiзних епох.
Найдавнiшi за походженням тi вислови, в яких збереглись залишки
первiсного дохристиянського свiтогляду: анiмiзму, тотемiз му,
зооморфiзму. Вони є вiдголосками давнiх жанрiв та магiчних обрядiв
(замовлянь, ворожiнь), вiрувань, забобонiв. Риси анiмiзму простежуються
в прислiв´ях i приказках, пов´язаних iз людською душею та
одухотворенням неживих предметiв: вкласти душу, витрясти душу, залiзти в
душу, як тiло без душi, душа втекла в п´яти i т. п. Збереглися й
елементи язичницького полiтеïзму який бог намочив, такий i
висушить.
Ряд висловiв пов´язаний iз древнiми магiчними дiями. Заговорювати
зуби походить вiд звичаю замовляти зубний бiль; перемивати кiсточки вiд
обряду перезаховання покiйникiв, пiд час якого мили кiстки, а також
перемивання кiсток у жертовному могильнику, де вони зберiгалися для
ворожiння та iнших ритуальних дiй (люди, що здiйснювали цей ритуал, пили
мiцний напiй, а тому говорили багато зайвого, лихословили). З обрядами
ворожiння пов´язанi приказки викапаний батько (для певних магiчних
дiй викапували з воску фiгурки людей, з якими здiйснювались рiзнi
манiпуляцiï); сказав, як у воду дивився (пов´язано з
ворожiнням по водi, кидаючи в неï каменi чи iншi предмети вовну,
вiск), а також вилами по водi писано (первiсне значення слова вила кола,
що утворювались на водi пiд час ворожiння, за якими i передбачали
майбутнє ); пiшло за водою, як скупаний у мертвiй водi, як
вкопаний та iн. теж пов´язано з рiзними магiчними манiпуляцiями. У
прислiв´ях вiдобразилась i магiя чисел 3, 7,13,100: Сiм разiв
вiдмiр, а один вiдрiж.
Вiд давнiх вiрувань беруть початок вислови, сумiжнi iз забобонами:
Переступити порiг, не пускати на порiг (порiг за уявленнями притулок
померлих душ, сакральне мiсце); сказав би слiвце, та пiч у хатi (пiч
мiсце iснування духу дому, родинного вогню); нi пуху, нi пера (так
говорили мисливцi перед полюванням, щоб ввести в оману духiв i тварин i
тим самим посприяти вдалому полюванню).
Багато паремiй ґенетично пов´язанi з обрядовою творчiстю.
Так, з весiльного обряду походять вислови пiдсунути гарбуза, годувати
гарбузами (знак вiдмови при сватаннi); сидить, як засватана, подати
рушники, розплести косу, зав´язати хустку та iн.; з похоронного
врiзати дуба (труну робили, як правило, з дуба). З календарноï
обрядовостi убратися в колодки (вiд дня Колодiя, яке справляли як свято
змужнiлих хлопцiв).
Не менше приказок виокремилось з пiзнiших жанрiв:
Байок: 
Пожалiв вовк кобилу, лишив тiльки хвiст та гриву;
Добрий борщик, та малий горщик;
Вовковi овечi сльози та iн.;
Казок: 
За царя Хмеля, коли було людей жменя;
Скоро казка мовиться, та нескоро дiло робиться;
За тридев´ять земель;
Хто не робить, той не ïсть та iн.;
Легенд:  Товчеться, як Марко по пеклу (Марко пекельний);
I ззаду знать, що Хомою звать (Хома невiрний); Анекдотiв:
Не мала баба клопоту купила порося;
Купити кота в мiшку;
Бачили, очi, що купували ïжте, хоч повилазьте;
Народних оповiдань:
На злодiєвi шапка горить; Кожен коваль свого щастя;
Пiсень: 
А в суботу на роботу то хай iде мама,
А в недiлю на музику то вже пiду сама;
А в козака кудрi в´ються, а в дiвчини сльози ллються.
 Гей, хто в лiсi, озовися;
Сам п ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю та iн.;
Демонологiï: 
В чорта на кулiчках;
Вовкулака, а не людина;
Продав чорту душу; До чорта в зуби та iн.
Однак, можна видiлити групу прислiв´ïв, якi утворились осiбно
вiд iнших жанрiв фольклору. Шляхи ïх виникнення можуть бути дуже
рiзними. Так, багато висловiв з´явилось на основi спостереження за
рiзними життєвими явищами: поведiнкою тварин (як кiт iз псом, на
заднiх лапах, закусити вудила, як мухи до меду, битися, як риба об лiд,
мовчати, як риба та iн.); явищами природи (вода камiнь точить, нема диму
без вогню, яблуко вiд яблунi далеко не падає, з великоï хмари
малий дощ, причепився, як реп´ях до кожуха та iн.). Чималий пласт
паремiографiï утворився на основi розвитку ремесел i суспiльних
вiдносин. Цi вислови виникли порiвняно пiзно, а тому стосуються
переважно побуту i вiдображають реалiï матерiального свiту: клин
вибивається клином, все перемелеться, коса найшла на камiнь,
товкти воду в ступi, передати кутi меду, на один кшталт або на один штиб
(дерев´янi колодки, що використовувались для виготовлення взуття),
на один аршин (кравецька мiра); урвалася нитка, вивести на чисту воду
(рибу, щоб легше витягнути сiтку, не зачепити за водоростi); i кiнцi в
воду (коли судно вiдпливає, обрубують линви, кiнцi падають у воду)
та iн.
Частина прислiв´ïв i приказок виникла на основi певних
iсторичних подiй чи епох: гiсть не в пору гiрше татарина, пусто, як
Мамай пройшов, Добриня хрестив мечем, а Путята огнем, своï люди не
татари, не дадуть пропасти, не розумiє, як турок, степ та воля
козацька доля, козак з бiдою, як риба з водою, пропав, як швед пiд
Полтавою та iн. Деякi з них вiдображають давнi закони та звичаï: з
ним кашi не звариш (в часи Киïвськоï Русi на знак укладання
мирного договору два ворожi табори сходились i разом варили в одному
котлi i ïли кашу; а на деяких територiях подiбний звичай iснував
пiд час укладання шлюбного договору); пiднести печеного рака (знак
вiдмови); залити за шкiру сала, здерти шкiру (способи катування) та iн.
На окремих приказках позначились i деякi мiжнацiональнi взаємини i
впливи. Наприклад, вислiв пiдсунути свиню походить з часiв iсторичних
зв´язкiв украïнцiв iз мусульманами, яким Коран
забороняє ïсти свинину, ïм пiдсували свинину, щоб з них
насмiятись.
Найближчi до сучасностi приказки, в яких зафiксованi певнi суспiльнi
вiдносини, реалiï соцiального життя, абстрактнi поняття: правда i в
морi не потоне, доля чумацька гiрка, щастя щербате, срiбло-злото заведе
в болото, двоє б´ються третiй користає, один за всiх i
всi за одного, як замiсть суддi грошi, не чекай правди, за добре дiло
стiй до кiнця смiло та iн. До найновiшого пласту належать тi зразки
жанру, в яких iдеться про моральнi якостi людей, психiчнi стани тощо:
совiсть спати не дає, сльозами горю не поможеш, що в тверезого на
думцi, те в п´яного на язицi, краще з мудрим загубити, нiж з
дурним знайти та iн.
Хибна думка, що прислiв´я та приказки це дуже стiйкий жанр, що
майже не пiддається жодним змiнам i впливам. Як бачимо з наведених
прикладiв, цей жанр бiльше, нiж iншi, вiдкритий для запозичень з рiзних
сфер людського життя; з плином часу наповнювався новими формами, темами,
художнiми засобами.